Можна все змінити, поки ти живий

Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки нещодавно порадував театралів новою прем’єрою. Виставу створили на основі самостійної роботи артистів Професійної студії Іллі Пономаренка та Олександра Соколенка за п’єсою німецького драматургі Лутца Хюбнера «Серце боксера». А допомогли молодим акторам у здійсненні їхнього творчого задуму режисер Дмитро Морозов, сценограф Олена Дробна і хореограф Ольга Голдис.

Лутц Хюбнер за останні двадцять років написав більше 40 п’єс. На сьогодні це один з найбільш репертуарних письменників Німеччини. Кількість вистав зіграних за його п’єсами поступається лише постановкам драматичних творів Шекспіра, Брехта і Гете.

Драматург нерідко звертається до кримінальної теми аби підвести героїв до переродження. Він дає їм шанс подивитися на своє життя збоку і зрозуміти, що кожен вчинок веде до певних наслідків. Хюбнер показує глядачу і читачеві, що не кожна людина може розкаятися у своїх вчинках, але той, хто здатен визнати власну провину, завжди може піднятися і йти далі по життю. Головним для автора, не дивлячись на любов до реалістичної подачі сюжету, є не відплата з боку закону, а здатність молодою людини зрозуміти, настільки небезпечною може бути свобода вибору. Він вчить своїх героїв, а водночас і читачів, відповідальності й усвідомленій поведінці. У такому контексті погляд драматурга на проблему здається цілком оптимістичним. Кожен сам визначає свою долю, а відповідальність за будь-яку помилку лежить на тому, хто її припустився.

Через всю п’єсу «Серце боксера» червоною ниткою проходить думка, що кожен вчинок приводить до певних наслідків. Юнак з кумедним прозвиськом Йойо викрадає мопед. Його зловили і відправили до будинку для людей літнього віку відбувати покарання у вигляді виправних громадських робіт.

Хлопець повинен пофарбувати кімнати одного з постояльців, якогось загадкового старого на ім’я Лев. Спілкуючись з цією неординарною людиною, Йойо отримує шанс побачити своє життя з іншого боку. І головне, можливо зрозуміти, що ж йому власне потрібно у цьому житті. Виявляється, що від неприязні до справжньої чоловічої дружби шлях інколи може бути зовсім коротким. І цьому не стануть на заваді ні велика різниця у віці, ні різний соціальний стан, ні різні погляди на багато проблем і т. ін.

На сцені лише два персонажі, але навряд чи хто з глядачів занудьгує під час вистави. З перших хвилин починаєш співпереживати героям, відчуваєш себе втягнутим в цю історію, і відчуваєш тонку грань між радістю і можливою трагедією. Два молодих актори Ілля Пономаренко і Олександр Соколенко зуміли втілити на сцені два різних покоління. При цьому віриш їм на всі сто відсотків. Особливо ж вражає Ілля, адже так не просто молодій людині грати персонажа в два, а то й у три рази старшого за тебе. Артист з цим завдання впорався чудово. Навіть візуально глядачам здається, що перед ним не молода людина, а старий дід.

Звичайно, кожен зробить від побаченого власні висновки. Але напевне багато хто замислиться над тим, що не пізно все змінити, поки ти живий. І навіть на заході житті можна стати так комусь потрібним.

У наш депресивний час дуже не вистачає таких світлих і добрих вистав, які змушують повірити, що попри всі негаразди, все так вже й погано в нашому житті. Лише треба докласти значних зусиль, аби змінити його на краще. А допоможуть у цьому справжні друзі, які можуть з’явитися так несподівано.

Фото з сайта театру