Діалог з Миколою Стороженком

У Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе відкрили виставку «Таїна любові» до 90-ліття від дня народження Миколи Стороженка — дійсного члена Національної академії мистецтв України, народного художника, професора, лауреата Шевченківської премії, учасника багатьох всеукраїнських та міжнародних виставок.

Микола Стороженко працював у галузі станкового, монументального і сакрального живопису, книжкової графіки. Віртуозно володів різними мистецькими техніками та засобами образотворчого творення.

У своїх творах митець прагнув досягти гармонії, розгадати таємниці народних традицій, наповнював композиції глибоким змістом і гармонією. Оригінальними та самобутніми є твори монументального живопису і книжкової графіки. Оформлені ним видання відзначені найвищими нагородами на вітчизняних та міжнародних виставках.

Найвідоміші роботи: монументальне панно «Осяяні світлом» (1978−1989, Інститут фізики НАНУ); композиції «Т. Шевченко і Світ» (1988) та «Світло волі» (1989, Національний музей Тараса Шевченка); мозаїка «Україна Скіфська — Еллада степова» (1987−1992, пансіонат «Гілея» у смт Лазурне Херсонської області), мозаїки «Києво-Могилянська академія», «Старопігійське львівське братство» (1972), сакральні композиції, виконані з використанням оригінальної техніки на основі холодної енкаустики у церкві Миколи Притиска, що на Подолі в Києві («Купол Пресвятої Трійці», «Св. Миколай Мирлікійський», «Св. Рівноапостольна княгиня Ольга», 1997−2000), ілюстрації до видань «Болгарські народні казки» (1972−1977), «Українські народні казки» (1982−1985), до творів Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Івана Франка, Лесі Українки та ін.

2004 року Микола Стороженко завершив багаторічну працю над ілюстраціями, доповненими літературними есе-роздумами та передмовою до «Кобзаря» Тараса Шевченка (а це 42 твори, виконані протягом 18 років). А в 2014-му до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка видана унікальна книжка «Микола Стороженко «Мій Шевченко».

Митець засновник і керівник Майстерні живопису і храмової культури при Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури України (з 1994 року). Створив масштабне полотно «Передчуття Голгофи» (2000−2013). Протягом трьох останніх років життя працював над кольоровим картоном для втілення образу Т. Шевченка «Наш Пелікан».

Працюючи впродовж 40 років у Київському державному художньому інституті (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), професор Микола Стороженко виховав багатьох видатних митців.

«Вогонь божественного провидіння горів у його чутливому серці і обігрівав душі учнів, колег, усіх кого він знав. Таким був код життя Вчителя і він гідно ніс ту свічу Любові, якою наділив його Всевишній. Він умів вчути його голос, що відкривається тільки обраним, що офірою життя плекають простір, стаючи для інших джерелом віри, натхнення, любові. Проникливий образ… Глибинне слово… Відкрите серце… Надмогутній талант… Душевне тепло… Духовний світ… Надзвичайна працьовитість… Невичерпна енергія… Неймовірна скромність… Всеохоплююча любов до людини, природи, до всього живого… Національна закоріненість… Шевченків «Кобзар»… Святе письмо… Просвітленість…

… Традиція, а головне дух бароко, супроводжували художника упродовж життя. Все зважене, обдумане і обґрунтоване Учителем. Нічого випадкового в програмі його Майстерні немає. Чи то ідея куба, чи — метафізичний трансмобіл, про який навіть Микола Андрійович говорив пошепки.

Школа як ланцюг, утворена взаємозв’язком поколінь, з урахуванням кращих традицій і досягнень епохи й переосмислення її в «нео» (необароко, неовізантизм). Вищою формою мистецтва сьогодні (в час коли вже все було) стає неосинтетизм, так званий рух по колу. А коло — вічність.

Школа Миколи Стороженка унікальна тим, що досвід, здобутий під керівництвом такого Художника, ставатиме у пригоді протягом всього життя. Бо головне — це вміння згуртуватися в єдину сильну творчу команду однодумців задля поставленої мети у мистецтві. Так у живому організмі Майстерні відбувається творення школи, де утворюється ланцюг поколінь, так звана «естафета» від Вчителя до учня у ставленні один до одного і до образотворчого мистецтва зокрема", — пише учень Миколи Стороженка, куратор виставки «Таїна любові» Роман Петрук.

Аби згадати про митця до Музею-майстерні Івана Кавалерідзе зібралися його рідні та друзі, шанувальники творчості, студенти мистецький вишів столиці.

— Микола Стороженко — ціла глиба сучасного українського мистецтва. Він абсолютно не вписувався в ту систему, коли всіх наших талановитих і не талановитих художників намагалися тягти в соцреалізм. Микола Андрійович зумів себе зберегти. Він йшов за покликанням, можливо сам не усвідомлюючи звідки воно йде. А йшло воно з верхів, з неба, від Бога.

Він у всіх своїх зображеннях втілював середньовічний символізм. Навіть в ілюстраціях до українських і болгарських казок. А подивіться в його мозаїки. Зображені на них обличчя багато про що говорять. Кожен з цих творів прочитується в кількох вимірах.

