Оксана ТАРАНЕНКО: «Намагаюся знайти своє щастя у творчості»

У Київській опері (Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва) відбувалася прем’єра опери «Весілля Фігаро». Нова постановка вражає екстравагантністю і сучасними прийомами сценографії. Про нову виставу наша розмова з режисером-постановником Оксаною Тараненко.

Чому Ви обрали для постановки оперу В.А. Моцарта «Весілля Фігаро»?

Моцарта в Києві виконують рідко. У мене давно була ідея поставити його «Чарівну флейту», але директор-художній керівник театру Петро Качанов запропонував здійснити постановку «Весілля Фігаро». Зараз інший ритм життя, ніж у часи написання опери. З диригентом-постановником Іваном Чередніченком ми працювали над сценічною версією вистави протягом місяця. Сюжет п’єси Бомарше досить заплутаний, а нам потрібно було зробити його чітким, з мотиваціями всіх героїв і разом з тим, щоб усі скорочення були логічні музично.

— Чому жанр опери визначили як еротичний трилер?

— Цей жанр лежить на поверхні. Граф хоче переспати з Сюзанною використовуючи право «першої ночі», яке тоді ще існувало. Ця проблематика дуже далека від сучасної людини — сьогодні дуже складно навіть уявити такі стосунки між людьми. Як я можу виправдати графа, який цим займається? Я його роблю дещо емоційно неповноцінним — крейзі — на межі психологічних людських можливостей. Ми не знаємо його мотивації. Йому просто хочеться це зробити і все. Трилер, бо всі мають боятися графа. Усі персонажі живуть в його замку. Вони певною мірою в’язні цього замку, їм немає куди подітися один від одного. Вони не мають можливості залишити цей замок, не можуть щось змінити. Напевне вони і люблять, і ненавидять одне одного. Це місце перетину різних цінностей, різних поколінь. У цьому замку прозорі стіни і персонажі можуть крізь них проходити. Є таємничі щілини, де живуть привиди.

Чим можуть займатися люди, яким не потрібно думати про шматок хліба, про те, що чекає на них завтра? Вони займаються лише стосунками. Всі події відбуваються навколо того, що хтось когось прагне, а інший — намагається цьому запобігти. Приміром, Марцеліна хоче вийти заміж за Фігаро, а потім виявляється, що це її син.

— У чому полягали особливості репетиційного процесу?

— Особливу увагу приділяли італійській вимові. Запрошували Едуарда Погосова — викладача італійської з Одеського оперного театру. Він двічі приїздив до Києва, займався з нашими солістами, дав багато цікавих і цінних порад.

Намагалися робити персонажів більш об’ємними, ніж їх створив Моцарт. Інколи відштовхувалися від індивідуальності артиста. Приміром, відповідно до статури Сергія Макієнка, разом з художником придумали для нього костюм огрядного пана. Разом з акторами намагалися розібратися де правда і справжні цінності їхніх героїв та якими засобами вони знаходять свій шлях до кохання. У нас була дуже хороша команда, ми дуже добре розуміли і відчували одне одного.

— Будь-ласка, розкажіть детальніше про персонажів.

— Стосовно головних героїв — у нас виходить чотири пари. Граф і графиня Альмавіва, Фігаро і його наречена Сюзанна, молоде покоління — Керубіно і Барбаріна, а також Марцеліна і Бартоло. Останніх ми зробили привидами, які живуть у підземеллі замку.

Виконавець ролі графа Альмавіва Євген Малофеєв у житті дуже спокійна, ввічлива та інтелігентна людина. А йому потрібно було зіграти маньяка. Євгену було важко, він не розумів, як це зробити. Порадила йому подивитися певні фільми. Згодом знайшли пояснення, що це не людина і треба грати нелюда. Від цього він відштовхувався і працював далі.

Довго працювали над роллю графині. Вона весь час страждає, хоче привернути до себе увагу графа. Це жінка, яка обрала для себе неправильну життєву стратегію. Вона поклала життя на те, щоб вийти заміж, і тепер — нещасна. Навіть хоче покінчити життя самогубством, постійно вживає алкоголь.

