Мистецтво бачити красу

Василь Забашта (1918 — 2016) належить до плеяди вітчизняних художників другої половини ХХ — початку ХХІ століття з чітко окресленою самобутністю духовної та мистецької постави. З його ім’ям пов’язані полотна, що відзначаються виразним, а подекуди й неповторним образним виміром та індивідуальною манерою письма: напричуд пружною, динамічною, емоційною. Цей автор — справжні майстер, і майстер, насамперед, колориту, «музики» гармонії барв. Саме колір став для нього основним засобом виразності чи то в масштабній багатофігурній тематичній картині, чи в настроєвому пейзажі, у характерному портреті чи вишуканому натюрморті.

У своїй творчості Василь Забашта проявив родову, питомо вкраїнську замріяно-ідеалістичну і разом з тим героїчну ідентичність. Його душа була відкрита для осягнень глибинних сенсів драматичних колізій національної історії, краси та величі довколишнього природно-культурного ландшафту, неповторності індивідуальної вдачі й долі кожної людської особистості. Роботи митця сповнені змістом, за яким проглядається відверта життєва позиція, нелегко набута мудрість, здатність до співчуття і співпереживання. Живопис Василя Забашти дозволяє долучитися до високого поняття «духовна Україна»; поняття, за яким стоїть не лише теоретичний екзерсис ерудованого інтелекту, а, насамперед, особисто вистраждані перемоги й поразки рідного народу (на фронтах Другої світової війни, яка почалася для нього 1939 року в снігах Фінляндії, на понад 60-річній педагогічній ниві в Київському художньому інституті (Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури), на громадській роботі з захисту національної спадщини в умовах тоталітарної совєтської системи 1970-х — початку 1990-х років.

Митець увібрав у себе й цілеспрямовано розвивав традиції національної школи живопису. Творчий зв’язок поколінь у його полотнах перегукується, насамперед, з образно-композиційною досконалістю та колористичним ладом робіт видатних українських малярів кінця ХІХ — першої половини ХХ століття: С. Васильківського, О. Мурашка, Ф. Кричевського, М. Бурачека, О. Новаківського та інших. Саме тих авторів, які створювали багатоликий, а водночас неповторно виразний образ нашої Батьківщини; образ, що здатний викликати у глядача щемливе, трепетне почуття рідності. Утім, авторська концепція малярства Василя Забашти постала з сумарності досвідів не лише вітчизняної, а й світової художньої класики, перехоплюючи саму структуру чуттєвості видатних митців, насамперед, європейського імпресіонізму, постімпресіонізму, а почасти й експресіонізму. Водночас, до цього спричинився і неабиякий власний темперамент художника, який у молоді роки за вкрай несприятливих життєвих обставин, таки зумів ідентифікувати себе з націоцентричним вектором розвитку мистецтва — насамперед на духовному й загальноестетичному рівнях — визначальними гуманістичними стратегіями світового образотворення.

Арт-менеджер Муніципальної галереї Деснянського району столиці Олег Смаль підкреслив, що на цій виставці по новому відкрив для себе творчість Василя Забашти. Цінність цієї експозиції полягає в тому, що тут представлені не лише твори самого Василя Івановича, але й членів його талановитої родини.

— Наша галерея прийняла багато славних митців, — наголосив народний художник України, лауреат Шевченківської премії Валерій Франчук. — Велика подяка родині, що погодилася представити творчість нашого видатного художника ХХ і ХХІ століття. Сподіваюся, що його ім’я ще буде довго у пам’яті тих людей, які хоч раз звернуться до його творів і побачать в них живу і вічну історію. На одній з виставок, яка була в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури Василь Іванович сказав такі слова: «Малюйте молоді художники не плями на картинах, а робіть образи Сумщини, Чернігівщини, Київщини. Ви там знайдете стільки для свого таланту, що вам вистачить на все життя.

