Почати з чистого аркуша

Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки продовжує популяризувати на своїй сцені кращі зразки західноєвропейської драматургії. Нещодавно художній керівник театру, лауреат Шевченківської премії, народний артист України Михайло Резнікович поставив тут виставу «Пасажир без багажу» за п’єсою Жана Ануя.

Почати з чистого аркуша

Це вже не перше звернення театру до творчості відомого французького драматурга. Зовсім нещодавно на новій сцені з’явилася вистава «Антігона» (режисер Олег Нікітін, художній керівник постановки Михайло Резнікович), що вже встигла знайти свого вдячного глядача.

А п’єса «Пасажир без багажу» була представлена на французькій сцені 1937 і принесла Жану Аную перший успіх. На думку драматурга, подорожуючи дорогами пам’яті не потрібно себе обтяжувати зайвим багажем, так само як і під час звичайної подорожі.

В основу цієї історії покладені реальні події з життя Антельма Манжина, який під час Першої світової війни, внаслідок важкого поранення, втрачає пам’ять і перестає сприймати реалії свого минулого.

Головний герой п’єси Гастон потрапляє в чудовий будинок, де все начебто говорить про те, що саме тут він знайде своїх рідних, свою сім’ю. Але чи принесе це знайомство радість Гастону, чи не приховує минуле того, про що краще й не згадувати? До того ж довго не зрозуміло, чи у свою родину він потрапив. Розгадати цю та інші загадки потрібно глядачеві.

— Наша вистава про міру людської совісті… Про те, що «ми відповідальні» не лише «за тих, кого приручили», але й за своє минуле, — розповідає Михайло Резнікович. — Хтось може пробачити собі жах свого минулого, але не герой Ануя. Тут — своєрідний «гамлетизм» навпаки. Гамлет не може пробачити матері, що, не зносивши башмаків, лягла в ліжко з убивцею батька. Гастон теж не може пробачити… Але собі. Не може примиритися зі своїми минулими вчинками.

Мотиви, мотиви… Вони дуже індивідуальні і заховані у минулому кожного!

Як витягти це особливе, особистісне, неповторне минуле кожного?.. Як докопатися до витоків і прожити ці пристрасті — виняткові за своєю силою і ємкістю?..

Ми спробували здолати ці Гімалаї, ці глибинні мотиви минулих ударів долі. Адже лише вони, по суті, формують людину — те, що звершилося і не звершилося в долі кожного!.. Минулий біль, самотність, відчай, каяття, бунтівне ремствування, страждання…

«Війна спотворює одних і цілительно воскрешає совість в інших…» -слова Ануя, сказані ним напередодні Другої світової війни. Цей діагноз людству досі не застарів… Чи почуємо ми його?.. Хотілося б…

«Пасажир без багажу» — це вистава про любов, якою жорстокою вона може бути. Адже любов, це єдине, що не дає людині забути себе… Навіть, якщо життя повністю зламане.

Нова вистава належить до тих постановок, які захоплюють від початку і вже не відпускають глядача до самого кінця. Це вистава про життя. І напевне найкраще її зрозуміє той, хто багато пережив на своєму життєвому шляху.

Вся увага глядачів прикута до головного героя, роль якого блискуче виконує Олексій Поліщук. Чи зможе він пригадати свою юність, чи залишиться у новій родині? Не будемо переповідати історію, лише зазначимо, що як вона закінчиться важко вгати до самого фіналу. Поруч з Олексієм Поліщуком ми бачимо Євгенія Щербаня, який грає Гастона в юності. Хочеться сподіватися, що в цього молодого актора велике творче майбутнє. Напевне багатьом глядачам надовго запам’ятаються і яскраві образи, створені Дмитром Савченком (Жорж Рено), Олександрою Єною (пані Рено), Ольгою Кульчицькою (Валентина Рено), Тетяною Назаровою (герцогиня Дюпон-Дюфор), Борисом Вознюком (метр Юспар), Олександром Хорошком (метр Піквік) та іншими.

Завдяки декораціям та костюмам, створеним художником-постановником Марією Левітською глядач немов переноситься до Франції у 30-ті роки минулого століття, коли відбувалися події вистави. А музичне рішення Олександра Шимка допомагає разом з персонажами пережити їхні емоції та переживання. Родзинкою спектаклю стали вишукані хореографічні номери, створені під керівництвом Ольги Голдис.

Вистава «Пасажир без багажу» — розповідь про те, як інколи буває важливо забути минуле і почати життя з чистого аркуша. А це зробити ніколи не пізно.

Хочеться побажати виставі щасливої сценічної долі, а талановитому колективу театру — нових цікавих постановок і постійних аншлагів.

Фото надані театром