Чи існує в Україні «інша» драма?

У Національному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса презентували книжку «Інша драма», що стала першою антологією експериментальних незвичайних українських п’єс. Нове видання — спільний проєкт Центру Курбаса та видавництва «Світ знань».

До книжки увійшли сучасні актуальні, але нереалістичні п’єси: містика, фентезі, абсурд, анімаційні перетворення людей і тварин, фантастичні території і віртуальні реальності. Всі автори фантастичної панорами — відомі драматурги різних поколінь і стилів, чиї твори знані не лише в Україні, але і в багатьох країнах світу. До книжки увійшли вісім оригінальних п’єс. Її творці сподіваються, що сучасний контент книжки зацікавить як театральних діячів, так і широке коло шанувальників драми.

— Антологія готувалася досить довго, а її доля вирішилася за короткий термін — завдяки фінансовій допомозі бізнесмена і творчої людини зі Львова Ігоря Лужанського, — розповів упорядник та один з авторів видання Олександр Вітер (справжнє ім’я Олександр Мірошниченко). — Що таке справжня драматургія? Це те, що не вкладається у загальноприйняті рамки. Для мене все талановите не вкладається в такі рамки. Якщо твоя драма «не інша», значить вона ніяка. Кожен автор — це великий всесвіт.

«Інша драма» — це перша антологія, яка вийшла після того, як Ярослав Верещак пішов у засвіти, але він із нами. Це була людина відмінна від інших. Він творив інший простір в усі часи: радянські, перебудови, вже доби незалежності.

В антології дві мої п’єси: «Ніч вовків» і «Слон легший за вітер». Прем’єра вистави за п’єсою «Ніч вовків» відбулася у Харківському драмтеатрі ім. Тараса Шевченка у період Майдану. Дирекція сказала, що їй непотрібні «політичні натяки». І виставу заборонили. Але натомість цю п’єсу поставили в Польщі.

Загалом, більшість п’єс з цієї антології вже мають сценічну історію як в Україні, так і далеко за її межами. Це відповідь тим, хто говорить, що української драми не існує, або що вона недосконала.

— Прекрасно, що вийшла ця книжка, що ми можемо тримати її в руках, — зазначила вдова одного з авторів «Іншої драми» Ярослава Верещака — пані Тамара. — Дай Боже, щоб у Центру Курбаса попереду було багато нових видань. Ярослав Верещак до останніх днів життя займався науковою роботою, хотів ще багато зробити. Вийшло чимало його книг, залишилася пам’ять для майбутніх поколінь.

— Ярослав Верещак зробив багато для того, аби мої п’єси «Зніміть з небес офіціанта» та «Час Ч», з’явилися саме в такому вигляді, в якому вони представлені у новій книжці, — зізнався драматург Олег Миколайчук-Низовець. — Перша п’єса мала два сценічних втілення, кілька разів перероблялася. Це ребус, який доводиться постійно розгадувати. Є твори, до яких хочеться постійно повертатися. Останній варіант написав більше року тому, не думав, що він буде таким актуальним сьогодні.

Чотири роки тому готували до друку збірку «Майдан. До і після». До неї тоді мала увійти і п’єса «Час Ч». Ярослав Верещак доводив, що вона не може в такому вигляді увійти до книжки. Потім у цьому почала переконувати мене і моя колега Неда Неждана. Врешті я погодився. А з часом зрозумів, що вони праві. Я сів і переробив її. Саме в такому вигляді п’єса з’явилася в «Іншій драмі» заявки моїм колегам.

— Обидві мої п’єси, представлені в антології, пов’язані з Олександром Вітром. Ідеї пішли від нього, потім я їх змінювала, — розповіла Неда Неждана. — «Коли повертається дощ» — була написана п’єса для ще неіснуючого, тобто майбутнього театру в Україні. Було відчуття, що потрібен дощ, що потрібні зміни, а насправді вони не відбуваються. Вже три театри ставили цю п’єсу. Показово, що всі вони виникли саме після її написання. А прем’єра крайньої сценічної версії відбулася у Польщі, у театрі в Ольштині.

Продовженням цієї теми стала вистава «Загублені в тумані». Відчуття, що дощ не настав, а є туман гібридності. І проблема не в тому, як взаємодіяти з туманом, а в тому щоб цей туман розсіявся. Головна героїня п’єси воїн із позивним «Пума» поранена в ногу, вона закохана в чоловіка, який розміновує поля. Пізніше у Фейсбуці прочитала історію реальної жінки з таким же військовим псевдо, схожу на описану мною, хоча я нічого не знала про неї. Думаю, це свідчення того, що «Загублені у тумані» — це посил у майбутнє.

— Я спілкувалася з режисером Володимиром Завальнюком про ту ситуацію, що склалася у нас у країні. Після цієї розмови виник задум написання п’єси «Чистий, або Як виглядають мрії білого слона», — згадала Оксана Танюк. — П'єса про те, як створюють фейки, і як потім ці фейки створюють нас. Написала її з чистого аркуша за кілька місяців до виходу книжки «Інша драма». Сподіваюсь, що п’єси, включені до нової антології, зацікавлять українських режисерів.

На переконання авторки передмови до збірки Юлії Скибицької, кожна з представлених п’єс інакша по-різному, тут представлені нетипові персонажі і не реалістичні, а містичні, віртуальні, або фантастичні ситуації. Театрознавець Василь Неволов підкреслив, що Центр Курбаса здійснює унікальну роботу з популяризації сучасної української драматургії, запропонував провести ще одну презентацію «Іншої драми» в лютому, коли у Всеукраїнському товаристві «Знання» зберуться режисери недержавних українських театрів.