Зустріч Стуса і Сосюри

Перед початком вистави глядачі мають можливість згадати про життєвий і творчий шлях двох видатних українських поетів.

Володимир Сосюра (06.01.1998, Дебальцеве — 08.01.1965, Київ) — поет, прозаїк, перекладач. Дитинство та юність пройшли на Донеччині. З дитинства тяжко працював, пізніше воював — на боці Петлюри, потім у лавах Червоної армії. Повної вищої освіти не отримав. Учасник багатьох літоб’єднань 20−30-х років. Після бурхливої молодості другу частину життя зміг повністю присвятити святині творчості; видав близько 40 збірок віршів, два романи, півтора десятка поем. Член Комуністичної партії, спілки радянських письменників, лауреат Сталінської та Шевченківської премій, кавалер орденів «Знак пошани» і Червоного прапора, Леніна. Піддавався гонінням за «націоналістичні ухили» та «буржуазний націоналізм», переніс кілька нервових зривів, помер після другого інфаркту. Похований на Байковому кладовищі.

Василь Стус (06.01.1938, Рахнівка — 03.09.1985, табір ВС-389/36−1, с. Кучино, Пермський край, РФ) — поет, перекладач, публіцист, літературознавець.

Дитинство і юність пройшли на Донеччині. Закінчив школу з медаллю, інститут — червоним дипломом, був аспірантом Інституту літератури АН УРСР.

Учасник руху шістдесятників. Виключений з аспірантури за участь в акції протесту, жодна зі збірок не допущена до друку. Відмовився від вступу в партію, а згодом і від радянського громадянства, член Української Ґельсінської групи. 13 років провів у слідчих ізоляторах, карцерах, мордовських таборах, на каторжній роботі, загинув у камері-одиночці під час протестного голодування. Отримав Міжнародну премію «Amuesty International», лауреат Шевченківської премії, Герой України (посмертно). 1989 року поета перепоховано на Байковому кладовищі.

Про роботу над виставою ми попросили розповісти режисера-постановника:

«6 січня минулого року виповнилося 120 років від дня народження Володимира Сосюри і 80 років від дня народження Василя Стуса. Вирішили створити виставу за їхніми творами.

Всі ми знаємо вірш Сосюри «Любіть Україну». А коли почали досліджувати його творчість то зрозуміли, що справжній Сосюра нам не відомий. Ми цитуємо у виставі слова з «Української літературної енциклопедії», яка називає його українським соловейком, ліриком. Насправді він багато віршів писав «у шухляду», а його доля склалася трагічно. Лише не так давно відкрили його поему «Мазепа». Під час Української революції був спочатку у лавах Петлюри, потім — Махна, а згодом — у Червоній армії. Його життя практично розірвало на дві половинки. Про це розповідає вірш «Два Володьки».

А про Василя Стуса «Українська літературна енциклопедія» пише, що він був екзистенціалістом, поетом філософських ухилів, песимістичного сприйняття життя. Але у нього є такі чудові вірші як «У цьому полі синьому як льон». Насправді він автор прекрасної лірики.

Ми на сцені вирішили організувати їхню зустріч, якої насправді не було. Це такі різні поети, два різних покоління. Але в них виявилося багато спільного. Навіть поховані неподалік один від одного на Байковому цвинтарі. Складні часи пережив один і другий, а то чи схибили в житті, на це питання нехай дає відповідь глядач. Для вистави обрали призабутий нині жанр — поетичні читання. Захотілося поговорити про цих митців спокійно і зважено.

Від Сосюри читає Валерій Сарбей. Він у нашому театрі вже понад десять років. Це не професійний актор, прийшов до нас із самодіяльності. А Артур Войцехівський читає від Стуса. Він теж працює в театрі більше 10 років, має професійну освіту.

Для російськомовного Маріуполя українська мова Сосюри і Стуса складна в технічному розумінні. Вони створювали слова, унікальні метафори. Не знаю, як це відчувається в Києві, а для нас, маріупольців, важлива сама поетична структура цих надзвичайно вишуканих мов. Для обох акторів це серйозний іспит. Взагалі ми почали грати українською мовою лише з 2016 року.

Крім поезій у виставі звучать пісні. На вірші Стуса виконуються пісні, створені Сестрами Тельнюк, а на вірші Сосюри взяли пісні сучасних українських композиторів.

Граємо цю виставу переважно для молоді, школярів. Бо в шкільній програмі представлені лише 2 вірші Сосюри і 2 Стуса. Прагнули, аби творчість поетів стала для них ближчою, а також формуємо літературний смак. Спочатку читаємо вірш Сосюри «Так ніхто не кохав», а потім пісню на ці слова. Так само і Стуса. Щоб молоді люди розуміли настільки відрізняється поетична мова від покладених на музику віршів.

Прем’єра вистави відбулася у грудні, було не так багато показів. Глядачі сприймають по-різному. Ті хто звичний до поезії, філософії зазвичай прагнуть таких вистав. Працюватимемо над тим, аби таких постановок було декілька. Говоримо, що потрібно виховувати смак глядача. Але треба, щоб було чим.

Довго думали як назвати виставу. Приміром, можна було б взяти рядок з віршів одного чи другого поета. На назву наштовхнув один з трактатів Сократа, який закінчується словами, що людина проживає життя в розумінні відтінків правди і любові. Але при цьому треба шукати істину, бо правда в кожного своя, а істина — одна. Так виникла назва «100 відтінків правди і любові».

Ми навмисне не робили складних декорацій, аби не відволікати глядачів від тексту, бо він дуже насичений. А стільці на сцені висловлюють дуже просту метафору, що шукаючи своє місце під сонцем у цьому житті, ти сам насправді ці місця розставляєш. Так чи інакше, рано чи пізно треба щось обирати. Так побудоване життя".

Столичний глядач мав змогу побачити виставу на сцені Київського академічного театру «Колесо» в рамках українського формату Міжнародного фестивалю камерних вистав AndriyivskyFest, в якому театр з Маріуполя бере участь вже вдруге. А вже невдовзі на фестивалі чекають гостей з Харкова і Дніпра.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото надані театром