Секрети щастя від Раїси Недашківської

Раїса Степанівна розпочала свій творчий шлях 17-літньою школяркою, зігравши роль Мавки у фільмі режисера Віктора Івченка «Лісова пісня».

Закінчила кінофакультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (майстерня В. Івченка). Працювала на Кіностудії ім. Олександра Довженка, у Київському Молодіжному (нині Молодому) театрі. Протягом 17 років була художнім керівником театру «Під зоряним небом», де підготувала вистави «На полі крові» Лесі Українки, «Не питайте свою долю» за творами Тараса Шевченка та інші.

Прекрасні жіночі образи, створені на театральній сцені та в кіно, принесли актрисі всенародне визнання і любов мільйонів глядачів. Серед театральних робіт найбільш знаковими стали її ролі у виставах «Канте хондо», «Стіна», «Сірано де Бержерак». У фільмографії актриси понад 60 ролей, зіграних у фільмах різних режисерів, створених на багатьох студіях колишнього СРСР. Роботу актриси в кіно відзначено багатьма нагородами, серед яких найвища в СРСР кінематографічна премія «Ніка» за роль Марії у фільмі «Комісар» (1989), три Гран-прі, яких вона була удостоєна на міжнародних фестивалях за краще виконання жіночих ролей у фільмах «А щастя поруч» (1979), «Буйна» (1993) та «Голос трави» (1994). На Міжнародному фестивалі «Золотий витязь» 1998 року актрису відзначено премією ім. С. Бондарчука за внесок у мистецтво.

Творча співпраця давно поєднала Раїсу Недашківську з Київським театром опери і балету для дітей та юнацтва. Від 2001 року на сцені театру йде поставлена для неї Миколою Мерзлікіним вистава «Лісова пісня» на музику М. Скорульського, де легендарна актриса грає всіх персонажів твору Лесі Українки.

Під час творчого вечора пані Раїса поділилася своїми спогадами про сучасників, виконала улюблені твори української та світової літератури. А прологом цієї зустрічі стали поезії Ліни Костенко «Навшпиньки повертаюся в ті дні» та «І як тепер тебе забути», в яких розповідається, що таке щастя.

«Василь Васильович Цвіркунов — муза Ліни Василівни Костенко. Йому присвячено стільки блискучих рядків. І кожен з цих віршів — справжній шедевр!

Василь Васильович воював, був на передовій. Потім став директором Кіностудії ім. Олександра Довженка і створив найкращі фільми цієї кіностудії. А ще він став лицарем Ліни Костенко. А щоб бути лицарем такої жінки, треба щохвилини мати колосальну відповідальність перед нею.

Під час однієї з наших недавніх зустрічей з Ліною Костенко вона розповіла як поїхала зі своїм сином Василем у село Халеп’я, де на Івана Купала зустрічала схід сонця. А в цей час Іван Миколайчук разом зі своїм однокурсником Борисом Івченком почали вибирати натуру для нового фільму. В Халеп’ї готелів не було, а тому вони заночували в якійсь покинутій хатині. Рано вранці Іван встав і став косити траву, а Ліна Василівна зразу почала писати вірш. (Під час творчого вечора Р. Недашківська виконала цей вірш, який називається «Незнятий кадр незіграної ролі»).

Ми з Ліною Костенко мріємо зробити два фестивалі, присвячені Миколайчуку, один у Західній, один у Східній Україні. Адже він прославив як західну (фільми «Тіні забутих предків», «Аничка, «Чорний птах з білою ознакою») та і східну («Сон», «Пропала грамота», «Вавилон ХХ») частини нашої держави…

…Я хочу з Вами поділитися своїм щастям. Отримала роль Мавки коли мені було 17 років. Віктору Іларіоновичу Івченку порадили подивитися на мій виступ у Палаці піонерів. Потім мене запросили на кіностудію. І коли Івченко сказав, що хоче спробувати мене на роль Мавки, то я відповіла, що я не підходжу на цю роль. «Чому?» — запитав Віктор Іларіонович. «Мавка, ніжна, поетична, а я артистка іншого плану», — відповіла я. «А якого ж плану?». «Драмо-героїчного». Режисер розсміявся і сказав, що якщо я гратиму роль Мавки, то мені доведеться бути всякою.

