Український авангард Олександра Богомазова

Олександр Богомазов (1880−1930) — не лише видатний український художник-авангардист, він був теоретиком мистецтва, педагогом, його творчість формувала сучасну модерну епоху і стала надбанням світової культури. Неповторні, впізнавані з першого погляду твори митця зачаровують з від першого знайомства своєю живописною сміливістю, а графічні роботи вражають витонченою артистичністю і могутнім художнім темпераментом.

Виставка «Олександр Богомазов: творча лабораторія» пропонує глядачу зануритися у глибини творчого процесу митця. Представлені разом з картинами численні ескізи та начерки до них дають можливість побачити внутрішні творчі процеси, народження на «кільчику олівця» образотворчих ідей, які перетворюються на неперевершені художні образи, й осмислити місце художника у світовому авангардному русі.

«Я художник. У цьому мої і слабкість і сила. Відмовитися від цього я не можу, бо вже знаю, що за першої нагоди в мені знову запалає бажання ще з більшою силою. Це не примха, а необхідність, сенс життя. Я знехтував усіма іншими кар’єрами, які б забезпечили мені матеріальний добробут, я проміняв їх на мистецтво і думаю, що вчиняючи так, я не йшов лише за одним своїм примхливим бажанням. Я мав можливість порівнювати і можу з гордістю сказати, що не помилився: кращого я не знаю!», — зазначив Олександр Богомазов у своєму щоденнику в 1910—1911 роках.

Експозиція розповідає, що влітку 1911 року Олександр Богомазов як кореспондент газети «Киевская мысль» вирушив до Фінляндії. Він відвідує фінські міста та містечка Іматра, Вуоксеніска, Пункахар’ю, Вільманстранд, Нейшлот, околиця озера Сайма. Під час подорожі художник писав пейзажі аквареллю, тушшю, олійними фарбами. В них він створював узагальнені та романтичні образи, викликані почуттями та враженнями від суворої фінської природи.

«Діно, Діно! Як гарно, коли б ти знала!.. Я сиджу зараз біля хвиль Малої Іматри, мов прикутий… Дивлюсь — і не намилуюся: які дивовижні полиски кольорів, яка могуть, стрімкість! Білі клуби піни, здіймаючись високо вгору, палають і переливаються, падають і знову постають, зачаровані!» — писав Богомазов у листі до своєї дружини Ванди Монастирської-Богомазової 24 червня 1911 року.

Богомазова приваблюють різноманітні миттєвості життя міста. Сюжети, вихоплені з повсякдення київських вулиць і перенесені на аркуші паперу, стають втіленням навколишнього світу. Однією з улюблених тем, що приваблювала художника не один рік, стало зображення різних сюжетів з київського ринку, де вирує багатоманітне повсякденне життя. Перші відомі роботи на цю тему з’явилися в ілюстрованому додатку газети «Киевская мысль» (1912). У подальшому ми бачимо варіації цього сюжету в різних стильових формах — від графічних аркушів, виконаних тушшю в стилі модерн до кубофутуристичного начерку олівцем (1914) і живописного полотна «Базар», яким відкривалася виставка «Кільце» 1914 року.

Виставку «Кільце» відкрили 23 лютого 1914 року за адресою: вулиця Хрещатик, 43. Її організували Олександр Богомазов, Михайло Денисов, Катерина Васильєва, Олександра Екстер та члени гуртка «Мистецтво» при Київському політехнічному інституті.

Головним відкриттям виставки були твори Олександра Богомазова. Для нього ця виставка стала початком нового етапу творчості, своєрідним художнім маніфестом.

У рецензії на виставку Микола Фореггер писав: «Багатше та яскравіше за всіх представлений Богомазов. Він найбільш цілісний серед художників „Кільця“; цілком свідомо відходячи від заповітів Сезанна, він шукає ще більшої матеріальності, ще більшої структурності портретів. У ньому помітна любов до нових форм композиції, шукання цілісної виразності картини. І при цьому він не впадає в крайнощі… Богомазов шукає, і саме розумно, в тій сфері, яка відведена мистецтву, і про серйозність його шукань свідчить низка малюнків. Його „Святий куточок“ і „Базар“ є шедеврами, гідними зайняти місце у будь-якій колекції сучасного живопису».

Самобутній творчий стиль Олександра Богомазова сформувався у 1913−1916 роках під час роботи над теоретичними працями «Живопис та елементи» (1914) та «Думки пор мистецтво» (1915−1916), присвяченим пошукам відповідей на запитання: як художник і глядач можуть зрозуміти один одного, що повинен знати і вміти художник, щоб картина викликала саме ті емоції глядача, які пережив і відчув сам художник, як звичайні технічні прийоми упредметнюють на поверхні паперового аркуша або звичайного полотна гомінкий дзвін трамвая, перестук жіночих підборів на київських вулицях і запах квітів у боярських лісах.

Короткий, але насичений час практичних і теоретичних розвідок митця втілився в оригінальний творчий стиль, який визначався «фірмовим» внутрішнім динамізмом різноманітних живописних форм, розвився у напрямку подальших формалістичних експериментів і в найрадикальніших з них переступив за межу безпредметності.

Твори, виставлені в залах Національного художнього музею України, засвідчують про знайомство Олександра Богомазова з різними напрямками європейського авангардного мистецтва, у тому числі й футуристичною концепцією відображення світу через демонстрацію руху об’єктів, з яких він складається. Художник відкриває низку власних мистецьких прийомів, що дають йому змогу не лише передавати динамічні стани зображуваних об’єктів, а й зробити акцент на психологічному сприйнятті глядачем відчуття цього руху.

Центральну частину експозиції відведено живописному циклу «Праця пилярів» (1927−1930), програмному твору Богомазова, в якому автор найповніше розкрив свої теоретичні й практичні досягнення. Художник встиг створити дві картини циклу — «Пилярі» (1927−1929) і «Правка пилок» (1927). Друга робота близько століття перебувала у зруйнованому стані в закритому «спецфонді» музею, її реставрація тривала майже три роки. Третю картину «Накат колоди» (1927−1930), художник не встиг написати через передчасну смерть, про неї відомо з численних ескізів, які також представлені в експозиції.

На виставці зібрані і представлені твори з колекцій державних українських музеїв, приватних зібрань, фондів ЦДАМЛМ України, де зберігається мистецька спадщина Богомазова. Великий документальний матеріал експозиції дає можливість глибше зрозуміти мистецтво майстра і відчути час, в якому він жив і творив.