Повернення легендарної вистави
Напевне у наш непростий час українському глядачеві дуже не вистачає добрих і життєстверджуючих комедій. Саме тому для багатьох театралів справжнім подарунком буде вистава «Різдвяні марення» за п’єсою Надії Птушкіної «Поки вона помирала», що віднедавна поповнила репертуар Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. До речі, це вже не перше звернення театру до цього твору.
— Буває так, що театр повертається до вистав, які з тих чи інших причин зняли з репертуару, — розповіла режисер Ірина Дука. — Кілька років тому пішла з життя чудова актриса, виконавиця ролі Софії Іванівни у виставі «Різдвяні марення», народна артистка України Олександра Захарівна Смолярова. Звичайно, вона була стрижнем вистави, вона несла у собі тему любові, жертовності, духовності, необхідності збереження духовних цінностей. Зараз, через певний час, згадуючи її в цій ролі (добре, що зберігся запис вистави), я переконуюсь, яка це була яскрава, розумна, цільна особистість. Її інтонації заворожують. Роль блискуча і неповторна, вона наповнена світлом її душі, глибокими переживаннями, які, в поєднанні з високим професіоналізмом народжують почуття у відповідь та асоціації, залишають глибокий слід у душах глядачів.
Часто в Інтернеті мені доводилося читати відгуки глядачів і запитання: «Чому виставу „Різдвяні марення“ зняли з репертуару? Хотілося б переглянути її ще один раз». Та і в театрі не раз казали: «Як не вистачає цього спектаклю».
Виходячи з цього, ми вирішили повернутися до цієї теми. Тим більше, що, як мені здається, у нашому тривожному трагічному бутті мотиви, які звучать у п’єсі, так потрібні сьогодні людям. У ній є любов, мрії, казка, сміх і сум, взаєморозуміння, об’єднання — все те, що так необхідно людям всього світу.
Це комедія, а люди завжди, в усі часи, хочуть сміятися. Тим більше, що цей сміх наділений глибоким смислом і нагадуванням про те, що був великий казкар Ч. Дікенс, який так любив бідних та знедолених і не любив клас правлячий, не любив жорсткості, байдужості, чванства, зверхності, зради.
Нинішній, поновлений варіант спектаклю «Різдвяні марення» ми хочемо присвятити світлій пам’яті Олександри Захарівни Смолярової (1925−2014).
Події вистави відбуваються напередодні Нового року або Різдва. Чоловік середніх років йшов на побачення до однієї квартири, а потрапив зовсім до іншої. Де мешкають стара діва та її хвора мати. Ця випадкова зустріч докорінно змінює життя усіх трьох.
Виявляється, що щастя може прийти в дім кожного. Варто лише цього дуже захотіти, відчайдушного за нього поборотися і не відпустити в критичний момент, проявити твердість духу і рішучість характеру.
У виставі досить вдало підібраний акторський склад. Роль Софії Іванівни виконує дивовижна актриса — Лідія Яремчук. За роки служіння у театрі вона створила багато яскравих образів, і кожного разу відкривала нові грані свого творчого обдарування. По новому показала себе актриса і в «Різдвяних мареннях». Прекрасною і непередбачуваною була Наталія Доля (Тетяна). Людмила Курмвель (Діна) стала відкриттям для багатьох глядачів — своєю яскравою граю вона привела весь зал у захоплення. А коли на сцені з’являвся Олександр Осадчий (Ігор), то вся зала оживала.
Не можна не відзначити і музику, яка супроводжувала виставу. І сумна, і красива, і жартівлива одночасно, вона підкреслювала і підсилювала важливі моменти сюжети, а потім багато хто згадував її після закінчення вистави.
Нова постановка театру нагадує про те, що у житті завжди є місце диву. І навіть, якщо тобі здається, що попереду не чекає нічого крім пустоти, завжди може знайтися той, хто змусить тебе повірити, що все ще буде добре. Після вистави залишається дивне відчуття легкості, радості і світла. Хочеться жити.
Фото Ірини СОМОВОЇ
