Українська класика від модерного балету

Балет «Вій» — містична історія за мотивами повісті Миколи Гоголя, притча про віру і зневір’я, про випробування людської душі і сили духу. Божевільна історія, яка трапилася зі звичайним студентом Хомою Брутом, розповідь про те, що буває, коли віра у власні можливості недостатньо міцна, а сон все важче відрізнити від реальності. Тут емоції, пристрасті, відчай, боротьба з власними демонами. Як розпізнати зло, яке іноді набуває лику безневинного і прекрасного створіння? Як протистояти самому Вію? Хто ж він — Вій, сон, нечиста сила чи явні реалії сьогодення? На ці та інші запитання спробують дати відповідь ті, хто завітає на виставу.

А напередодні прем’єри творці нового спектаклю зустрілися з представниками ЗМІ. Отож, їм слово.

Раду Поклітару, балетмейстер-постановник:

— Вже протягом чотирнадцяти років працюю в Україні. За цей створив багато вистав. В основному вони були зроблені силами театру «Київ Модерн-балет» — головного дітища мого життя.

Але жодного разу руки не доходили до української класики, вона не знаходила відгук у моєму серця. Та врешті зрозумів, що прийшов час. Провів величезну роботу, перечитав багато різноманітної української класики.

Коли як хореограф читаю літературну першооснову для створення балету, то в мене виникають в першу чергу такі вимоги як образність, яскравість характерів, контрастність, захоплююча динаміка, яка має бути всередині. І, не в останню чергу, це має бути назва, яка добре продаватиметься. Тому що завжди хочеться, аби на всі вистави «Київ Модерн-балету» були аншлаги і неможливо було купити квиток вже за місяць до показу спектаклю.

Ще на попередньому етапі, коли не визначився з твором, почав спілкуватися з композитором Олександром Родіним. Я обговорював з ним різні варіанти лібрето. А якось Саша сказав, що в нього є цікава сюїта на «Вій» Миколи Гоголя. Надіслав мені файли в електронному вигляді і запропонував послухати як варіант. Я послухав музику і зрозумів, що Олександр Родін вчергове прийняв мене до власного серця своїм талантом.

Я сказав: «Сашо, давай, звичайно ж робити «Вій». Адже твір має всі перераховані мною для цього якості: фантастична історія, неймовірна динаміка, реалізм і фантасмагорія, яскраві образи, річ, яка гарно продається. Однак зрозуміли, що не вистачає музики для повноцінного двохактового балету. Олександр дописав приблизно стільки ж музики, скільки вже було. І в підсумку ми маємо партитуру.

Навіть якщо з якихось причин, балет не матиме того успіху, на який я очікую, то вже саме по собі створення музичної партитури — написаної нашим сучасником, майже класиком української музики Олександром Родіним, увійде як помітне явище в усі мистецькі енциклопедії нашої країни. Ця музика залишиться на віки, її ставитимуть хореографи після мене. Але сподіваюсь, що і мені вдасться не впасти обличчям у грязюку.

Ми зберегли весь пантеон дійових осіб відчуваючи пієтет до Миколи Васильовича Гоголя. У нас є Хома, Вій, Сотник і Панночка. Але я люблю вводити в постановки персонажів, яких не було в першооснові. Цього разу це дівчина Хоми, яку я назвав Василиною. У нас два склади виконавців, обидва практично рівноцінні. Головна дійова особа це, звичайно Хома. За час вистави він лише на чотири хвилини виходить зі сцени. Це неймовірне навантаження. Партію Хоми виконують Владислав Детюченко та Ілля Мірошниченко. Важливий персонаж Панночка — Олена Салтикова та Ірина Глоба. Партію Вія — наші провідні солісти Артем Шошин і Дмитро Конратюк. Спочатку думали, що у балеті серед персонажів буде і сам Гоголь, але потім вирішили відмовитися від цієї ідеї.

Ця подія об’єднує багато компонентів, які раніше ніколи не об’єднувалися в такій кількості і з такою якістю. По-перше — це музика, написана нашим співвітчизником. Щоб почати працювати нам треба було, насамперед, записати партитуру. А враховуючи те, що оркестру в «Київ Модерн-балету» немає, ми співробітничали з Національним академічним симфонічним оркестром України під орудою Володимира Сіренка. У Київському будинку звукозапису повністю здійснили запис партитури. Це досить складна робота.

Після прем’єри заплановано багато гастролей. Вже 9 липня покажемо «Вія» на закритті фестивалю «Балет у стилі модерн» на сцені Одеської національної опери. А потім по великими театрам нашої країни прокотиться вихор «Віїв». Будемо планувати і закордонні гастролі. А київський глядач вдруге побачить балет вже у жовтні, знову ж таки в «Жовтневому палаці».

Олександр Родін, композитор:

— Я дуже люблю Гоголя. Його «Вечори на хуторі біля Диканьки» — моя настільна книжка з дитинства. І зірки склалися так, що ми створили «Вія». Дуже радий, що поєдналися в творчому тандемі з Раду Поклітару. Вперше в партитурі симфонічного оркестру використали давній австралійський духовий інструмент, можливо, найдавніший духовий інструмент у світі. Є кілька перкусивних інструментів, які я спеціально вигадав для цього твору.

Ольга Нікітіна, автор відеоконтенту:

— Давно хотіла попрацювати з Раду Поклітару. Мені завжди було дуже цікаво відвідувати його вистави. Тому, коли він зв’язався зі мною і запропонував співпрацю, я була просто щаслива. Це почуття посилилося, коли я послухала музику.

Сама вистава і художнє оформлення досить еклетичні. Є елементи класичного театру, а є сучасні елементи, які сміливо співіснують у сусідстві з класичною спадщиною. Намагалася при художньому оформленні допомагати розкрити режисерський задум, і, ні в якій мірі не суперечити тому, що я бачу в постановці.

Дмитро Курята, художник костюмів:

Це вже наша п’ята спільна робота з Раду Віталійовичем. З ним не просто, але завжди цікаво. Він ставить складні завдання, які спонукають до нестандартних творчих рішень. Всі ми читали Гоголя і добре знаємо, як мають виглядати Хома чи Панночка. Але в нас теж було багато цікавих задумок. Якщо хтось очікує на традиційний український костюм, то в нашій виставі ви його точно не побачите, принаймні у класичній формі.

Філософія, яку я заклав у творення образів і костюмів відштовхувалася, власне, від народного костюму. Сьогодні, коли одяг зношується, ми його викидаємо. А до народного костюма ніколи так не ставилися. Його дуже берегли, прагнули, аби він завжди мав гарний вигляд, передавали з покоління до покоління.

Наш головний герой — Хома Брут. Було завдання створити вбрання семінариста, але так, щоб він міг танцювати, щоб це виглядало красиво і гармонійно. Це найскладніший костюм, який і став тим стрижнем, на який повернута стилістика всього спектаклю, всіх інших персонажів.