Війна — жахливе сновидіння?

— «Стіна» — це дебютна вистава молодого драматурга Любові Якимчук. Думаю вона тішіться постановкою на головній драматичній сцені країни, — розповідає завідуюча літературно-драматичною частиною театру Наталія Пономаренко. — Робота йшла досить активно. Можна сказати, що ця вистава народжувалася в театрі. Нам дуже приємно, що ми продовжуємо традиції співпраці з молодими драматургами.

Також запрошуємо до співпраці режисерів різних мистецьких шкіл і різних напрямів. Дуже цікавою була робота з Томасом Меттлером. Це відомий хореограф зі Швейцарії, який спочатку приїхав проводити майстер-класи з акторами театру Франка. А потім виникла ідея створення вистави. Ця вистава народжувалася у співпраці з акторами нашого театру. Було багато спільної роботи. Я пишаюся своїм рідним колективом, що до сторіччя театру на камерній сцені вийшла така експериментальна штука. Думаю, що ця річ викличе інтерес не тільки у спеціалістів, а й у широкої громадськості. Тим паче, що вистава торкається такого важливого для всіх українців питань як війна, що триває вже більше п’яти років.

Ми робимо все можливе, аби підтримати наших хлопців на Сході. З перших днів війни франківці перераховують кошти, їздять по шпиталям. Під час Другої світової війни наші актори виступали з виставами на фронті, продовжуємо цю лінію і нині. Ми не можемо стояти осторонь тих проблем, які переживає наше суспільство, наша країна. У цій виставі йдеться про дуже сумні, дуже страшні речі, які ми, нажаль, сьогодні переживаємо.

Акторський склад надзвичайно цікавий, надзвичайно активний. Франківці зайвий раз довели, що ми спроможні опанувати будь-який жанр, будь-яку школу. Я пишаюся своїм колективом…

Один з авторів п’єси і режисер-постановник вистави Томас Меттлер — швейцарський танцюрист, актор і режисер у галузі фізичного театру і контемпорарі-денс. Автор численних творів та власних проєктів, в яких танець і театр поєднані з імпровізацією. Його мистецька і викладацька діяльність триває четверте десятиліття.

Чотири роки Меттелер викладав танці в школах Лондона та Парижа, також провів понад 150 інтенсивних воркшопів у Франції, Англії, Італії, Колумбії, Німеччині, США, Греції, Іспанії, Індії, Португалії, Фінляндії, Польщі, Ізраїлі, Палестині, Чехії, Швейцарії та Україні.

Він режисер фільму «Some Men Die», який зараз знаходиться на етапі постпродакшну. Фільм знятий за мотивами однойменної п’єси, що була створена у співпраці з українськими акторами та інспірована війною на Донбасі.

А Любов Якимчук — українська поетка, кіносценарист, драматург і перекладачка. Народилася у місті Первомайську, що на Луганщині. Закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія». Нині мешкає в столиці.

Вона авторка поетичних книжок «Як мода» та «Абрикоси Донбасу». Перша з цих книжок була нагороджена трьома українськими національними преміями, а друга потрапила в рейтинг «10 кращих українських книг про АТО» за версією журналу «Forbes». Співавтор сценаріїв до фільмів «Будинок „Слово“ (Україна) та „Some Men Must Die“ (Щвейцарія-Україна). Її вірші перекладені на 18 мов. 2015 року журнал „Новое время“ включив Якимчук до сотні найвпливовіших людей культури в Україні».

— «Стіна» — це історія про те, що війна починається як жахливе сновидіння, з якого ти мрієш прокинутися, але не можеш, — підкреслила Любов Якимчук. — Одного разу ти розумієш, що більше ніколи не буде так, як було доти. Що між твоїм окупованим містом і рештою світу — стіна. Що зруйнований мир відновити складно, а зупинити обстріли, якщо ти лише проста людина, неможливо. Залишається тільки шукати спосіб не стати схожим на собак, які заполонили місто з початком війни. А якщо ти актор, то ти можеш спробувати допомогти своїм глядачам пережити війну та руйнування, які вона несе. Також у нашій п’єсі наявна інтертекстуальна гра з п’єсами основоположника театру абсурду Семюела Беккета, який написав найкращі свої твори після Другої світової війни, і саме війна підказує, настільки цей світ абсурдний, саме вона рухає мистецтво, яке переосмислює світ, у бік такого висновку. А також глядачі впізнають відсилання до п’єс найвідомішого драматурга світу Вільяма Шекспіра, який будував ієрархічний і зрозумілий світ. На взаємодії цих двох світів, зрозумілого і розкладеного війною, і побудована ця п’єса. Словом, вона нагадує життя…

«Стіна» — унікальна вистава. І не лише через те, що створювалася на замовлення театру й безпосередньо під час репетицій.

Унікальність вистави полягає в тому, що в її основі ніби два погляди на події, що сталися на Сході України в останні роки. Перший: розуміння, відчуття ситуації, трагедії режисером-постановником зі Швейцарії Томасом Меттлером, людиною, яка знайома з сьогоднішньою Україною опосередковано і сприймає її на підсвідомому чуттєвому рівні, намагаючись відтворити події художніми засобами виразності — пластикою, жестом, музикою, словом, світлом. Другий погляд — відомої української письменниці, кіносценаристки, перекладачки Любові Якимчук, життя і творчість якої просякнуті болем, гіркотою за роздертою на шмаття країною, за людьми, яким Бог дарував щастя вижити і які не з власної волі опинилися за «стіною» несприйняття, непорозуміння, відчуженості.

Твір Любові Якимчук вражає своєю граничною правдивістю, «незручною» відвертістю, викладенням фактів та реалій, що випали на долю мешканців окупованих територій. Це синтез документального, публіцистичного театру та поезії. Але й поезія в даному випадку підпорядкована головній темі — темі розпаду і розбрату, насильницького знищення самого поняття гуманності й добра.