Про любов і ненависть

Вперше в Україні відбулася прем’єра вистави за п’єсою «Фальшива нота». Це майже детективна історія, де герої тримають зал у напрузі протягом всього сценічного дійства.

Цього разу генерального директора-художнього керівника Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки та режисера і актора театру Кирила Кашлікова зацікавили творчість Дідьє Карона, який у Франції вважається одним з найвідоміших режисерів, акторів і драматургів. З 2008 року Д. Карон керує одним з найпопулярніших театрів Парижа — театром «Мішель». В репертуарі якого нині дві його п’єси — «Фальшива нота» і «Сон Альфонса», що користуються у глядачів великим успіхом. «Фальшива нота» була написана 2017 року і того ж року показана на міжнародному театральному фестивалі в Авіньйоні. За цю п’су Дідьє став лауреатом премії «Мольєр» в номінаціях «Краща комедія», «Кращий драматург» і «Кращий режисер».

«Фальшива нота» — це вистава про любов і ненависть в усі часи. Про доброту, яка проявляється в найекстримальніших ситуаціях, про людську підступність, безкорисливість, зраду і справжню порядність. А ще про велику музику.

«У цій п’єсі явно проступає чуття нашого часу, — дивного, жорстокого, несталого. І ще це п’єса про конформізм взагалі, і конформізм тих, хто з головою «пірнув» у культуру, взагалі.

Це п’єса про надмірну сучасну спритність, лицемірство, брехню, де немає краплини душевності, правди, стремління до істини, а лише тваринна пристрасть вижити за будь-яку ціну, будь-якими засобами, зраджуючи час від часу пам’ять близьких і рідних.

Не можу не висловити автору п’єси слів поваги, подяки за пережиті мною та акторами світлі і сумні емоційні відчуття за весь період роботи над виставою. Ця п’єса вимагає неймовірних акторських зусиль і сил душевних, фізичних, потужного рівня акторської техніки. Я вдячний виконавцям за щоденний подвиг.

'єса непроста. П’єса воістину велика. На всі часи. Адже теми, підняті в ній, на жаль, не залишилися в ХХ сторіччі і не поросли бур’янами" , — розповів народний артист України Михайло Резнікович.

Спочатку може здатися, що це комедія. Коли в гримерку до всесвітньовідомого диригента вривається дивакуватий захоплений шанувальник, настільки настирливий, що після третьої його появі на сцені мимоволі виникає бажання допомогти другому персонажу відправити непроханого гостя туди, звідки він з’явився. А далі немов за помахом диригентської палички, розгортається, набираючи обертів, справжня драма. І починається довгий болісний шлях однієї людської душі до угамування свого праведного гніву і заспокоєння, а іншої — до очищення від давно скоєного і прихованого в тіні гріха.

Тема Холокосту завжди залишиться актуальною, тому, напевне, ця вистава буде цікавою для глядачів різного віку. Ми бачимо на сцені двох батьків, які вважали Моцарта Богом. І двох синів, які обоє могли стати великими музикантами. А вибір є завжди. Питання лише в тому, чи фальшиво ноту взяли випадково, чи це закономірність.

иставу можна відіграти, а можна прожити — і прожити так, щоб пронизати глядачів до глибини душі. Саме це вдалося чудовим артистам Станіславу Москвіну та Олегу Замятіну. А ось що розповіли про роботу над виставою самі актори.

Станіслав Москвін

, народний артист України: «Надскладні репетиції. До знемоги. На межі душевних та фізичних сил. Зустріч Дінкеля і Міллера — зіткнення двох світоглядів, планет, річок, які не повинні були перетинатися, але перетнулися, завдяки Його Величності Випадку. Є хороші слова: „Без минулого немає майбутнього“. Наша вистава саме про це. Щоб ніхто й ніщо ніколи не забувалися. Я б свою роль хотів присвятити пам’яті мого батька».

Олег Замятін

, народний артист України: «Думаю, кожному актору хотілося б зіграти знакові ролі в п’єсах Шекспіра, Гоголя, Чехова, Вампілова…

Актори мріють про ролі глибокі, неоднозначні, що мають велику амплітуду людських пристрастей, про ролі, в яких можна було б виявити свій душевний потенціал, свою майстерність.

Все це у повній мірі стосується «Фальшивої ноти». І, безумовно, ця п’єса — величезний подарунок для артиста.

І коли працюєш з таким режисером, як Михайло Юрійович Резнікович, який вміє «дістати» з акторів найтонші рухи їхньої душі, і коли поруч з тобою такий партнер, як Станіслав Москвін, — це не просто подарунок, а ціле «підношення».

Окремо хотілося б відзначити сценографію Олени Дробної. Декорації, ефекти, костюми створили атмосферу, що максимально підходить для сприйняття цієї історії. Дуже вдалим є використання у спектаклі фрагментів з «Маленької нічної серенади» Вольфганга Амадея Моцарта і «Пір року» Антоніо Вівальді у виконанні Ігоря Завгороднього, а також фрагменту концерту № 2 «Літо» з «Пір року» в Антоніо Вівальді в аранжуванні Макса Ріхтера, що роблять музику повноцінною дійовою особою вистави.

Напевне вистава «Фальшива нота» торкнулася душі й серця кожного глядача. Ймовірно багато захоче вдруге переглянути цей спектакль, в якому розповідається про те, чого не можна забувати. Ми маємо пам’ятати наше минуле, аби не дати йому повторитися.

Едуард ОВЧАРЕНКО

Фото Ірини СОМОВОЇ