Київ Володимира Слєпченка

Помітною подією у мистецькому житті Києва стало відкриття у Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе персональної виставки народного художника України Володимира Слєпченка «Мелодії старого міста». Над цим проектом митець працює вже не один рік.

Володимир Слєпченко працює у напрямі романтичного символізму. Винайшов свою авторську техніку і унікальний стиль «артлайн» (мистецтво лінії). Учасник численних обласних, всеукраїнських і міжнародних виставок. Лауреат багатьох мистецьких премій. З 1970 року відбулося понад 75 персональних виставок художника в Україні, Росії, Польщі, Франції, Німеччині, Канаді, Ізраїлі, Словаччині, Італії, Греції, Іспанії, Японії та інших країнах. Учасник групової виставки українських художників «Осінній салон — 90» у Парижі (Франція). 2011 року отримав спеціальний приз на Міжнародній виставці в Національному музеї КОБЕ (Японія).

Здобув міжнародну премію Ботічеллі за визначний внесок у розвиток світового мистецтва (Флоренція, Італія, 2019 рік); Всеукраїнську премію ім. Івана Огієнка (2019 р.) за створення соціального патріотичного проєкту «Обрані часом» — галереї портретів славетних українців; Міжнародну премію ім. Валерія Гегамяна. (2019). Оформив низку поетичних збірок провідних українських та іноземних авторів. Написав портрети багатьох видатних людей світу. Живописні та графічні роботи Володимира Слєпченка зберігаються в музеях, галереях і приватних колекціях України та багатьох країн світу.

З 2005 року створений ним портрет Великого Магістра Мальтійського Ордену Ендрю Берті знаходиться у постійній експозиції всесвітньовідомої Галереї портретів Великих магістрів на Мальті.

2018 року картина «Велике Хрещення» знайшла своє почесне місце в постійній експозиції другого поверху головної святині України — Собору Святої Софії в Києві і є меценатським подарунком автора Національному заповіднику «Софія Київська». Серед основних творів художника сюжетні картини історичної тематики від епохи Трипілля до сьогодення: «Відродження» (1991), «Подай Господи» (1995−1997), «Велике Хрещення» (1998), «Нестор Літописець» (1999), триптих «Софія» (2006), «І вічний бій» (2005), «Недоспівана пісня Мазепи» (2007), «Трипілля і трипільці» (2007). Митець створив цикл робіт «Шевченкіана»; живописні серії «Рожаниця» (2010), «Відгомін прадавніх часів України» (2012), «Мелодії старого міста» (2012), «Київ як портрет» (2013).

З 2011 року працює на проєктом «Обрані часом» у власні авторській манері «артлайн». У цей проєкт входять серії «Галереї портретів славетних українців», «Генії світової цивілізації», «Літературна еліта України». Також В. Слєпченко створив цикли робіт «Паралельні світи», «Революція гідності», «Обличчя війни» та ін. Одна з цих серій — «Літературна еліта України», в яку ввійшли портрети сучасних визнаних літераторів, стала меценатським подарунком автора і увійшла до постійної експозиції Національного музею літератури України.

Через свої історичні проєкти художник веде просвітницьку діяльність серед молодого покоління України. Митець плідно працює в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва: живопису, графіки, монументально-декоративного мистецтва, дизайну і геральдичного мистецтва. За вагомий особистий внесок у розвиток української культури і мистецтва та високий професіоналізм художник відзначений званнями заслужений діяч мистецтв та народний художник України, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Бажання митця осягнути красу стародавніх міст прийшло давно, ще під час перебування у Львові. Вже тоді молодий митець створив цілі серії графічних і малярських робіт, які нині прикрашають музеї та приватні колекції Львова. Скрізь, де б він не перебував: в Україні чи закордоном, майстер творить замальовки історичних закуточків. Згодом у майстерні ескізи перетворюються на дивовижні, сповнені таємничими символами, твори. Художник прагне відтворити особливий, несхожий на інших, образ міста. Замальовки Братислави перетворилися в нього у живописний цикл «Братислава — любов моя!». Твори з цього циклу нині «Ранок», «День», «Вечір», «Ніч» — нині знаходяться у Братиславській національній картинній галереї.

2011 року Володимир Слєпченко розпочав роботу над проєктом «Мелодії старого міста», до якого увійшли картини «Золотий вік», «Лаврські дзвіниці», «Вічний Львів», «Урбаністичний Львів» та інші. У рамках цього проєкту митець працює над серією полотен «Київ як портрет». Це — симбіоз унікальних архітектурних споруд, мальовничих ландшафтів та краєвидів. Слєпченко вплітає в загадкові куточки Києва людину. Портрет виходить на передній план, і глядач, вдивляючись в очі персонажа, починає розуміти душу давнього міста.