Це було таке щастя спати і прокидатись з цим сценарієм, вдень і вночі вчити ці тексти. І відтоді Мавка проходить через все моє життя.

Леся Українка об’єднала видимий світ із невидимим. Створила образ ідеальної людини — Мавки. Коли Лукаш зрадив Мавку і вона помирає, коли він, перетворений на вовка, заплаче над сопілкою і покається, ця сльоза пройде через усі шари і обпече лоб Мавці. Тоді вона з того світу повертається до свого коханого. Ось про яке кохання йдеться в цьому блискучому зразку світової драматургії. Я вдячна своєму вчителеві і 9 листопада знову гратиму на сцені цього театру «Лісову пісню» і цю виставу присвячу йому…

… «Комісар» — знаменита картина талановитого режисера Олександра Аскольдова. Цей фільм двадцять років пролежав на полиці. А під час проведення Міжнародного кінофестивалю у Москві багато відомих режисерів з усього світу виступили на захист стрічки. З проханням, аби картину показали на фестивалі, до Горбачова звернувся Габріель Гарсіа Маркес.

Після фільму була прес-конференція, що тривала три з половиною години. Директор кінофестивалю з Сан-Франциско запросив нас відвідати це місто наступного року. Через рік ми з Аскольдовим та його дружиною полетіли на цей фестиваль.

Дитячі роки Олександра Аскольдова минули в Україні. Він жив на вулиці Ольгинській біля театру Франка, його батько був директором заводу «Більшовик». Батька розстріляли за доносом робітника, матір теж заарештували, і тоді майбутнього режисера забрала до себе бабуся.

Минулого року Аскольдов приїхав попрощатися з Україною. Я тоді звернулася до Патріарха Філарета і розповіла йому про цього режисера. А 3 жовтня Філарет вручив йому орден Христа Спасителя. Дуже скоро Аскольдов помер, і я їздила до Швеції на його похорон…

… «Поема про Канте Хондо» Фредеріко Гарсія Лорки зіграла помітну роль в моєму житті. Головний режисер театру «Кіноактор» Микола Мерзлікін допоміг створити мій образ у виставі. А художниця Людмила Семикіна створила дивовижний костюм, який дуже допомагав грати. Також з Миколою Мерзлікіним поставили у Молодіжному театрі виставу «Стіна» про княжну Рєпніну і Шевченка. Наступною нашою спільною роботою стала «Лісова пісня», я її дуже люблю…

… Ми шукаємо щастя в любові, славі, грошах. Ми знаємо як трагічно закінчується слава. Гроші — подивіться скільки у нас на цвинтарях розкішних могил. Любов — це мить, її треба дочекатися, заслужити. Блискавка, вогник, ось що таке щастя, говорила Леся Українка", — розповіла ювілярка.

Також Раїса Степанівна поділилася своїми спогадами про Євгенію Мірошниченко, розповіла про зйомки фільму «Царева наречена» на Ризькій кіностудії, про створення образу Катерини Білокур, роботу на кіностудії «Таджикфільм», виконала свій улюблений вірш Олени Теліги «Подорожній».

Гармонійно вписалися в програму творчого вечора, поставленого головним режисером театру опери і балету для дітей та юнацтва Оксаною Тараненко, виступи заслужених артисток України Наталі Пелих і Тамари Ходакової та лауреата Міжнародного конкурсу Вікторії Осадчук. У їхньому виконанні прозвучали романси українських композиторів Богдани Фільц, Федора Надененка і Лесі Дичко, а також музичні твори іспанця Руперто Чапі та аргентинця Альберто Хінастери. А завершальним акордом вечора стало виконання ювіляркою легенди Лесі Українки «Щастя».

Фото надані театром