Очищення людських душ

У Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка відкрили 99-й театральний сезон. З цієї нагоди відбулася зустріч керівництва та акторів з представника ЗМІ щодо роботи театру в новому сезоні.

Про те, яких сюрпризів чекати, розповіли Генеральний директор — художній керівник театру Михайло Захаревич та головний режисер Дмитро Богомазов.

Наступна прем’єра відбудеться на Камерній сцені театру. Олег Ільцин ставитиме виставу за творами дрогобицького письменника Бруно Шульца. На великій сцені художник і режисер Сергій Маслобойщиков готуватиме до постановки «Лісову пісню» Лесі Українки. Інша вистава, яка готується, «Едіт Піаф — 2» за п’єсою Юрія Рибчинського. Актриса театру Вікторія Васалатій нещодавно брала участь у престижному конкурсі, де отримала право виконувати пісні Едіт. Ці пісні звучатимуть у виставі. Відомий актор і режисер Анатолій Хостікоєв робитиме виставу «Невигадана історія», в основу якої ляжуть його особисті зустрічі та твори Григорія Тютюнника. Дмитра Богомазова зацікавила п’єса Вільяма Шекспіра «Коріолайн». Постановку здійснять за перекладом Дмитра Павличка. Одеський режисер Іван Орибський ставитиме «Лимерівну» Панаса Мирного. Петро Ільченко працює над сентиментальною історією про людей старшого віку «Сто років серед нас». Також нову постановку готує Дмитро Чирипюк.

Театр активно готується до сторіччя, яке відзначатиме в наступному театральному сезоні. Заплановано видання каталогу, в якому представлять роботи франківців за останні п’ять років, а також три нові книжки, присвячені театру. Ведуться перемовини щодо запрошення до співпраці з театром відомих режисерів з Литви та Угорщини. Готується поїздка з виставами до Маріуполя.

Також цього дня у театрі представили нову виставу — «Очищення» у перекладі з англійської Тетяни Некряч. Однойменний твір знайомить українських глядачів з маловідомим напрямком сучасної фінської літератури. Його авторка Софі Оксанен — фінська письменниця, яка народилася і виросла у фінсько-естонській родині в Центральній Фінляндії (батько — фін, мати — естонка, яка у 70-х емігрувала до Фінляндії). Розповіді батьків та літні канікули, які майбутня письменниця проводила в Естонії, в бабусі, стали приводом для написання цілої низки творів, які присвячені непростій історії Естонії. Спочатку Софі створила п’єсу під назвою «Очищення», а пізніше виникло бажання подальшої роботи, що привело до появи роману під цією ж назвою, який став бестселером і приніс авторці справжню славу та безліч престижних літературних нагород: Премію «Фінляндії» 2008 р., Премію Рунеберга 2008 р., Премію «Феміна» 2010 р. та Літературну Премію «Північної Ради». У 2012 році роман було екранізовано і цю постановку номінували на премію «Оскар» від Фінляндії.

Тема поневолення, наруги над рідною землею, перетворення людини на манкурта без роду і генетичної пам’яті стала наскрізною для багатьох творів літераторки.

Сюжетна лінія п’єси «Очищення» охоплює велику часову відстань в історії Естонії. Як і в романі, головна героїня проживає ціле життя, що увібрало в себе всі катаклізми, що їх пережила країна на шляху до незалежності. Тут і трагічні події 30-х років, сповнені нелюдського болю і страждань, і реалії депортації «ворогів народу» до Сибіру. Ця тема є однією з основних в п’єсі і вона впливає на всі події, що відбуваються у житті головної героїні Алійде. Її одержиме кохання до одного з «лісових братів» Ханса керує не лише вчинками героїні, а й переходить до категорії кармічного гріха, за який розплачується кожне наступне покоління їхньої родини.

При всій жорстокій відвертості твір вселяє надію, захоплює неймовірними за силою жіночими характерами, їхньою вірою. Вірою в те, що осягнення скоєного та Очищення зупинять ланцюгову реакцію руйнації людини і що врешті-решт Любов і Добро оселяться як на землі, так і в серцях прийдешніх поколінь. Вчитуючись в історію, що її виклала Софі Оксанен, кожен з нас знаходить алюзії з трагічними подіями, втратами, які пережила Україна, відстоюючи свою незалежність.

Над виставою працювала постановочна група на чолі із знаковою особистістю — канадським режисером українського походження Григорієм Гладієм, знаним своїми акторськими роботами у 90-х на сценах театрів Києва, зокрема Молодіжного, нині Молодого, театру Івана Франка та українського кінематографу. Не можна не згадати про постановку Григорія Гладія та сценографа Володимира Ковальчука п’єси «Істерія» Террі Джонсона із Богданом Ступкою в ролі Фройда (2004 р.).

У новій виставі задіяні народні артисти України Поліна Лазова, Олена Хохлаткіна, Василь Мазур, Анатолій Гнатюк, Остап Ступка; заслужені артисти Ксенія Баша-Довженко, Олександр Логінов та інші. Художник-сценограф — Володимир Ковальчук.