— Сьогодні ми з вами зібралися з нагоди відкриття персональної виставки друга нашого музею, людини, з якою доля мене звела в Карпатах на пленері у Славському, — розповів директор Музею-майстерні Івана Каварелідзе Олександр Юнін. — Після цього у нашому музею була виставка робіт, створених на цьому пленері. А до цієї виставки ми йшли близько трьох років. До цього виставки Володимира Слєпченка відбувалися у «Софії Київській», у Вінниці, інших теренах України.

Сталося так, що ми віднайшли ту позицію, ту ідею, яку пан Володимир довго виношував. Це «Мелодії старого міста» з нашого Києва, з наших вулиць, наших вулиць, наших площ, наших людей.

Художник залишає на полотні і папері частину своєї душі. Дуже важливо, коли на цю частину душі приходять подивитися багато глядачів. Сподіваюсь, що після цієї виставки наш музей стане ще привабливішим для киян і гостей столиці.

— У Володимира Слєпченка було багато персональних виставок, про нього можна говорити багато і все добре, — підкреслив доктор мистецтвознавства, академік Дмитро Степовик. — Це мистець красивих людей. Це визначні люди минулого і сучасності. При цьому серед них не тільки українці.

Слєпченко знаходить свій ракурс з паралельними і перпендикулярними лініями. Це певна філософія, яку я називаю «золотим дощем». Тому, що ці лінії висвітлюють структуру світу, який складається з дрібних частинок. А Володимир збільшує ці частинки можливо в кілька мільйонів разів.

Мистець робить красивими не тільки людей, але й архітектуру. Вона тяжіє до висотності, божественного відчуття. Я б навіть сказав до неоготики. У його пейзажах «підіймаються» навіть невеликі церкви.

Усі бачать незвичайність Володимира Слєпченка. Але сказати в чому саме полягає його оригінальність дуже складно. Візьмемо картину «Київ». Тут Лаврська дзвіниця і пам’ятник Володимиру, а посередні архангел Михаїл. Ми бачимо, що мистець дуже добре знає православну і католицьку релігію та історію церкви. Це допомагає йому роботи такі вдалі історичні поєднання. Українське мистецтво може сьогодні конкурувати зі світовим, у тому числі й творчість Володимира Слєпченка.

— У роботах Володимира Слєпченка важлива їхня монументальність, — переконаний художник Андрій Кулагін. — Сьогодні людство перебуває у світі ілюстрацій. Немає нічого справжнього ні людей, ні подій. Ми віримо написаному, переказаному — від політики, до живопису. Натомість — «справжні» картини Володимира.

У його роботах ми бачимо цеглинки. Це дуже дієвий спосіб домогтися ефекту у глядачів. Вони створюють атмосферу загадкового, недоказаного. Усі роботи одночасно і фундаментальні, і поетичні. І в цьому полягає унікальність художника. Слєпченко перебуває у постійному творчому пошуку. В його роботах надзвичайно багато світла і тепла.

Заслужений журналіст України Сергій Комісаров згадав про пленер, який відбувся у Славську. На цьому пленері Володимир Слєпченко створив тільки одну картину — «Мольфар». Але це картина, яка, напевне, переживе століття.

На закінчення зустрічі Володимир Слєпченко поділився деякими таємницями своєї творчості.

-- Буду й далі йти шляхом пошуків, тому що для мене неприйнятно, коли художник працює в одній і тій самій манері протягом десятків років, — наголосив пан Володимир. — Я думаю, що у наш час ми повинні дивитися на світ по іншому, ніж у ХХ столітті.

Хочу подякувати дирекції музею, що надала мені для виставки це зігріте Богом приміщення. Тут невеликі зали, в яких може вміститися приблизно 25 картин. Але це приміщення спонукає до того, аби тут зустрітися в камерній атмосфері з друзями.

Проєкт «Мелодія старого міста» пройшов через мої душу і серце. Як можна не любити Київ? Я став киянином 20 років тому. Дуже люблю ходити містом вранці або ввечері. Коли у старому місті тиша, вона заворожує. Хочеться не просто щось робити, а слухати це місто як мелодію, як музику. Саме тому виникла назва виставки.

Крім Києва та Львова тут кілька картин, написаних мною під час подорожей до Іспанії, Італії, Франції. Там чудова архітектура, але Київ кращий, бо він наш. Частина представлених на виставці робіт з серії «Київ як портрет». Чому портрет? Тому що архітектура не може бути безлика. Вона жива, вона промовляє до нас і має свій образ. Як можна було намалювати будинок Булгакова без самого Булгакова. Він у мене вріс у бруківку, він у ній розчинився.

У виді на Лавру з Мистецького арсеналу є молодий Мазепа. Там поєднання сучасності і минулого. Присутність його образу, його душі, його енергетики. Він не лише державотворець, але й меценат. Зробив дуже багато для Києво-Печерської лаври.

Сподіваюсь, що глядачам сподобається ця виставка. Кожна людина, яка прийшла подивитися на мої роботи, прийшла мене привітати.

Виставка «Мелодія старого міста» триватиме в Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе до 30 вересня.