І радість, і смуток

Свої виступи Анатолій Несторович приурочує до знакових дат історико-культурного життя України. Нинішня зустріч усіма кольорами травневих свят втілила глибинні роздуми про День пам’яті і примирення, про День Перемоги у Другій світовій війні. А оскільки цей концерт відбувся у День матері, то він став доброю нагодою ще раз доземно вклонитися нашим мамам, згадати про скорботну долю великої удовиці-матері України. Крізь веселощі і смуток, крізь горе і радість під вічними зорями чумацького шляху звучало життєдайне слово Анатолія Паламаренка.

Перша дія концерту складалася з літературно-музичної композиції за творами Олександра Довженка. А слова Олександра Петровича про те, що таких втрат, яких зазнав український народ не знав і не знає жоден інший народ світу, стали лейтмотив до виступу митця.

В оповіданні «Хата» наголошується на важливості збереження народних традицій і рідної мови, оповідання «Незабутнє» розповідає про кохання, яке народилося у страшні дні воєнного лихоліття, а оповідання «Мати» присвячене найдорожчій людини в житті кожного.

Полум’яне слово Анатолія Паламаренка доповнили Леонід Гержан, який виконав фрагмент партії з Балади для віолончелі і фортепіано ре мінор Л. Ревуцького, Кирило Стеценко з імпровізаціями для скрипки і Каріна Кондрашевська, з уст якої прозвучав вокаліз на тему солоспіву «Ой одна я, одна» М. Лисенка.

Під час другої дії концерту звучали гумористичні та сатиричні твори класиків української літератури. Адже гумор і жарти — невід’ємні складові частини нашого життя. І як би важко не було на крутих віражах історії, ми продовжуємо сповідувати правічну істину про те, що поки нація сміється, нехай навіть над собою, доти нація живе. А Анатолій Паламаренко ось вже котре десятиліття знаходиться на передовій з потужною зброєю влучного, іскрометного слова, що обдаровує нас цілющою силою сміху.

Вкотре переконатися настільки актуальним сьогодні є Тарас Шевченко допомогла друга частина його уславленої поеми «Сон». Творчість Григорія Квітки-Основ'яненка відома українцям, насамперед завдяки численним постановкам його п’єс «Шельменко-денщик» і «Сватання на Гончарівці», а цього вечора прозвучало оповідання письменника «Підбрехач». У цьому році виповнюється 140 літ від написання повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» і з роками популярність цього твору лише зростає. Свідчення цьому — бурхливі оплески глядачів після виконання уривку з цього твору. Наступною було новела Василя Стефаника «Побожна», кожне слово якої наповнене неповторною мелодикою. Цей твір написаний 1897 році, саме цього року народилася мама А. Паламаренко. А 1913 року Степан Васильченка написав своє оповідання «Роман», що не втратило своєї актуальності й через 100 років. Після цього знову звучав Олександр Довженко, уривки з його прекрасної автобіографічної повісті «Зачарована Десна», що займає особливе місце в світовій літературі.

Творчість Остапа Вишні для Анатолія Паламаренка особливо цінна. Адже з його творами він вперше вийшов на сцену далекого 1947 року. Даниною пам’яті великому сміхотворцю стала гумореска «Дикий кабан, або вепр». А закінчився концерт виконанням байок та усмішок Павла Глазового, поета, з яким А. Паламаренка єднало багато років творчої дружби.