Українська Лоліта з ведмедиком

Кохання може наздогнати у бідь-якому віці, будь-кого і будь-де. Ці слова могли б стати прологом до нової вистави Київського академічного драматичного театру на Подолі «Дівчина з ведмедиком, або Неповнолітня…», яку поставив Стас Жирков за п’єсою Павла Ар’є, що у свою чергу була написана за мотивами роману Віктора Домонтовича.

Заслужений артист України Стас Жирков належить до митців, які сьогодні уособлюють молоду українську режисуру. Його виставами можна захоплюватися або обурюватися, вважати вершиною сценічного мистецтва або несмаком, однак мало кого його постановки залишать байдужими. Напевне на це й розраховує Стас, адже кожна нова його робота, це нова провокація. Однак хто у захваті від його спектаклів це молодь, якій не властиві стереотипи минулого.

«Для мене цей текс — справжня знахідка української літератури. Те про що мало знають, але саме таке потрібно нам зараз. Звісно, вистава — це наш особистий погляд на цей текст, тому що театр — окремий вид мистецтва і він не повинен обслуговувати літературу. Фантастичні образи і характери надзвичайно талановитих акторів В’ячеслава Довженка, Катерини Вайвали, Катерини Рубашкіної, Максима Максимюка, Алли Сергійко. У нас виникла справжня вибухова суміш з гумору, кохання, пристрасті і любовного страждання», — розповів Стас Жирков.

Досить цікавою є постать автора твору «Дівчина з медведиком». Віктор Домонтович був і розвідником і націоналістом, бунтарем і слугою закону. Він вважав себе киянином, хоча народився в Одесі, а значну частину свого життя провів у Німеччині. Зі своєю власною коханою одружився лише у 62 роки, хоча полюбив її ще в юності.

Роман «Дівчина з ведмедиком» він написав 1928 року і визначив його жанр як філософсько-інтелектуальну повість. Взявши за основу сюжет твору, події якого відбуваються у 20-ті роки минулого століття творці нової вистави порушують питання чи можуть бути справжні почуття між учителем та його 16-річною ученицею, чи будь-які стосунки між ними це лише недопустима вільність? Однак не дають на нього прямої відповіді, а пропонують це зробити глядачеві. А наприкінці вистави ця історія кохання має несподіваний фінал і відкриту навстіж прірву людської душі.

У самому романі є деякі філософські думки, які на сьогодні вже не такі кричущі як майже сто років тому. Приміром, багато молодих жінок сьогодні живуть з чоловіками не одруживсь і ніхто не збирається їх засуджувати. Тому у виставі залишили лише основну любовну лінію роману. Пофантазували і з часом, події відбуваються спочатку в 1923-му році, а потім у 1960-х і 1980-х роках та, навіть, у 2028 році.

З Київським академічним драматичним театром на Подолі співпрацювало багато талановитих режисерів. Проте все, що було зроблено до цього значно відрізняється від роботи зі Стасом Жирковим. Напевне акторам було непросто почати працювати у досить незвичній для них манері. Але з цим завданням вони впоралися блискуче. В’ячеслава Довженка, який виконує головну чоловічу роль важко пізнати навіть візуально, настільки майстерно він зумів перевтілитися.

Багатогранні образи, які неможливо вмістити в якусь наперед визначену схему створили заслужена артистка України Алла Сергійко (Тихменєва), а також Катерина Вайвала та Катерина Шенфельд, які зіграли таких різних сестер — Зіну і Лесю. А Катерина Рубашкіна крім Вчительки ще й встигає зіграти працівницю загсу, до речі, остання в її інтерпретації нагадує одного відомого політика. Найнесподіванішим же виявився актор Максим Максимюк. Крім поважного голови сімейства Тихменєва, він ще й п’яний двірник, і, навіть, дитяча іграшка — Ведмедик.

Цю виставу особливо тепло сприйняв молодий глядач. Очевидно режисеру та акторам вдалося знайти ключик до юних сердець. А це вже творча перемога.