Марія Заньковецька: зі Львова до Києва

Ця вистава ще до прем’єри здобула міжнародне визнання. Виконавиця ролі Марії Заньковецької — заслужена артистка України Олександра Люта отримала диплом за кращу жіночу роль Міжнародного фестивалю національних театрів «Москва — місто світу». (Звичайно ж ця подія сталася до початку російсько-української війни).

За словами режисера-постановника вистави, народної артистки України Алли Бабенко, життя Марії Заньковецької було настільки бурхливим, насиченим, багатозначним, що вмістити його в одну виставу неможливо. Роман Горак взяв кілька епізодів, що пов’язані з коханням актриси до Миколи Садовського. Ці епізоди й граються у виставі.

Про роботу над роллю Марії Заньковецької розповіла актриса Олександра Люта:

— Я навчалася на акторському відділенні вокального факультету Львівської консерваторії, клас народного артиста України Богдана Козака, — згадує пані Олександра. — Богдан Миколайович — провідний актор Львівського національного театру ім. Марії Заньковецької, і цей курс власне був при театрі. Саме під час навчання познайомилася з життям і творчістю Марії Костянтинівни.

Глибше дізналася про неї, коли працювали над Чеховим. Народна артистка України Алла Бабенко — автор всіх чеховських вистав, які ми робили у Львові і возили на фестиваль «Меліховська весна» у Меліхово — садибі Антона Чехова. Принагідно зазначу, що нас запрошували приїхати на цей фестиваль і після Майдану, але ми, звісно, відмовилися.

Під час репетицій дізналися від Алли Григорівни, що п’єса Антона Павловича «Чайка» присвячена Заньковецькій. Що вони були знайомі, спілкувалися (про все це розповідається у виставі «Актриса»). Чехов хотів купити хутір на Чернігівщини, але раніше знайшов садибу в Меліхово і так склалося, що оселився під Москвою. Якби обставини повернулися по-іншому, можливо б він був і українським письменником.

Зіграти у моновиставі «Актриса» мені запропонувала Алла Бабенко. До цього я грала у моновиставі Алли Григорівни «Божевільна» за п’єсою, яку теж написав Роман Горак. Цей твір розповідає про дружину Івана Франка Ольгу Хоружинську в той період її життя, коли вона потрапила до божевільні, після всіх тих жахіть, що сталися після смерті її сина. Зробили виставу за два тижні, готували її до українського дня на Московському фестивалі на Арбаті. Звідти привезли гран-прі. «Актрису» теж готували до фестивалю. Цього разу я отримала відзнаку — «За кращу жіночу роль».

Дуже подобається працювати у постановках за п’єсами Романа Горака. Роман Дмитрович добре розуміє жінку, має жіночій погляд, відчуває, що відбувається у серцях жінок. Як і «Божевільну», моновиставу «Актриса» створили за два тижні.

Коли у виставі задіяно багато людей, то тебе може хтось підстрахувати, врятувати в якийсь момент. А в моновиставі ти на сцені один. Текст «Актриси» складає 30 сторінок. Але запам’ятати текст — це не головна сходинка в нашій роботі. Ще треба розібратися в емоційному стані героїні, передати його так, як написано автором і щоб це викликало якісь емоції в глядачів.

Чому вистава називається «Актриса», а не, наприклад «Марія Заньковецька»? Те, що говориться у творі про Марію Заньковецьку — це розповідь про кожну актрису. Саме тому й така назва. Розповідаю про долю актриси і свою власну, граю сама себе.

На сцені мають значення жести. Опрацьовувала їх під час репетицій. Знаходились якісь рухи, які запам’ятовувала, фіксувала, потім відтворювала.

У виставі використовується музика духового оркестру, це спогади про кращі моменти життя, паралельно звучить «Хорал» — це вже сумні моменти. А в кінці вистави пісня «Ой горе тій чайці» у виконанні Ніни Матвієнко. Цей твір вибраний не випадково. Марія Заньковецька завжди мріяла грати «Чайку», хотіла піднятися над тими нещасними сільськими жінками, ролі яких їй доводилося виконувати. Якби її не хвилювала доля українського театру, української мови, вона б грала російською весь світовий репертуар, і, врешті, залишилася б на імператорській сцені, як це їй пропонували. Але вона була патріоткою і не пішла на угоду зі своєю совістю.

Виставі вже більше п’яти років. Звичайно, за цей час вистава змінилася. Як саме, краще судити глядачеві, який постійно дивиться наші вистави. Хочу подякувати театру «Сузір'я», який надав можливість грати у Києві вистави «Вогні» і «Актриса», хотілося б, аби наша творча співпраця розширювалася.