Вікторія Осадчук, яка співає цю партію, надзвичайно обдарована як драматична актриса, і робить цей образ складним і глибоким.

Фігаро та Сюзанна символізують нормальні людські стосунки. Коли люди закохані, вони можуть бути і коханцями, і друзями, і партнерами, допомагати одне одному. Натомість граф і графиня вже давно не кохають одне одного, а лише пред’являють претензії і страждають.

Керубіно і Барбаріна — чудові молоді паростки, які ще не визначилися з життєвим шляхом. І всі персонажі, які їх оточують, можуть бути для них прикладом: або хорошим, або поганим. У часи Моцарта була традиція, що жінки співали партії молодих персонажів чоловічі статі. Ми продовжили цю традицію в нашій виставі. Одна з виконавиць партії Керубіно — Анастасія Поліщук під час роботи над прем’єрою складала іспити в Національній музичній академії. Це було велике навантаження і ми намагалися підлаштовувати під неї репетиції. Але Анастасія надзвичайно талановита і роль вийшла дуже цікавою.

Костюми у привидів дуже специфічні, з металевими шоломами, обплетеними вогниками. Технічно пристосуватися до цих костюмів було дуже важко, однак артисти Алла Пригара і Андрій Гонюков — дуже професійні і впоралися з усіма завданнями. Андрій — запрошений соліст, співає в багатьох театрах Європи, має великий репертуар. Він миттєво розуміє, чого хоче режисер, все добре запам’ятовує, дуже дисциплінований, його професійна віддача на 200%. Це приклад для нас усіх, особливо для молоді. Власне для Андрія Гонюкова ми відкрили купюри, які часто роблять у «Весіллі Фігаро».

Диригент-постановник Іван Чередніченко дуже ретельно підійшов до втілення моцартівської партитури. Всі професійні музиканти, які до нас приходили на виставу, зазначають, що це дуже вдала інтерпретація.

— Особливо запам’ятовуються незвичні декорації і костюми.

— Нашою з художником-постановником Сандрою Крмаджян ідеєю було -зробити замок, якого не існує. Прозорі стіни, багато дверей, що то відкриваються і закриваються за власним бажанням, немов живуть своїм власним життям. Також там є ліфт, який нікуди не їде, є і ліхтарні стовпи, таким чином герої водночас знаходяться ніби всередині і наче зовні. Тут є алюзії і на нью-йоркські задвірки, і на перехрестя доріг, і на транспортну зупинку. Це магічний простір, магічне місце. З Сандрою було цікаво працювати, бо вона і художник, і сценограф, і архітектор, і актриса — дуже комплексна людина. В роботі радо відгукувалась на будь-які мої безумні ідеї. Скажімо для декадентської спальні графині Сандра на моє прохання придумала і спроектувала чудернацьку ванну, де графиня Альмавіва переживає свої самотні дні.

З художником по костюмах Дмитром Курятою минулого року ми працювали над дитячою виставою «Фабрика Санти». Дмитро відомий не лише своїми театральними роботами, він багато працює в кіно і на телебаченні. Серед них — серіал «Кріпосна». Перше питання, яке мені поставив Дмитро: «Ми робимо костюми стилістично під декорацію — виважені, мінімалістичні, елегантні, чи ми робимо фантасмагорію?» Я відповіла: «Це фантасмагорія — перехрестя різних смаків і епох». Він створив чудові костюми, де повністю зрозумілі риси кожного з персонажів.

— Наскільки Ви задоволені результатами своєї роботи?

— Спектакль — це жива структура. За моїм досвідом він набуває того вигляду, якого хочеться режисеру, приблизно через рік, десь після десятого показу. Так само як людина одягає на себе хороший костюм, так і актори одягають свою роль. Для них стає зрозумілою мотивація героїв, вони пристосовуються до партнерів, до декорацій. Тобто зараз вистава йде до того, аби стати такою, якою вона має бути.

— Чи можуть герої «Весілля Фігаро» заговорити українською?

— Директор-художній керівник нашого театру Петро Качанов хоче зробити виставу україномовною. Йому здається, що це буде правильним стратегічним рішенням.

