Як зберегти кохання?

Одне з провідних місць у репертуарі Національного академічного театру російської драми ім. Леся Українки продовжує займати світова класика. Нещодавно німецький режисер Еліас Перріг поставив тут виставу «Підступність та кохання», а координатором проекту виступила Алла Рибікова.

Одне з провідних місць у репертуарі Національного академічного театру російської драми ім. Леся Українки продовжує займати світова класика. Нещодавно німецький режисер Еліас Перріг поставив тут виставу «Підступність та кохання», а координатором проекту виступила Алла Рибікова.

Автор п’єси, за якої поставили нову виставу, Йоганн Крістоф Фрідріх фон Шиллер — видатний німецький поет, філософ, професор історії і військовий лікар, теоретик мистецтва і драматург, представник напрямків «Буря і натиск» і романтизм, який увійшов в історію світової літератури як палкий прихильник романтизму.

Перші начерки п’єси «Луїза Міллер» митець зробив восени 1882 року. А вже у лютому наступного року завершив роботу над твором. Директор театру в Маннхаймі погодився поставити цю п’єсу в своєму театрі. А під час однієї з репетицій актор театру Август Іффланд запропонував змінити назву драми на «Підступність і кохання». Під цієї назвою, після доопрацювання, п’єсу поставили 15 квітня 1784 року. Трагедія мала шалений успіх. П’єса «Підступність та кохання» прославила автора як першого драматурга Німеччини.

Вперше на сцені театру ім. Лесі Українки виставу за цією п’єсою 1932 року поставив В. Неллі, а ролі зіграли уславлені артисти Л. Добржанська (Луїза), В. Драга (Леді Мілфорд), М. Розін (Вурм), Г. Лазарєв (Хормаршал фон Кальб).

Лукаві інтриги та жахливі злочини, розкіш оточення герцога та злидні простолюдина, на цьому тлі протиріч розгортається любовна історія двох молодих людей.

Палкі щирі почуття сина Президента Фердинанда до Луїзи, дівчини з простої родини, загрожують зруйнувати всі плани владолюбного батька, який має намір одружити сина на фаворитці герцога леді Мілфорд. Навколо головних героїв плетуть найвитонченіші інтриги. Жага влади ігнорує всі принципи морального закону людей, а конфлікт між різними прошарками суспільства ще більше ускладнює ситуацію. Все це разом і призводить до непоправної людської трагедії.

Фінал вистави дещо нагадує іншу виставу театру «Джульєтта і Ромео», де герої також стають жертвою обставин. І це напевне змушує глядачів багато над чим замислитися в своєму житті. Батькам про те, що не варто вмішуватися в життя своїх дітей. А молоді, що якщо по справжньому любиш, то треба насамперед довіряти коханій людині, адже недовіра і підозрілість — найперші вороги кохання.

Юрія Гребельник блискуче створив на сцені образ справжнього тирана — Президента фон Вальтера, людини, якій мало в кого знайдеться мужність перечити. Інший негативний персонаж — Вурм, роль якого виконує Дмитро Савченко. Своїми жестами та мімікою Дмитро говорить значно більше ніж інші актори. Напевне найсучаснішим вийшов Хофмаршал фон Кальб у виконанні Юрія Дяка, якого можна порівняти з комп’ютерним вірусом. Це справжній мутант, народжений соціальними мережами. Завдяки Наталії Шевченко леді Мілфорд сприймається не як негативна героїня, а швидше — навпаки. Це сильна особистість, жертва обставин. Я її фінальне звільнення і набуття втраченої гідності — безперечно, одна з кращих сцен вистави. Щире співчуття викликає Міллер (Станіслав Бережко). Не може не схвилювати глядачів і щира гра молодих акторів Павла Текучева (Фердинанд) та Ангеліни Симонової (Луїза), однак їм напевне ще потрібно повчитися майстерності в своїх старших колег по сцені.

Окремо хотілося б відзначити роботу сценографа Ігоря Несміянова та автора костюмів Олени Дробної. Конструкція, що нагадує величезну шафу, шухляди якої постійно то відчиняються, то зачиняються, не може не вразити. Музика (композитор Олександр Шимко) настільки органічно вписалася у виставу, що зовсім не відволікала від діалогів персонажів.

Хочеться побажати виставі довгого творчого «життя» і подивитися, якою вона стане через кілька років.

Фото Ірини СОМОВОЇ