Зворушлива історія за скандальним твором

У жовтні 2015 року столична публіка познайомилася з молодим режисером Оксаною Швець, яка поставила на камерній сцені Київського академічного Молодого театру виставу «Шепіт вбивці» за п’єсою Ксенії Школьнікової, що була створена за мотивами «Мошоловки» Агати Крісті. Постановка мала успіх. А наступною режисерською роботою Оксани стала вистава «Яма» на сцені цього ж театру. Вона інсценізувала твір Олександра Купріна і переклала його українською мовою.

«Проблема в тому, що вистави повинні бути різні. Є різні люди, кожному своє. Тому потрібно, щоб в театрі було багато вистав. Коли режисер ставить, він повинен знати для кого він ставить. Якщо дитячі казки — це безпосередньо для дітей. Так само з іншими виставами. Потрібно слухати глядацьку залу, бо ми все робимо в першу чергу для людей», — зізналася в одному з інтерв’ю пані Оксана. А нова її режисерська робота вже припала до душі багатьом глядачам.

Свою повість «Яма», яка лягла в основу постановки, Олександр Купрін створив протягом 1909 — 1915 років. У Ямській слободі, яку в народі називають «Яма» одного південного міста (багато хто впізнає в цьому місті Київ) на Великій і Малій Ямських вулицях існує кілька відкритих публічних домів. У повісті мова йде заклад Анни Марківни Шойбес. Описується типовий уклад життя місцевих повій, позбавлених паспортів, спроба «порятунку» Люби, однієї з дівчат, завершується відмовою від неї і поверненням в публічний дім.

Однією з головних сюжетних ліній твору також можна вважати історію однієї з проституток Ями — Жені, яка має яскравий характер (пихата і зла — характеризує її Платонов). Коли клієнт заразив її сифілісом, то спочатку вона, не захотівши лікуватися, хотіла заради помсти заразити якомога більше чоловіків, але пожалівши хлопчину-кадета, який один був з нею ввічливий, вона, «висповідавшись» репортеру Платонову повісилася.

Режисер намагалася зробити зі скандального твору світової літератури зворушливу історію про життя київських повій. Вийшла досить цікава інтерпретація повісті Олександра Купріна. Творці вистави насамперед ставили собі за мету не змусити глядача відпочити від буденного життя, а саме замислитися над ним, а можливо й переосмислити деякі свої оцінки того, що відбувається навколо. Постановка складається зі щирих і щемливих сцен, які змінюються трагічними, наповненими людською грубістю і вульгарністю, що постійно тримають глядача у напрузі.

Молоді актори Артем Атаманюк (Платонов), Христина Дейлик (Люба), Анатоль Фон-Філандра (Лихонін), Вікторія Табачук (Женя), Олександра Сизоненко (Паша), Дар’я Якушева (Тамара), Надія Тегіпко (Маня), Сергій Пономаренко (Собашніков), Ганна Васильєва (Емма Едуардівна), Вікторія Ромашко (Олена Вікторівна), Ігор Лагай (Кадет Коля) сміливо та глибоко занурюються в характери своїх героїв, перетворюючись на час вистави на повій та їхніх клієнтів, і грають так, що глядач їм вірить. Окремо хотілось би відзначити хореографію (пластичне рішення Ліди Соклакової), рухомі декорації (художник-постановник Віта Шаповаленко), світлове рішення і музичне наповнення (музичне рішення Олеся Стефаник, концертмейстер Катерина Тижнова).

Виставу не назвеш академічною, також вона не схожа на шоу. Однак поставка багатьом повертає надію в те, що класика може бути цікавою, зворушливою і гідною уваги. А в Оксани Швець напевне вже з’явився свій глядач, який з нетерпінням чекає її нових робіт.