Коли я приїхав до Києва, першим, хто подав мені руку, і та рука дала силу далі жити і працювати, був Василь Іванович, який тоді керував Народною студією образотворчого мистецтва у Жовтневому палаці (нині Міжнародний центр культури і мистецтв). Ця школа дала для мене більше, ніж пізніше Художній інститут і всі поїздки по світу.

Шевченківський лауреат, народний художник Василь Чебаник згадав ті роки, коли вони разом з Василем Івановичем викладали в Академії, про те, стільки його колезі довелося докласти зусиль, аби створити майстерню пейзажу. Василь Забашта був людиною надзвичайно доброї душі, патріотом, який вболівав за долю України.

Заслужений художник України Ігор Мельничук розповів про той час, коли навчався у щойно створеній майстерні пейзажу, після цього в Василем Івановичем їх поєднувала багаторічна творча дружба. Василь Забашта з великим трепетом ставився до Академії, віддав їй кращі роки свого життя.

Художник Олекса Близнюк розповів про творчі зв’язки Василя Забашти з Черкащиною, про те, як багато той зробив для розвитку образотворчого мистецтва у місті Городище. Висловив упевненість, що одна з вулиць цього міста повинна носити ім’я Василя Івановича.

Народний артист України Іван Гамкало зізнався, що він уперше на великій виставці Василя Забашти. Вражений його прекрасними портретами, колоритними пейзажами. Ми живемо у великій суєті, а навколо нас стільки краси, стільки прекрасних людей. Потрібно пам’ятати про тих, хто подарував народу свій талант, подарував спадщину, яка радувала нас і радуватиме наших дітей.

Як зазначив голова правління Товариства «Знання» України Василь Кушерець, у творах Василя Забашти закладено дуже багато інформації і високої культури. За кожним мазком є образ. У всіх картинах закладений великий зміст. Ми маємо не лише насолоджуватися від світла, яке йде від цих картин, але й розуміти, що відбувається навколо нас.

Член НСХУ та НСПУ Михайло Горловий пригадав, що був знайомий з Василем Забаштою з далекого 1970 року, коли вперше вступав до Київського художнього інституту. Тоді Василь Іванович порадив йому спершу закінчити Одеське художнє училися. Пізніше художник був його педагогом. Обоє вони були серед тих, хто стояв біля витоків Народного руху України та Товариства української мови ім. Тараса Шевченка.

— У Василя Івановича було кредо: «Ким би не був, будь людиною, неси любов, добро, бережи природу і будь патріотом. У цих словах вся сутність його життя. Він жодного разу не зрадив цих слів, — підкреслила вдова художника Людмила Забашта. — Всі свої твори Василь Іванович писав під музику. Можна було пройти Академією, де звучить музика Моцарта, Бетховена, Вівальді — там Забашта.

Друга його заповідь — якщо тебе Бог обдарував талантом бути живописцем, вивчай кольори природи і всього, що нас оточує. Художник мусить бути високоосвіченою людиною, весь час вчитися. Передати через свою творчість той скарб, що створило людство, і, в першу чергу те, що створила твоя земля.

Третій постулат — якщо тобі Бог дав вчити, намагайся пробудити талант, допомагай розвинути його. Не насаджуй свого, а роби так, щоб навіть там, де немає краси, учень її побачив і створив.

Бог нагородив його великим талантом любити. А любити — це віддавати себе.

Василь пересмалював багато хат. У нього не було часу малювати жінок, бо вони були на колгоспних полях. Зі створених ним українських хат можна було б зробити цілу виставку. Також він дуже любив хмари, їх можна побачити в кожному пейзажі. Був одинадцятою дитиною в родині, де всі дуже любили співати.

Василь Забашта був розвідником-танкістом, орденоносцем. Але хто про це знає? Знали в Москві, але в Києві не знають і нині.

Василь Іванович володів талантом слова. Написав книжку «Світ очима художника». Також була написана, але ще не видана його книжка «У пошуках світу». Тут він шукає світлу людину, світлий образ і світлу долю.

Художник першим в українському образотворчому мистецтві створив образ Семена Гулака-Артемовського, першим «запалив» «свічку безсмертя» у своїй студентській роботі «Смерть Шевченка».

