Віталій ПАЛЬЧИКОВ: «Не починаю роботи, якщо музика мені нецікава»

— Як виник задум вистави?

— Цю ідею ми виношували протягом семи років. Колись повернувся з Німеччини мій добрий друг Андрій Маслаков. Він грав у цій опері в одному з театрів Німеччини. Сказав: «Віталію, дуже класна опера, подивися». І подарував мені клавір. Цей клавір пролежав у мене сім років. Коли постало питання робити щось нове, щось цікаве, я згадав про цю оперу. Існує декілька редакцій опери «Viva la mamma». Кожен театр обирає свою. І ми пішли цим шляхом. Взяли кілька редакцій і зробили свій варіант. Щось скорегували, щось додали. Чудовий переклад українською мовою здійснив Дмитро Тодорюк. Вийшла редакція спеціально зроблена для цього театру. В іншому театрі вона була б іншою.

Мене як режисера опера зацікавила своєю актуальністю. Тема стосунків між керівництвом театру і співаками, також стосунків між собою співаків, режисерів і диригентів, поетів-лібретистів і композиторів. Тобто все, що відбувається у театрі.

Коли почали знайомитися з цим твором детальніше, то зрозуміли, що там є дуже цікавий персонаж — це сама мама Агата. Вона в принципі уособлює в собі весь театральний безпорядок, який сходиться в одній фігурі. Також комплекс всіх проблем і всіх радостей. Він — у мамі, і вона починає заправляти всією ситуацією в театрі. Вона і директор, і співак, і режисер.

У нас були переклад і клавір, а також півтора місяці до призначеної прем’єри. І нам довелося все робити паралельно — співанки, мізансцени, репетиції, вписувати текст у клавір. Було цікаво, чи встигнемо все це зробити за такий короткий проміжок часу. За місяць до прем’єри ми задали це питання один одному з диригентом-постановником Сергієм Голубничим. І встигли.

Звісно, для постановки такої вистави це дуже короткий термін. Але злагоджена робота команди і бажання співаків-виконавців зробити щось нове і оригінальне привели до того, що ми отримали доволі якісний продукт.

Роль мами Агати виконує Андрій Гонюков. Його запрошують співати у багатьох театрах світу. Це виконавець з великим досвідом, бас, має дуже гарний тембр, техніку виконання. Він дуже професійна людина, яка ніколи не підходить до своєї ролі холодно, завжди намагається докопатися до істини і знайти щось цікаве у кожному своєму образі. Роль Мами виконує і соліст театру Сергій Макієнко. Це дуже перспективний баритон. Я переконаний, що в нього велике майбутнє як у співака та актора. Саме про нього спершу йшлося як про головного виконавця у цій опері. Якби не було Сергія, то можливо ми б і не взялися за цей проект. Окремої уваги заслуговує партія примадонни, яку у виставі виконує прима нашого театру Дар’я Литовченко. Вона має чудовий голос і гарний тембр, технічно справляється з усіма труднощами і є прекрасною акторкою. Дар’я готова все робити задля того, щоб вийшла якісна вистава. Також дуже переконливо зіграли наші артисти Олександр Харламов (Поет), Євген Малофєеєв (Маестро), Олександр Вознюк (Німецький співак), Роман Лещов (Проколо), Дар’я Миколенко (Луїджіа). Всі попрацювали чудово і виконали ті завдання, які перед ними ставила постановча група.

Заслужений художник України Людмила Нагорна створила прекрасне сценографічне вирішення і стилізовані, дуже гарні костюми. На сцені можна побачити театр районного рівня з надзвичайно великими амбіціями. Впадають в око недоробки. Але це було зроблено навмисне, адже за сюжетом йде процес роботи над новою виставою.

— У багатьох українських театрах сьогодні опери західних композиторів ставляють мовою оригіналу. А Ви надали перевагу українському перекладу.

— Це моя принципова позиція. Мені здається, що саме комедія має ставитися мовою країни, в якій вона йтиме. Адже комедія потребує моментальної реакції публіки на якийсь жарт. Коли б опера йшла мовою оригіналу і глядачі читали текст на екрані, була б уповільнена реакція і це б гальмувало весь процес у виставі. А коли публіка відразу реагує на жарти, починається процес розкачки і таким чином глядачів можна довести до екстазу. Вважаю, що опери можна виконувати і мовою оригіналу, але тільки не комедії.