Те, що Микола Стороженко зробив у сакральному мистецтві назавжди залишиться дороговказом. У Національній художній академії сьогодні є кілька майстрів, які можуть працювати в його стилі, що склався з різних стилів, які беруть свій початок в козацьку добу (ХVІ-ХVІІІ ст.).

Микола виступив як новатор, як мислитель у мистецтві, я вже не кажу про формальні пошуки, зокрема колористики його картин. Радію, що не лише люди старшого віку, але й студенти розуміють сутність його творчості, багатовимірність духовного єства, які Стороженко виявляв у кожному своєму творі, — зазначив доктор мистецтвознавства Дмитро Степовик.

— Постать Миколи Стороженка надзвичайно яскрава і потужна в українському мистецтві другої половини ХХ — початку ХХІ століття. Пішовши фізично з цього життя він залишає по собі не лише свої твори, а й справді досить зриму ауру.

Стороженко зробив великий внесок у розуміння Тараса Шевченка. Відкрив для нас у Кобзареві досі не звідані світи. Він підійшов до Шевченка і не побоявся стати співавтором у багатьох речах. Зумів потрактувати Кобзаря так, як цього не робили в усі попередні періоди. Водночас зміг залишити Шевченка не зовсім відкритим, але допоміг нам зрозуміти Кобзаря, користуючись інструментом самого Тараса Григоровича.

Одна з перших книжок, яку я прочитав у дитинстві, були «Гуси-лебеді» Михайла Стельмаха з ілюстраціями Миколи Стороженка. По цій книжці я вчися читати. Це був Радянський Союз, але дякуючи Стельмаху і Стороженку я проник у світ духовного українського села, хоча й понівеченого, але не сплюндрованого. А мої діти вчилися читати вже за книжкою «Канадський вовк», ілюстрації до якої теж створив Микола Стороженко, — підкреслив директор Канівського музею Тараса Шевченка Шевченківського національного заповідника Ігор Ліховий.

— Привела на виставку своїх вихованців — студентів Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Хочу, щоб вони продовжували велику школу нашої академії. І, особливо, школу Стороженка. Приємно згадувати, що кола я навчалася на другому курсі, то Микола Андрійович викладав у нас рисунок.

Особливо вражає його портрет матері. Яка це геніальна школа, не змалювати, а передати геніальний образ. Багато учнів Миколи Стороженка стали відомими художниками, і сьогодні студенти йдуть до його майстерні, аби доторкнутися до творчості мистця, — наголосила народна художниця України Віра Баринова-Кулеба.

— Вірю, що сила мистецтва Миколи Андрійовича буде лише зростати, як у справжнього художника-класика. Він був людиною надзвичайно обдарованою. Закінчив станкове відділення, був талановитим художником-живописцем. Але на початку відносно вільних 60-х років у нього відбувся злам, він зрозумів, що у станковізмі, обмеженому ідеологічно йому затісно. Митець перейшов у декоративний живопис, де теж зумів сказати своє вагоме слово. Але й там йому виявилося затісно.

Микола Андрійович замислився над тим, що в Україні так багато зруйнованих храмів і треба все це відновлювати. Далі займався храмовим живописом. У художника був свій особливий стиль в монументальному сакральному мистецтві, а роботи виконані унікальною технікою.

Потім зрозумів, що не вистачає ілюстрацій до казок, а народна казка як ніщо інше формує людину. І Микола Андрійович спрямував всю свою енергію в дитячу графіку. І всюди він був унікальний, за щоб б не брався виходило цікаво, — розповіла ректор Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука Оксана Полтавець-Гуйда.

— Микола Андрійович серед нас. Відбувається діалог з художником. Це діалог у часі і просторі, діалог-сповідь, діалог-любов. Він був людиною свідомою свого обов’язку, шукав національний стиль, створив свою мистецьку школу, був великим майстром, — зазначив доцент Майстерні живопису і храмової культури імені Миколи Стороженка Олесь Соловей.

Поет Станіслав Чернілевський розповів про останні повтора роки життя Миколи Стороженка, цей був період його творчої дружби з художником. Прочитав поезії, присвячені роботі «Передчуття голгофи». Вдова Раїса Стороженко згадала як створювались роботи Миколи Андрійовича, зокрема його мозаїки «Києво-Могилянська академія» та «Ставропігійське львівське братство», про ті ідеологічні перепони, які доводилося долати. Розповіла, якою скромною людиною був Микола Стороженко.

Одне з центр місць в експозиції посідають відбитки мозаїк «Києво-Могилянська академія» та «Старопігійське львівське братерство» (1969−1972). Для багатьох стали відкриттями серії «Знаки на каменях» (1980−2005) та «Образи». З особливою любов’ю виконані «Портрет дружини» (1994) та триптих — «Різдво», «Земний хрест», «Вознесіння» (1994−1995). Інтерес гостей привертають також ілюстрації до книжки «Болгарські народні казки», що побачила світ 1979 року у видавництві «Веселка». Більш ранню творчість митця представляють «Карпатські мотиви», створені у 1960-ті роки.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото автора