Незалежній Україні — розвиток незалежної сцени

Відгомоніли традиційні врочистості театральної премії Пектораль і настав час для висновків: що змінилося? Тепер київська премія повністю проігнорувала весь незалежний театральний процес столиці. Причина? Їхнє зростання, навіть бум. Мабуть, коментарі зайві…

Натомість нещодавно була утворена Гільдія незалежних театрів України. Перші питання очевидні: чому і навіщо вона створена? Незалежні театри не вимагають утриманства, як державні, але потребують найнеобхіднішого — простору і умов для роботи. Мета Гільдії — легалізація статусу незалежного театру, припинення дискримінації і створення державної програм розвитку, мережі театральних центрів тощо.

Саме незалежні театри і у нас, і у всьому світі складають більшість і мають численні форми підтримки, але тільки українська держава повністю ігнорує їх і позбавляє елементарних прав. Незалежні театри виникали ще напередодні незалежності України, але їхній рух активізувався після Майдану. Нині лише в Києві їх уже більше 100, утричі більше, ніж державних, а кількість в Україні понад 300 і постійно зростає.

Таке зростання — світова тенденція, проте ставлення української держави кардинально відмінне від Європи. Недержавні театри «незалежні» від бюджету і пільг, проте залежні від «драконівських» умов. Нині стало очевидно: продовжувати існувати в радянській системі, яка досі побутує в театральній сфері, неможливо, настав час змін, інших правил гри. І тут непотрібно винаходити велосипед — ці механізми успішно працюють в інших країнах.

У постреволюційний час були створені робочі групи з розробки програми розвитку незалежної сцени в Центрі Курбаса, РПР, які працювали з Мінкультури та КМДА. Утворилася Асоціація діячів незалежних театрів, яка ініціювала створення мережі Європейських театральних центрів, одним із яких став Центр «Краків». У НЦТМ імені Леся Курбаса не лише здійснено співпрацю з багатьма незалежними групами, а й дослідницьку роботу про діяльність і підтримку таких театрів, засновану на поєднанні європейського та українського досвіду.

Множаться форми: проектні і репертуарні, зі сталою трупою і антреприза, драматичні і музичні, лялькові і хореографічні, а ще такі як документальний, інтерактивний, імерсивний, тіньовий, плейбек та багато інших. Незалежні театри активно втілюють сучасну актуальну драму, альтернативні інноваційні форми, запрошують молодих митців, відкривають студії і школи, розширюють театральну географію. У деяких приміщеннях діють чи діяли по кілька театрів: Будинок Актора, Дія, Пасіка, ЄТЦ Краків, Сцена 6 та інші. За рахунок незалежних театрів адаптуються нові майданчики, як-от культурний центр «Смолоскип», музей «Київська фортеця», ремонтуються будівлі і обладнуються сцени. Множаться і фестивалі незалежних театрів: «Джойфест», «Вільна Сцена», «Золота Хортиця», «Пасіка гуде» та інші. Незалежні театри втілюють сучасні організаційні форми, більш економічно-ефективні, розширюють глядацьку аудиторію, пропонують розмаїття форм і прийомів. Митці незалежних театрів — такі ж громадяни України, як і державних, і працюють для таких же громадян, проте всі вони не мають пільг і підтримки, а їхні податки віддають державним.

Ситуація в театральній сфері є найгіршою не лише у порівнянні з іншими країнами, а і порівняно з іншими галузями. Наприклад, незалежні кінокомпанії, або видавництва вже давно беруть участь у державних програмах на рівні з державними. Всі пропозиції змін у театрі були проігноровані і Мінкультури, і КМДА. Ліквідовано театральний центр «Дія», позбавлено приміщення клубу НаУКМА центр «Пасіка». Театральна реформа, відповідно до європейських тенденцій, не тільки не відбулася, а навпаки — було укріплено владу керівників державних театрів і посилено безправність всіх інших митців, особливо стосовно молоді. Тому найголовніша мета утворення Гільдії — реальна реформа, а не імітація змін. Головою була обрана продюсер Ярослава Кравченко (Дикий театр і Сцена 6), до ради увійшли режисери Олександр Фоменко і Павло Юров, актриса і режисер Катаріна Сінчілло (театр КХАТ), продюсер і режисер Інна Гончарова (театр «Маскам рад» і «Джойфест»), драматург і арт-куратор Неда Неждана (Центр Курбаса і театр МІСТ), громадська діячка Олена Салата (РПР). У найближчих планах Гільдії розробити програму підтримки і пільг, створити мережу майданчиків — мистецьких центрів, ініціювати зміни до законів.

Також важливо «порахувати» нові театри, створити віртуальну і реальну дискусійну платформу для обговорення проблем і спільних дій вільних митців.

Незалежній Україні необхідний розвиток незалежної сцени, а театральна реформа неможлива без радикальної зміни системи.

Надія МІРОШНИЧЕНКО