Повернення легендарної вистави

— Буває так, що театр повертається до вистав, які з тих чи інших причин зняли з репертуару, — розповіла режисер Ірина Дука. — Кілька років тому пішла з життя чудова актриса, виконавиця ролі Софії Іванівни у виставі «Різдвяні марення», народна артистка України Олександра Захарівна Смолярова. Звичайно, вона була стрижнем вистави, вона несла у собі тему любові, жертовності, духовності, необхідності збереження духовних цінностей. Зараз, через певний час, згадуючи її в цій ролі (добре, що зберігся запис вистави), я переконуюсь, яка це була яскрава, розумна, цільна особистість. Її інтонації заворожують. Роль блискуча і неповторна, вона наповнена світлом її душі, глибокими переживаннями, які, в поєднанні з високим професіоналізмом народжують почуття у відповідь та асоціації, залишають глибокий слід у душах глядачів.

Часто в Інтернеті мені доводилося читати відгуки глядачів і запитання: «Чому виставу „Різдвяні марення“ зняли з репертуару? Хотілося б переглянути її ще один раз». Та і в театрі не раз казали: «Як не вистачає цього спектаклю».

Виходячи з цього, ми вирішили повернутися до цієї теми. Тим більше, що, як мені здається, у нашому тривожному трагічному бутті мотиви, які звучать у п’єсі, так потрібні сьогодні людям. У ній є любов, мрії, казка, сміх і сум, взаєморозуміння, об’єднання — все те, що так необхідно людям всього світу.

Це комедія, а люди завжди, в усі часи, хочуть сміятися. Тим більше, що цей сміх наділений глибоким смислом і нагадуванням про те, що був великий казкар Ч. Дікенс, який так любив бідних та знедолених і не любив клас правлячий, не любив жорсткості, байдужості, чванства, зверхності, зради.

Нинішній, поновлений варіант спектаклю «Різдвяні марення» ми хочемо присвятити світлій пам’яті Олександри Захарівни Смолярової (1925−2014).

Події вистави відбуваються напередодні Нового року або Різдва. Чоловік середніх років йшов на побачення до однієї квартири, а потрапив зовсім до іншої. Де мешкають стара діва та її хвора мати. Ця випадкова зустріч докорінно змінює життя усіх трьох.

Виявляється, що щастя може прийти в дім кожного. Варто лише цього дуже захотіти, відчайдушного за нього поборотися і не відпустити в критичний момент, проявити твердість духу і рішучість характеру.

У виставі досить вдало підібраний акторський склад. Роль Софії Іванівни виконує дивовижна актриса — Лідія Яремчук. За роки служіння у театрі вона створила багато яскравих образів, і кожного разу відкривала нові грані свого творчого обдарування. По новому показала себе актриса і в «Різдвяних мареннях». Прекрасною і непередбачуваною була Наталія Доля (Тетяна). Людмила Курмвель (Діна) стала відкриттям для багатьох глядачів — своєю яскравою граю вона привела весь зал у захоплення. А коли на сцені з’являвся Олександр Осадчий (Ігор), то вся зала оживала.

Не можна не відзначити і музику, яка супроводжувала виставу. І сумна, і красива, і жартівлива одночасно, вона підкреслювала і підсилювала важливі моменти сюжети, а потім багато хто згадував її після закінчення вистави.

Нова постановка театру нагадує про те, що у житті завжди є місце диву. І навіть, якщо тобі здається, що попереду не чекає нічого крім пустоти, завжди може знайтися той, хто змусить тебе повірити, що все ще буде добре. Після вистави залишається дивне відчуття легкості, радості і світла. Хочеться жити.

Фото Ірини СОМОВОЇ