Оксана Забужко: Україна повертається у проект Мазепиної Європи

Відома українська письменниця Оксана Забужко часто буває в Польщі. Там вона презентує свої книжки, спілкується з колегами та журналістами, виступає експерткою з україно-польських питань. 30 вересня, на зустрічі з читачами у Дніпрі Оксана Забужко прокоментувала ускладнення відносин України з її західною сусідкою. Письменниця також розповіла про місце і роль Росії у них. Пропонуємо читачам i-ua.tv ознайомитися із думкою пан Оксани Забужко і публікуємо її нижче.

«Росія є нашим байстрюком — побічним продуктом українських розбірок з поляками. Я трохи про них писала. Про це точно йшлося у «Notre Dame d’Ukraine». Хоча кажуть, що ця книга про Лесю Українку, але насправді, вона не тільки про неї. Через «Notre Dame d’Ukraine» я зробила вихід на глибші, загублені пласти української історії.

Зараз ця тема актуалізується в контексті того, що відбувається з Польщею. А з нею відбуваються паскудні речі. Знаєте, я не люблю грати оваціями і розповідати, наскільки я крута, але так чи інакше, я перекладена у понад 20 країнах. Я не кажу про те, що я всесвітньо відома. Всесвітньо відомих людей не існує. Так навіть не можна назвати лавреатів Нобелівської премії. Тому, давайте не перевищувати свою популярність.

Однак я належу до тих, кого називають мейнстримним перекладним автором. Це означає, що у мене більше, ніж одна книжка. З кожною книжкою я приїжджаю до різних країн, роблю презентацію і даю інтерв’ю ЗМІ. Тому, я приблизно в курсі, що відбувається у Польщі і чим вона дихає. Я професійно включена в її літературну та інформаційну інфраструктуру. Тобто, у мене трохи інший кут бачення подій. Чому я і кажу: для мене Україна не острів. Я можу пізнавати теми, проблеми і хвороби, які у нас є. Ми кажемо: «В Україні найгірше живеться на світі». Ні, у нас далеко не найгірше! Більше того, Україна сьогодні найбільш демократична країна у Центральній і Східній Європі.

У Польщі я серед авторів, яких запрошують коментувати політичні події і ситуацію навколо українсько-польських стосунків. Я дуже часто там буваю і маю змогу бачити зблизька, як януковичевський стиль управління блискавично розкладає країну, яка до цього неготова. Вони думали, що пройшли точку неповернення. Зараз у цій країні кажуть: «Польщу може врятувати тільки майдан». Але навиків самоорганізації, аналогічних до українських, у них немає. Поляки, на відміну від українців звикли вірити державі. Ми ж державі ніколи не довіряли. Вона завжди була для нас чимось чужорідним. До речі, у нас навіть зараз не дуже вірять, що держава — наша і шукають собі раду без неї. Але в умовах кризи наші історичні мінуси спрацьовують і виявляються перевагами. Що ж стосується поляків, то у них точка: «Якщо ми не зробимо самі, за нас ніхто не зробить» ще не настала.

Але подивіться як все цікаво розвивається. Ми зараз багато говоримо про столітню війну. Бо, нарешті, навчилися бачити тяглість подій українських воєн за незалежність з 1918 — 1921 років до 2018 року. Ми усвідомили навіть зв’язок між Першою і Другою світовими та нинішньою гібридною війною. Це ніби три різні акти однієї драми, бо кожна наступна виникала як результат недовершеності попередньої. Але насправді тут знаходиться значно глибший історичний цикл і серйозні сюжети. Чесно кажучи, мене лякає те, наскільки мало вони обговорюються. Ситуація виглядає так, ніби Марія знову вагітна, а людство знову неготове.

Ідуть дуже серйозні процеси, а ми думаємо, що історія нам дозволить повернутися до проблем нашого щоденного життя. Так не буде! Ми реально попали! Попали у невідому і серйозну фазу трансформацій, і ніхто нас не питає, подобається нам це чи ні. Правда, років через 30 нам буде дуже цікаво читати про наш час у підручниках історії. Але жити у ньому — досить серйозне випробовування.

Тому, обговорюючи тему Україна — Росія — Польща і ситуацію з наданням українській церкві Томосу про автокефалію, хочу сказати, що ми повертаємося у проект Мазепиної Європи. Подивіться, хто підтримав Україну, починаючи з 2014 року! Це були союзники Івана Мазепи. Утворюється смуга від Швеції і до Туреччини, яка стягується коли тріщать імперії і вся тектоніка ХVІІ-го сторіччя. Коли Польща — історично Річ Посполита, скривдила українців і вирішили нас скинути з історичного рахунку, наші лаврські книжники придумали ідею православної монархії, щоб протиставитися польській експансії. Мовляв, ви нас не визнаєте, хочете, щоб ми стали поляками і католиками — он там також є православні (Московія — ред.). У них є монарх, який стане нашою потугою. З його допомогою ми випхаємо вас з українських етнічних територій, так само вчинимо з Туреччиною, щоб собі очистити вихід до моря, колонізуємо степ і житимемо у православній імперії. Ми ж станемо другим Єрусалимом. Дамо їм (московитам — ред.) світло віри, науки і знання, побудуємо монастирі.

Про ці речі написав Юрій Шевельов у своїй чудовій статті «Москва, Маросєйка». На мою думку, вона є абсолютним мастрідом. Там розповідається чому представники українських еліт їхали на Москву, чому вони плакали, але продовжували їсти кактус, відправляючись до їхніх монастирів і везучи туди книжки. Перечитавши працю Юрія Шевельова стане зрозуміло, чому Дмитро Туптало став Дмитрієм Ростовським, а Феофан Прокопович придумував Петру Першому концепт імперії, а наш Ілля Андрійович Безбородько, врешті-решт, завалив і Польщу і Туреччину, хоча говорять, що це все зробила Катерина. Але хто при Катерині, перепрошую, був головним мозком? Правильно, Ілля Безбородько. До речі, за часів Тараса Григоровича українці пам’ятали і пишалися, що завалили Польщу.

На одній з міжнародних конференцій поляки сказали приблизно такі слова: «Українців злити не можна, бо це дуже мстивий народ», адресуючи їх Путіну та росіянам. Чесно кажучи, коли я це прочитала в новинах, почала сміятися. Адже у нас тієї історичної пам’яті як у акваріумної рибки. Але Лех Валенса добре знає історію Речі Посполитої і добре розуміє, як ми її завалили ось цим самим стратегічно вибудуваним російським байстрюком. На нього розраховували наші інтелектуали і еліти ХVІ — ХVІІ сторіччя, думаючи, що зможуть його прийняти до хати. Але ні. У них нічого не вийшло, бо як тільки почалася секуляризація і освіта перестала бути церковною, малороси лишилися в своїх вишневих садочках. Так само, як гоголівські старосвітські поміщики лишилися випханими на провінційні позиції, де і знаходилися до ХІХ сторіччя. Коротше кажучи, ми породили Московію, нам її і добивати".