«Шинель» ожила

У Залі Ігоря Славинського Київського академічного драматичного театру на Подолі молодий режисер Валерія Федотова поставила виставу «Шинель» за повістю Миколи Гоголя.

Повість «Шинель» належить до циклу «Петербурзькі повісті». Перша публікація твору відбулася 1842 року.

Повість розповідає читачеві про життя так званої маленької людини.

Головний герой твору — Акакій Акакійович Башмачкін, бідний титулярний радник з Петербурга. Він служив у департаменті переписувачем паперів, любив свою роботу і не хотів претендувати на щось більше. Роль Башмачкіна серед колег була незначною, з нього часто знущилася його молоді колеги. Зарплата становила 400 рублів на рік.

Одного разу Акакій Акакійович помітив, що його стара шинель (яка також була предметом знущань молодих чиновників) стала зовсім непридатною для петербурзьких морозів. Він приніс її до кравця Петровича, однак той навідріз відмовився латати «старий капот», сказавши, що треба шити нову.

Пошити нову шинель коштувало 80 рублів: Башмачкіну треба було зібрати 40 (40 рублів він уже мав), однак, це було для нього складним завданням. Акакій Акакійович зменшив видатки: вечорами перестав пити чай; намагався ходити навшпиньки, щоб не стерлися черевики; рідше віддавав прачці білизну на прання, вдома ж носив лише халат, аби не зношувати одяг, для економії свічок відмовився навіть від улюбленого заняття — переписування вдома.

Через півроку, коли Башмачкіну видали премію більшу, ніж він очікував, вони разом з Петровичем відправилися за матеріалом до нової шинелі, яку кравець і зшив за кілька днів.

Наступного дня Акакій Акакійович прийшов до департаменту в новій шинелі. Усі почали його вітати й хвалити, а помічник столоначальника запросив весь департамент разом із Башмачкіним на іменини. Коли після півночі титулярний радник повертався додому, до нього підійшло декілька людей «з вусами», а один із вигуком «А шинель же моя!» зняв із Акакія Акакійовича шинель.

Господиня квартири, яку знімав Башмачкін, порадила звернутися до приватного пристава, однак це не помогло. Наступного дня Акакій Акакійович прийшов на роботу в старій шинелі, і його колеги в департаменті порадили звернутися до «значної особи», генерала, посада якого в повісті не вказана. «Значна особа», який у глибині душі був доброю людиною, але самостверджувався винищуванням над молодшими за званням, накричав на титулярного радника так, що той «вийшов, нічого не пам’ятаючи».

Від морозної погоди та поганого одягу Акакій Акакійович застудився і помер за декілька днів у лихоманці.

З тих пір у Петербурзі почав з’являтися привид «у вигляді чиновника», в якому хтось пізнав Башмачкіна. Привид стягував з перехожих шинелі. Одного разу через місця, де водився привид, проїжджала «значна особа». З криком «Твоя шинель мені й потрібна!» привид стягнув шинель з плечей генерала, після чого зник і більше ніде не з’являвся.

Протягом 30−50-х років минулого століття повість «Шинель» кілька разів видавалася українською мовою у перекладах А. Харченка та А. Хуторяна. В українському перекладі її показують і в Театрі на Подолі. Творці нової вистави намагалися не прив’язувати події до конкретного місця чи часу. Аби показати, що проблема «маленької людини» інтернаціональна і може трапитися будь-де, в тому числі і поряд з нами.

Щоб підкреслити важливість шинелі режисер вирішила її «оживити». У виставі Акакій Акакійович не одягає шинель, а ходить разом з нею. Світлий гість в образі Шинелі, вкрай змінив життя героя. Однак ця зміна не зробила його щасливим…

Роль Акакія Акакійовича у виставі виконує Роман Халаїмов. За 15 років служіння у Театрі на Подолі Роман створив цілу галерею яскравих образів: Бойля («Шість чорних свічок»), Оверка («Фараони»), Фабріцио («Трактирниця»), Савки («Сто тисяч»), Клеонта («Дивакуватий Журден»), Актора («На дні») та багато інших. І кожного разу актор по новому розкриває грані свого таланту. Цього разу він блискуче відтворив образ «маленької людини». Відразу по кілька ролей встигають грати молоді актори Юлія Шевченко, Станіслав Мельник та Кирило Капрук. Завдяки їхньому вмінню миттєвого перевтілюватися, у глядачів складається враження, що у виставі беруть участь багато виконавців, хоча насправді їх лише чотири.

Хоча начебто кінець вистави і трагічний, але вона залишає світлі почуття і впевненість, що змінити власне життя можемо лише ми самі. Однак для цього треба докласти чимало зусиль.