Душа його не вміла мовчати

Роман у новелах «Чорторийські марення-видіння» можна вважати першим прозовим твором, який охоплює життєві і творчі колізії, котрі випали на долю того, хто доніс усьому світові висоту духу українського народу. Літератор, автор багатьох поетичних, прозових, есеїстичних творів, вибудовує особливості рідної мови актора, режисера, постановника, сценариста, автора музики, прокладає місток до того, що зробив Іван Миколайчук у поетичному кіно зігравши блискучі ролі українського Генія Тараса Шевченка, Івана Палійчука з немеркнучих «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова, Петра Дзвонаря з «Білого птаха з чорною ознакою», Фабіана кінострічки «Вавилон ХХ» та багатьох інших. Він не повторює того, про що багато років мовить кінематограф. Скоріш навпаки, пробує заглибитись в те, про що не завжди кажуть істину кіномитці. Тому й образ Івана Миколайчука постає до певної не причесаним і не прилизаним, а таким, яким його бачив автор і запропонував своєму читачеві. Шлях до пізнання ніколи не буває зачиненим.

Ще до виходу книжки у світ її високо оцінили відомі діячі української культури.

Іван Дзюба:

«Мирослав Лазарук має дар захоплюватися яскравими людськими талантами, присвячуватися їм своїм щирим поцінуванням і своєю радістю від цього поцінування він прагне поділитися з читачами. Але є постаті, є людські долі, які для нього особливо дорогі, і до цих доль він відчуває внутрішню причетність. Це насамперед Іван Миколайчук. Він знає й розуміє його як мало хто, і в тому, що він пише про нього чується повнота пам’яті, і душевне зродичання, і переживання знаних і незнаних моментів становлення його особистості. Звідси й глибока емоційність його оповіді».

Володимир Горпенко:

«Ви зробили виняткову, надзвичайно потрібну справу та ще й не просто несподіваній, а й унікальній формі. Єдине, про що міг би сказати, це спосіб поєднання… У сукупності бажано, щоб вона не залишалася окремими часточками біографії, а виражала би певну цілісність людини. Ми, як мені здається, приблизні, в основному — Іван своєрідна особистість планетарного масштабу і Геній, який спромігся виразити сутність нації. Будь-яка дрібничка його життя не може виглядати лише часткою часу, в ній хотілось би побачити глибину світобачення, чим так виділявся з-поміж сучасників, нас грішних, Він».

Надія Бабич:

«Душа його не вміла мовчати… Не вміла мовчати і доля. „Люди, я йду від Вас, такий як я є, іншим бути не хочу і не можу бути. Мені треба творити вам усім добро. Тоді і сам стаю щасливим“. Не думала, що трапиться текст книжки, від якої не відірватися! Поверталася до маловідомих мені, чернівчанці, діалектних лексем, які створювали не раз відчуття наближення до глибокої народності. І це перша „родзинка“, якою ти готова „смакувати“ до кінця. Поступово й автор книжки, письменник Мирослав Лазарук, і його головний герой постають перед читачами чесними як правда. Автор роману в новелах надав своїм читачам право і волю обирати те, щоб їм, які знають інші публікації про Івана Миколайчука, увійти у незнайоме, або малознайоме: наприклад: „Райські арії“, „Кормига“, „Відлучення“, „Перемови-конверзації з чистилища“, „Мій ідеальний глядач“. Емоційність текстів, то радісних, то тривожних переконує, що зібрані ним матеріали з відвертих джерел набуті від тих, хто щиро любив митця, який часом казав: „Немає більшої трагедії, ніж бути генієм. Я, хвала Богу, не геній“. Прочитайте про це у згаданій книжці…»

— Я взяв на себе складну ношу написати твір про Івана Миколайчука, — розповів автор. — У цій книжці, яка складається з 17 новел, є Іванове кіно і малюнки Івана Остафійчука. І скромний чоловік Мирослав Лазарук, який спробував все це поєднати і описати.

Хочу низько вклонитися Марічці Миколайчук. Загадати всю родину Івана Васильовича. І, насамперед, його маму та сестру Марійку, яку добре знав особисто. Кожній з близьких людей Івана присвячено окрему новелу. Добре знаю кожен закуток у Чорториї, порахував усі озера. У книжці немає ні краплини фантазії, тут усе те, що я чув і відчув, про що розповіли його близькі і рідні люди.

Досі шкодую, що особисто не познайомився з Іваном Миколайчуком, хоча й мав для цього нагоду.

Іван залишив великий слід. Маємо робити все, аби він не закінчився на нас, а передавати своїм дітям та онукам.

Про місце Івана Миколайчука в українській та світовій культурі розповіли поет, модератор презентації Василь Герасим’юк, народні артисти України Ярослав Гаврилюк, Валентина Ковальська, Лариса Кадочнікова, заступник голови НСКУ Сергій Тримбач, академік АПНУ, перший заступник голови ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Георгій Філіпчук, письменниця Софія Майданська, вдова актора Марічка Миколайчук та інші.