— Яку головну думку Ви намагалися провести як режисер-постановник?

— Режисерський задум може змінюватися від початку постановки до її завершення. Була задумка показати прості стосунки через дуже складний музичний матеріал. Насамперед це був експеримент над акторами саме як співаками, намагалися максимально використати їхні можливості. Надзавдання, щоб було смішно, аби глядачі щосекунди сміялися.

Я дуже задоволений нашою роботою. Звичайно, є певні моменти. Ми щось втрачаємо, але щось і набуваємо. Те, що робилося на репетиціях, можливо було недороблено акторами. Але те, що не виходило на репетиції, вийшло на прем’єрі. І це прекрасно. Радію, що вистава з’явилася саме в цьому театрі. Завдяки директору-художньому керівникові театру Петру Качанову маємо можливість працювати дуже легко і спокійно. Такої можливості не було останні п’ять-сім років. Звичайно, не все вдається відразу. Але я гадаю, що театр має велику перспективу з новим керівництвом.

— Ваша творча доля пов’язана з Київським муніципальним академічним театром опери і балету з 2011 року. Що встигли зробити за цей час?

— Першою була «Травіата» Дж. Верді, яку готували до гастролей у Швейцарії. Це була класична постановка. Далі була осучаснена «Травіата», яку ставили вже для нашої сцени. Проект мав назву: «Травіата» — сто років вперед від написання". Це був такий хід, щоб привабити глядача, особливо молодь. Запросили дизайнера Анжелу Лисицю, яка створила дуже стильні костюми. Вистава отримала «Київську пектораль», два з половиною роки була в репертуарі театру. Зараз з’являється можливість її поновити. З ініціативи директора-художнього керівника з 21 по 26 травня в нашому театрі проходитиме «Тиждень у Київській опері, або музика для дорослих». Буде там і «Травіта». Робота над цією виставою — важливий етап у моєму житті.

Також були постановки для дітей «Розумниця» Карла Орффа, «Пригоди Гекльберрі Фінна» Жанни і Левка Колодубів, «Оперна абетка, або У пошуках загублених нот». Один із проектів мав назву «Весь світ — Шекспір». Поставив кілька святкових концертів, одну з концертних програм присвятив УПА. А однією з останніх робіт стала «Богема» Дж. Пуччіні, яка також отримала премію «Київська пектораль» як краща музична вистава 2017 року.

Дуже люблю музику. Не починаю роботи, якщо це нецікава музика. Однак для мене важлива не лише музика, але й те, як артисти зможуть її виконати.

Зізнаюся, що свого часу склалися непрості стосунки з колишнім керівництвом театру на чолі з паном Щуром. У них була дивна ідея вигнати з театру всіх професіоналів. Спершу взялися за режисерів, не продовжили контракти мені і Дмитру Тодорюку. Потім почали війну з головним художником Людмилою Нагорною та головним хормейстером Анжелою Масленніковою. Слава Богу, все змінилося! Сьогодні є можливість працювати. Хоча це не основне місце роботи, але запрошують і це радує.

— Також маєте досвід роботи з Київським національним академічним театром оперети.

— Така співпраця відбулася завдяки генеральному директору-художньому керівнику цього театру Богдану Струтинському. Він довго виношував ідею поставити одноактну оперу Г. Доніцетті «Дзвіночок», шукав режисера, який зможе її втілити в життя. Запросив мене на співбесіду, дав місяць подумати. Я подумав і прийшов вже з готовою ідеєю. Вона сподобалася, і мені дали можливість працювати. Вистава популярна, йде з аншлагами. Маю і нові ідеї щодо співпраці з Національною оперетою. Сподіваюсь, що в перспективі зможу їх реалізувати.

У мене чимало інших творчих планів. Зокрема в Одеській національній опері працюю над великим концертом з відомим співаком Юрієм Годо. У Національній філармонії України хочу поставити концерт з творів Моцарта. Нині цього видатного композитора ще так мало знають в Україні. Також багато чого хотів би зробити в Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва.

Фото Надії ІЩЕНКО