— Багатим на події для Вас був минулий рік. У Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва Ви поставили хорову композицію «Тропічний карнавал», концерт-подорож «Музика ночі» та новорічний мюзикл «Фабрика Санти». Розкажіть, будь-ласка, про ці роботи.

— З Анжелою Масленіковою, головним хормейстером театру, ми давні друзі і партнери. Вона дуже талановита людина, обожнюю стиль її роботи. Разом з нею та її хором ми зробили багато оригінальних програм. Скажімо, «Тропічний карнавал» побудований латиноамериканському репертуарі, який підібрала Анжела. Працювати над таким матеріалом — одне задоволення. Вийшла дуже яскрава, навіть танцювальна програма з запальними ритмами і всілякими сценічними фокусами. Цього року «Тропічний карнавал» закривав музичний фестиваль у Тульчині. Зараз думаємо над тим, що якщо латиноамериканські ритми пішли так вдало, то чому б не зробити програму під назвою «Всесвітня подорож», взявши твори різних народів.

Є такий напрямок театру, який називається імерсивний. Це театр вражень і театр сприйняття. Користуючись цим принципом, ми створили виставу-концерт «Музика ночі», яку показуємо лише в теплу пору року з квітня по червень, тому що дія відбувається безпосередньо у фоє. Це витончена програма для особливого глядача, тут панує таємнича атмосфера ночі.

Багато років на сцені театру йшла моя вистава «Дванадцять місяців». Минулого року відбулася прем’єра іншої новорічної казки «Фабрика Санти», музику для якої написав відомий композитор і виконавець Павло Табаков. Головні ролі в ній виконують діти — талановиті юні артисти і співаки. Вистава буде йти і цієї зими.

Ставлю вистави як для дорослих, так і для найменших. Дітей не можна сприймати як слабкого чи примітивного глядача. Втримати увагу дитини у глядацькій залі важче, ніж увагу дорослого. Меседжі, які пропонують дитині, мають бути дуже щирими і яскравими. Можливо вони будуть трохи простішими, ніж меседжі для їхніх батьків, але, водночас, важливими і глибокими. Адже обману діти не пробачать.

— Також Ви ставили вистави і концерти у Київській та Одеській національних операх, Національній філармонії, Національній музичній академії України. Чи відрізняється специфіка роботи в різних колективах?

— Кожен оперний театр — це як окрема планета, зі своїм кліматом, своїми законами, своїми смаками. У національних театрах здебільшого працюють розумні і талановиті люди, отже коли їм пропонуєш цікаві режисерські рішення, цікаві постановочні ідеї, ці люди готові працювати з великим натхненням. Роботу з трупами цих театрів я згадую з великим задоволенням.

— Будь-ласка, кілька слів про Ваші творчі плани.

— Працюю над кінопроєктами. Закінчила роботу над чотирисерійним фільмом у компанії «Стар-медіа». Іншим проєктом стануть зйомки на студії «Film.Ua». Разом з прекрасною дитячою письменницею Зіркою Мензатюк, протягом року створила сценарій «Дике літо в Криму» за однойменною книжкою пані Зірки. Наступного літа зніматимемо повнометражний пригодницький фільм для дітей.

Підтримую творчі зв’язки з генеральним директором Одеської національної опери Надією Бабич. У наших давніх планах поставити «Летючу мишу». Надія Матвіївна хоче цією виставою зробити одеситам новорічний подарунок. У нас вже є проєкти декорацій і дуже якісний український переклад з німецького оригіналу поета і перекладача Миколи Бровченка.

Я намагаюся у творчості знайти своє щастя. Коли поруч з тобою однодумці, це вже щастя. І, які б навколо не відбувалися економічні, політичні чи кліматичні катаклізми, мистецтво знову нас рятує. Всім, хто не витримує життєвого напруження, пропоную зробити зупинку, щось прочитати, подарувати собі вечір в опері. Аби полюбити цей жанр, треба докласти певних зусиль, але потім опера віддячить сторицею.

Фото з сайта театру

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Культура
  • Оксана ТАРАНЕНКО: «Намагаюся знайти своє щастя у творчості»