У кожного є шанс

Київський драматичний театр «Браво» продовжує популяризувати сучасну драматургію. Вже не перший рік тут з успіхом йде вистава драматурга з Кривого Рога Влада Апостоловського «Вовк у овечій шкірі». А нещодавно столичний глядач мав можливість побачити тут виставу за новою п’єсою митця «Любовні ігри або згадати все».

Художній керівник театру «Браво» Любов Титаренко запросила поставити цю виставу молодого талановитого режисера Олесю Гусар. Олеся вже має за плечима цілу низку постановок в різних країнах Європи, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів, керує творчим колективом, який вже отримав звання народного.

Першою спільною роботою Олесі і Любові Вікторівни стала постановка «В ім’я істинної любові» Семена Затуловського, де О. Гусар зробила сценографію і хореографію. Потім була співрежисером у виставі за п’єсою Юрія Бучми «Він, дружина, коханка». І ось врешті перша самостійна постановка в театрі «Браво», до роботи в якій Олеся запросила талановиту імпульсивну команду однодумців, аби разом поринути у творчий експеримент.

— П'єса Влада Апостоловського (справжнє ім’я Володимир Шарик), це сатиричний трактат, — розповідає режисер-постановник, — в якому підіймаються досить серйозні теми нашого суспільства. Це стосунки чоловіка і жінки, тема вибору, який ми робимо практично кожної секунди, також тема простору і тема часу. А головна тема, що незалежно від почерку і сторінок, які людина вже написала у своєму житті, ми щодня можемо змінити напрямок, якщо маємо бажання. Тільки смерть для нас неосяжна. А поки ми є на цій землі, поки живемо, маємо можливість змінюватися, розвиватися і зривати лушпиння досвіду, яке часом нас стримує і не дозволяє рухатися вперед. Нам заважають набуті страхи. Бо, як відомо, дитина нічого не боїться. А з роками накопичуються страхи, через які ми не можемо рухатися вперед, створювати класне щасливе життя.

Репетиції тривали протягом трьох місяців. Це досить короткий термін, аби створити виставу такої форми. Вийшла форма вуличного французького циркового мистецтва. Молодій творчій трупі вперше вдалося затиснути цю форму на театральну сцену.

Текст зазнав певних змін, тому що потрібно було в ракурсі цієї форми загострити деякі моменти. Дещо скорочували. Певною мірою змінили стиль. Здійснити інсценування допомогла Любов Титаренко, яка добре відчуває, шо потрібно сказати глядачеві і те, що він хоче почути.

Багато хто з глядачів виходив після вистави і говорив, що це написано про них, про їхнє життя. Саме це ставила собі за мету постановочна група вистави. Але тут не лише показали глядачеві його життя, але й намагаються йому порадити як можна подолати перешкоди. Адже перемога над перешкодами — це шлях до успіху.

Вистава універсальна. На сцені чотири людини, які протягом всього спектаклю перебувають на сцені і створюють справжнє шоу. Вони танцюють, роблять акробатичні трюки, грають на музичних інструментах, співають, весь час перевтілюються з одного стану в інший, постійно на межі.

Віктор Мухін виконує роль головного героя Кіма, який був військовим. Воював по всьому світові, не має ні сім’ї, ні дітей. Після того, як опинився в соціумі зрозумів, що те що він робив, насправді нікому не потрібне. І він ніяк не може знайти себе. Герой приходить до написання п’єси свого життя, а також хоче все розпочати спочатку.

Дуже цікава авторська знахідка, що він одного персонажа через всю п’єсу проводить під різними іменами і різними образами. У виставі дві жінки, які є вжитті головного героя. Між цими жінками точиться боротьба за його увагу, за його любов.

Важливою у виставі є тема масок. Соціум нам нав’язує як потрібно себе поводити, у що одягатися. І вже на смертному одрі людина, аналізуючи своє життя і підводячи якісь підсумки, нерідко усвідомлює, що насправді вона по-справжньому не жила жодної хвилини. І як це важливо не втратити себе.

Іван Ганєв грає у виставі чотири ролі: конферансьє, депутата, лікаря і хворого. Конферансьє знаходиться немов зовні, а всі інші персонажі в середині вистави.

— Основним моїм завданням було вибити головного героя із зони комфорту, — розповідає Іван. — Я це відображення його внутрішніх процесів, наш діалог, це немов його діалог з самим собою. Один з гострих персонажів — депутат, до якого герой звертається за допомогою. Якщо авторському трактуванні він негативний, то в нашому трактуванні трансформується в позитивного. Він говорить: «Грошей я тобі не дам, але дам можливість заробити». У кожної людини є шанс, але використає вона його чи ні, це вже її справа.

Головна героїня (Світлана Гордієнко) теж намагається вивести персонажа з зони комфорту.

— Вплив моєї героїні на персонажа відбувається через почуття, через прив’язаність, — зізнається Світлана. — Але персонаж боїться, що не зможе себе творчо реалізувати. У кожної творчої людини у душі відбувається суперечка: чому віддати перевагу любові чи творчості. І нерідко віддає перевагу останній. Такі люди часто бувають самотніми. А моя героїня намагається його переконати, що не обов’язково відмовлятися від любові заради мети. Важливо, щоб поруч була людина, з якою ви дивитиметесь в один бік. Моя роль, це відображення будь-якої жінки, яка, насамперед, прагне звичайного жіночого щастя. Не дивлячись на всі розчарування вона залишилася сама собою, не перестала вірити в кохання і щирість почуттів.

А Юлія Ганіна грає Музу Аполлонівну, що є уособленням одного з ланцюгів управлінського апарату. Це молода успішна жінка, яка реалізувала себе в кар’єрі, але не знайшла жіночого щастя і намагається наздогнати втрачене будь-якою ціною. Молода талановита акторка показала своє бачення героїні, наділивши її певною недоладністю та асоціальністю. Муза займає досить високу посаду, але зовсім не вміє спілкуватися з чоловіками.

Декорації режисер намагалася зробити так, аби не було відчуття сцени, а глядачам здавалося, що вони є свідками події, що відбуваються поруч. Дуже цікаве сценографічне рішення з люстрами. А не зовсім звичні костюми у виставі символізують соціум, людські страхи та вади.

Надзвичайно виразна у спектаклі пластика. Нерідко вона говорить про персонажів більше ніж звичайні слова. Адже саме завдяки пластиці, рухам ми можемо дати вихід енергії, що знаходиться всередині нас.

— Чудова вистава, довела мене до сліз, — зізнався автор, який був присутній на прем’єрі. — Режисер та актори тонко зрозуміли мою душу і переживання, зуміли їх достовірно передати на сцені.

Глядач дуже тепло сприйняв перші покази вистави. Але режисер і актори продовжують над нею працювати і напевне на початку наступного театрального сезону ми побачимо оновлений спектакль. А в художнього керівника Київського драматичного театру «Браво» Любові Титаренко багато творчих задумів. Деякі з них тут обіцяють втілити у життя вже найближчим часом.