Нові творчі пошуки «Перетворення»

«Малюнок на замерзлому вікні» — це історія про містичну дитячу любов, яку не може вбити ні суєта, ні благополуччя, ні байдужість, ні час. Про виставу розповідає актриса Олена Мотовилова.

— У театрі «Перетворення» працюю вже п’ятий сезон. До цього грала у «Гамлеті» та «Королі Лірі» за Вільямом Шекспіром, «Великому льосі» Тараса Шевченка, дитячій виставі «Снігова Королева». А «Малюнок на замерзлому вікні» моя перша моновистава. Коли прочитала текст п’єси, то була вражена. Адже цей твір магічно пов’язаний з моїм життям. Не сама історія, а всі ті місця, про які пише автор, я знаю майже напам’ять. Зокрема, добре знаю Вилкове. Живу біля парку на Червоному хуторі (м. Київ).

Почали роботу над виставою у травні 2017 року, працювали все літо, прем’єра відбулася 7 вересня. Грали на фестивалях у Києві, Дніпрі, Єревані, столичному Будинку письменника та Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.

Виставі вже більше двох років. Я росту як людина, змінюється моє ставлення до героїні. Стала тонше розуміти стосунки стосунків батьків, сприйняття дівчиною приходу в сім’ю нової людини. Мені близький цей матеріал, бо маю теплі стосунки зі своїм батьком, під час вистави використовую татові речі. Вони мене надихають. Настільки ця роль вдала, нехай вирішує глядач. Для мене головне, щоб все було чесно.

***

Героїня спектаклю «Леді Капулетті» — мати Джульєтти. Вона постає в образі молодої жінки, яка пішла в монастир. Ця жінка розповідає історію свого життя, про свій біль, розчарування, кохання та втрату. Втрату єдиної доньки Джульєтти та коханого Тибальда, з яким вона зраджувала чоловіка. Актриса Ганна Яремчук має чималий досвід роботи в моновиставах. До цього були «Третя молитва» Ярослава Верещака, «Краще б я народилася кицькою» Неди Неждани, «Вой немой волчицы» Оксани Танюк.

— З одного боку грати у моновиставі складніше, бо весь час на сцені один, а з іншого — простіше, бо знаєш, що лише сам відповідаєш за свою роботу перед глядачем, — зізнається Ганна. — У будь-якому випадку намагаєшся викладатися на повну.

Тексти Шекспіра надзвичайно глибокі. Після того, як закінчується історія, хочеться знати, що сталося далі. Дуже цікаво, а як могла б скластися доля леді Капулетті після загибелі її доньки.

Наш театр давно дружить з письменницею Ніною Мазур. Наш художній керівник Володимир Завальнюк поцікавився, чи немає в неї нової п’єси. Пані Ніна сказала, що в неї є прекрасна річ для мене — «Леді Капулетті». Ми вирішили, а чому б ні. І поставили цю п’єсу.

Виставу переважно показували на фестивалях — «Театр ua» в Дніпрі, «Відлуння» у Хмельницькому (голова журі цього фестивалю Ніна Мазур), «Марія» у Києві. (Також «Леді Капулетті» нещодавно показали на мікро-сцені Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я»).

У моєї героїні велика гординя, вона дуже любить себе, втрачає дитину. Можливо Капулетті щось робить не так у своєму житті? Напевне їй потрібно краще пізнати себе. Саме такі думки виникали під час роботи над цим образом.

***

Про нову виставу театру «Перетворення» — «Звабник», ми попросили розповісти режисера-постановника, художнього керівника театру Володимира Завальнюка.

— Дві п’єси, за якими створена ця вистава, написані в різних жанрах. Це романтична комедія «Ризик» і твір абсурду «Марення вдвох». Обидві п’єси створювалися в середині минулого століття. Дві війни наклали певний відбиток на їхніх авторів — Едуардо де Філіппо і Жана Іонеску.

Я хочу, аби глядачі під час вистави не лише розважилися, а й взнали про інших людей. Ситуація цих п’єс дуже схожа на сьогоднішню. Для мене головним імпульсом був аутизм соціуму, коли відбуваються жахливі події і людина закривається у своєму панцирі, стає черепахою або равликом. Їй важливо заховатися від життя. Думаю, що таких людей треба пожаліти, полюбити їх і дати їм можливість бути щасливими і хоч трішки відкритися.

Вистава за п’єсою «Ризик» вже йшла у театрі «Браво». Ця вистава мені дуже дорога. Тепер я переклав її українською мовою, змінив деякі психологічні акценти. Було певне наближення до абсурду, відчуття апокаліпсису, котрий наближається. Тепер хочеться людей трохи заспокоїти. Насправді апокаліпсис всередині нас. Якщо ми будемо більше рефлексувати, то, можливо, зможемо вийти з цього стану.

Друга частина вистава зроблена абсолютно з нуля. Абсурд у ній — це концентрована правда. Моя мета, аби у виставі була відшліфована вся графіка, вся композиція і всі внутрішні ходи. Навіть не авторські ходи, а передбачення, передчуття подій і думок. Головне не те, що людина сказала, а те, що вона подумала, чого не захотіла сказати, приховала в собі.

Кирило Булкін — наш чудовий актор. У першій частині вистави він грає Міккі — гостя, який приїхав з Америки. Він дуже виразний, м’який, точний у цьому образі.

Дмитро Шпак — наш молодий актор. Мені дуже подобається динаміка його росту. Він розвивається, він закоханий у театр.

Ганна Яремчук, яка грає в обох частинах вистави, людина унікальна і в професії, і в житті. Адже життя — це ставлення до професії. Це те, як прекрасна актриса стає актрисою великою. Це абсолютний максималізм, це повна самовіддача. Це, перш за все, вимогливість до себе.

У мене величезне задоволення знаходитися на сцені, грати свого персонажа. Він трохи екстремальний, гротескний, гострохарактерний. Але все це з гумором, не напряму, з підтекстом.

Декорації зробила художник Світлана Югова. Я просив її створити мікс реалістичної картини з виходом у сюрреалістичне світосприйняття. Для мене сюрреалізм, це той самий реалізм, тільки підсилений у мільйон разів. Мені дуже подобається стиль і манера Світлани. Дуже задоволений її роботою. Музичне оформлення і пластика це наша спільна з акторами робота.

Думаю, як для одного з перших показів, вистава пройшла прекрасно і по темпу, і по ритму, і по енергії. Але ми розуміємо, що вистава розвивається, вона живе. Ця як квітка, спочатку вона маленька, потім росте, надирається соком, зрештою стає все більш пружною. Виставі потрібні життя і розвиток.

Плануємо ще раз показати «Звабника» у Будинку актора 24 грудня. А в подальших планах — постановка «Академії сміху», роботу над якою почнемо вже в наступному році.