— Порушена у п’єсі тема досить давно прийшла в моє життя. Ставлячи цю виставу я вступив на невідому територію. Мої попередні постановки були за творами таких авторів як Достоєвський, Кафка, Йонеско, де першість надається патріархальній стороні справи. А матріархальна хоча й була активною, але не настільки.

П’єса «Очищення» в першу чергу говорить про долю жінок, про внутрішній світ жінки, про нерозв’язану проблему, що волає до небес, щоб бути почутою, аби на неї пролилося світло. Але без того, щоб дати кінцевий результат, рецепт, що робити.

Прожита епоха дуже складна — ХХ століття. Починаючи з 30-х років, потім йдуть 40−50-ті і 90-ті роки після розпаду Радянського Союзу. І по цьому простежується доля жінки Алійде, роль якої виконує Поліна Лазова.

Вистава ставить більше питань, ніж дає відповідей. Але це вже добре. Адже, як кажуть мудрі люди, добре поставлене питання це вже і є відповідь. Тут повинні бути відкриті всі шлюзи нашого внутрішнього відчуття, аби вступити в діалог з глядачем.

Очевидно вистава ще створюється і вона задумувалася так, що неминуче буде тільки набирати. Зараз можна багато думати про те, що ми переживаємо постдраматичний період театру, коли все можливе і в театрі можна робити будь-які речі. Але я за багато років роботи в різних театрах прийшов до висновку, що все ж таки альфою і омегою театру є актор.

Часто опиняємося в ситуації, коли маємо вибір який варіант обрати. Адже ніколи не існує однієї дороги в дослідженні жіночої долі, дослідженні душі травмованої тоталітарним режимом. І це питання, яке потребує певної відповіді.

Сьогодні відбувається процес становлення вистави. Це шлях на встановлення контакту з глядацькою аудиторією, яка сьогодні до нас прийде. Сподіватимемось, що цей контакт буде встановлено, — розповів Григорій Гладій.

— У мене роль кагебіста Лаврентія, роль негативна, а тому цікава для актора. Також над втіленням цього образу працює мій колега, прекрасний артист Остап Ступка.

Ця постановка Григорія Гладія близька мені тим, що події з життя цієї естонської родини, що відбувалися після Другої світової війни, визвольна боротьба «лісових братів», дуже перегукуються з нашою історією, нашою визвольною боротьбою. Кожен актор знаходячись у творчому процесі знайомства з твором знаходить свої запитання і свої відповіді.

Для мене дуже важливою під час роботи над виставою була тема вибору, який час від часу стає перед людиною — з ким ти з добром чи злом. Інколи такий вибір не дуже гострий, а часом — болючий і, навіть, кривавий. Цей вибір для нас ще продовжується, адже ми ще перебуваємо в процесі визвольної боротьби. Наші хлопці, які воюють на Сході, свій вибір вже зробили. А ми всі на місцях теж повинні зробити цей вибір, який сьогодні так гостро стоїть в Україні. З ким ми, з добром чи злом? Чи ми за гідну державу, чи готові відстоювати свою мову, свою культуру, свій народ? І тому для мене ця робота дуже важлива, — зізнався Анатолій Гнатюк.

— Коли мені запропонували цю роботу, я відразу прочитала роман. Він примушує душу кричати. А людська душа проходить три етапи: забруднення (падіння) — це пекло душі; очищення (чистилище) — кожна душа свідомо чи несвідомо прагне очиститися, бо буде третій етап, коли вона потрапить в рай чи пекло душі. А людина сама для себе створює рай чи пекло своїми вчинками, добром і злом.

Звичайно, ми адвокати своєї роботи, адвокати своєї вистави. Нам дуже хотілося, щоб все, що там є зачепило душу кожної людини. Аби кожна людина замислилася як вона живе, як всі ми живемо. Тому що є доля людини, доля країни, доля нації.

Ми зараз переживає отой перший етап, а вже прагнемо очищення, бо кожен хоче піти до Бога чистим. Ми приходимо на цю землю для добра, для любові. Навіть якщо нам щось не подобається чи не зрозуміло, але воно є.

Ми вкладали свої душі в цю виставку. А який вийшов результат, покаже час, — зазначила Поліна Лазова.

— Хочу подякувати Григорію Гладієві. Зарубіжний досвід для нас дуже цінний. Ми довго варилися в матеріалі, який був закритий кордоном Радянського Союзу. Не їздили за кордон і не могли до себе запросити режисерів з-за кордону.

Сьогодні вже маємо можливість поспілкуватися з іншою естетикою. При тому з людиною, яка працювала в нашому театрі, знає наші традиції. Але, водночас, набрав прибалтійський, французький, американський, канадійський досвід і привіз його нам. Дуже вдячний режисеру за виставу, за навчання, за ті людські якості, які нам теж дуже цікаво спостерігати.

Також хочу подякувати художнику Володимиру Ковальчуку, який має величезний європейський досвід. А ще асистенту режисера Давиду Петросяну, який прийшов до нас зовсім недавно, але вже поставив дві вистави на камерній сцені. Я думаю, що на дуже хорошому режисерському прикладі Григорія Гладія він адаптується для подальшої роботи і на великій сцені, -зазначив Михайло Захаревич.

Залишається побажати, аби вистава знайшла свого глядача і надовго увійшла до репертуару театру франківців.

Фото надані театром.