На відкриття виставки завітали народна артистка України Валентина Ковальська та заслужена артистка Руслана Лоцман, які подарували гостям невеликий концерт з українських пісень. Учасники мистецького зібрання прийняли звернення до Городищенського міського голови та Городищенської міської ради з прохання перейменувати вулицю Нахімова у цьому місті на узвіз Василя Забашти.

На виставці також представлені роботи художниці декоративно-прикладного мистецтва, дочки художника Галини Забашти, яка працює в галузі художнього текстилю, авторського та сценічного костюма. Вона учасниця всеукраїнських та міжнародних виставок, міжнародних пленерів художнього текстилю, співорганізатор Всеукраїнського пленеру «Жива традиція».

У творчому доробку мисткині: авторський костюм — колекція одягу за мотивами традиційного вбрання України для Міжнародної виставки в місті Загреб (Хорватія, 1979); костюми за мотивами мистецтва Давньої Русі: «Ярославна», «Княгиня» (1979); ансамбль одягу «Українське бароко» (1980); «Дивоптах» (1987); костюми за мотивами робіт Марії Приймаченко: «Маки», «Букет», «Будяк»; костюми «Карпати», «Різдвяний» (2002); сценічний костюм для тріо «Золоті Ключі» (1980-ті роки); для Раїси Кириченко: «Росава» (1980), «Чураївна» (1990), «Козачка» (2004) та багато інших. Її роботи представлені в низці художніх музеїв України та приватних колекціях.

Поруч — витвори художниці декоративно-вжиткового, невістки Василя Забашти Наталі Дяченко-Забашти, яка працює в галузі художнього текстилю, авторського та сценічного костюма.

Пані Наталя учасниця гуманітарного творчого проекту «Врятуймо Глинянський килим», міжнародного етномистецького проєкту «Екологічний ракурс». Учасниця міжнародних пленерів та симпозіумів художнього текстилю, співорганізатор Всеукраїнського пленеру «Жива традиція: текстиль, кераміка».

Серед її творчого доробку — серії міні-гобеленів «Спогади про Ніду», «Весняний настрій»; декоративні композиції «Фантастичні думи, фантастичні мрії»; розписи на тканині: «Крізь віки», «Ангели», «Писанкові переспіви», «З роси і води»; гобелени «Безгоміння», «Праприсутність», «Осяяні сонцем», «Перший сніг», «Стежки-дороги»; комплект килимів «Давня Русь».

Ждан Забашта — онук митця, створює креативні компанії для багатьох міжнародних та локальних брендів. Співавтор серії принтів Norter Gods, інсталяції «Переродження» в рамках П’ятого Всеукраїнського Текстильного Триєнале. Учасник руху історичної реконструкції, засновник клубу Варуфорс, учасник та організатор багатьох історичних заходів в Україні та за її межами. Разом з дружиною заснували компанію «Echo Historscale», що займається створенням реплік історичного текстилю та костюмів.

Вероніка Шова — дружина Ждана Башти, працює в галузі кіно, реклами, медіа та авторського історичного костюму і текстилю. Учасниця більше тридцяти персональних і колективних художніх виставок в Україні і за кордоном. Серед її творчого доробку — графічна серія «Мартин Боруля», диптих «Закохані», серії колажів «Ghinoiserie» та «Райський сад», серія «Сошенко 33». Бере активну участь в русі історичної реконструкції доби Раннього Середньовіччя. Організатор та учасник історичних фестивалів в України та за кордоном. Одна з кураторів виставки «Жива історія: Київська Русі» в Національному музеї історії України.

Онук художника Радим Забашта працює художником-дизайнером. Ще один онук Яр-Юрій — студент Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. Правнучка Даринка Бучко — учениця Введенської гімназії (м. Київ).

На відкритті виставки були присутні майже всі члени творчої родини Забашт. Вони не лише дали змогу гостя насолодитися своїми талановитими творами, а ще й виконали пісню «Многая літа».

.