Погляд у часі

Як невпинний час змінює світ на виставці можна побачити очима творчих особистостей різних поколінь, які пов’язані міцними творчими узами. В експозиції представлено більше 100 робіт неперевершених українських митців — Сергія Єржиковського, Ніни Котек, Олега Єржиковського (батько, мати, син), Бориса Приймака (тестя О. Єржиковського), Ігоря Чамати (двоюрідного брата О. Єржиковського) та В’ячеслава Снісаренка (зятя О. Єржиковського).

Сергій Миколайович Єржиковський (1895 — 1989) походив з родини православного священика. Народився під Вільно (Вільнюсом), там же навчався спочатку в церковно-приходській школі, потім у класах художника Івана Рибакова, який викладав малюнок та історію мистецтва у чоловічих класах Вільнюської художньої школи. Під час Першої світової війни за старшим братом пішов добровольцем на фронт. Після війни переїхав до Києва. Тут закінчив художній інститут. Згодом викладав у Київській художньо-індустріальній школі, Харківських поліграфічному та художньому інститутах, Київському художньому інституті. Дивом уникнув розстрілу як колишній офіцер царської армії. Пройшов Другу світову війну. З 1947 року — професор та заслужений художник України. Мав державні нагороди. За велике творче життя створив багато портретів. Художник умів побачити в кожній людині те, що було непомітно іншим.

Ніна В’ячеславівна Котек (1901 — 1984) — теж народилася у Вільно, в родині чеських дворян, які емігрували з Чехії. Ще до революції родина переїхала до Житомира, а під час наступу Червоної армії вони не встигли залишити місто. Життя було дуже скрутним і щоб заробити копійчину, Ніна стала замальовувати цікаві картинки. Після смерті батька 1925 року переїхала з подругою до Києва, де вступила на факультет живопису Київського художнього інституту. Тут дівчина познайомилася з Сергієм Єржиковським, який вразив її своєю закоханістю в живопис. Це знайомство визначило її подальше життя — заміжжя, народження сина, жахливі часи окупації… Вона писала надзвичайні натюрморти, в неї був бездоганний смак і неймовірне відчуття кольору. Ніна В’ячеславівна любила життя в усіх його проявах. Живопис був головним у житті, після любові до чоловіка і сина.

Олег Сергійович Єржиковський народився 1939 року в Києві. Шлях сина визначили батьки. Після вечірньої школи, де навчався малювати, доля привела до художньої школи. Тут були прекрасні вчителі — Петро Жарков і Валентин Смирнов. Шість років навчання у цій школі сформувало нове коло спілкування і подарувало нових друзів. Потім було навчання в Київському художньому інституті. Працюючи у Київському науково-дослідному інституті експериментального проєктування познайомився з архітектором Мариною, з якої невдовзі одружився. Марина була донькою головного архітектора Києва Бориса Приймака. Олег працював у монументальному та станковому живопису, весь час шукав свій шлях у творчості. «Живопис — це моя закоханість, яка, мабуть, у моїх генах. Якщо ти вже почав малювати, то зупинитися неможливо», — зізнається художник.

Борис Іванович Приймак (1909 — 1996) народився в містечку Новочеркаську в родині донських козаків. Український архітектор, педагог, професор, заслужений будівельник, народний архітектор, з 1955 по 1973 роки — головний архітектор Києва. Був людиною творчою, неймовірно талановитою. Дуже любив писати, робив замальовки будь-де — на нарадах, у відрядженнях, на відпочинку. А свої акварелі писав швидко й майстерно. Важко осягнути, як він встигав працювати, викладати, малювати і займатися простими життєвими справами. Ця людина ремонтувала взуття своїх рідних, а також праски і телевізори, він завжди намагався робити приємні речі для людей, які були поруч. Його мрією було аби весь правий берег Києва був у зелених пагорбах, а краєвиди нагадували місто давніх часів. На жаль, такі ж прекрасні задуми не приходили в голови архітекторам, які працювали після нього…

Ігор Павлович Чамата народився 1946 року в Києві. Рід художника бере початок із родини чеських дворян Котеків. Його мати Анна і Ніна Котек — рідні сестри. Творчий шлях Ігоря допомогли обрати батьки Олега Єржиковського, які брали хлопчика з собою влітку в село. Саме там разом з Сергієм Миколайовичем, Ніною В’ячеславівною та Олегом він захопився справою свого життя — живописом. Потім було навчання у Республіканській художній школі ім. Тараса Шевченка, Київському державному художньому інституті, творчих майстернях під керівництвом Сергія Григор’єва. Ігор Чамата вміє бачити у звичайних речах надзвичайну зворушливість. Роботи майстра привабливі, хвилюючі й прекрасні. «Ігор Чамата щаслива людина, бо він любить те, що малює і малює те, що любить», — писав мистецтвознавець В. Зінов’єв.

В’ячеслав Михайлович Снісаренко (1964) родом із Запоріжжя. Його мати розгледіла у хлопцеві потяг до малювання і віддала до дитячої художньої школи. До омріяного Київського художнього інституту вдалося вступити лише з четвертого разу. Весь час батьки його морально підтримували і він, не зважаючи на всі перепони, йшов до омріяної мети. В’ячеслав став чудовим художником і прекрасним педагогом, а в грудні минулого року отримав звання — заслужений художник України. Майстер працює в складній, непередбачуваній техніці офорту. Його твори складні й глибокі. А натхнення приходить від дружини — Анастасії Снісаренко-Єржиковської, творчих робіт дочки Поліни, буденних речей, що оточують… Далі з’являється ідея. Офорти — це техніка, що потребує тонкої, вдумливої і копіткої праці. Роботи В’ячеслава виходять такими, що експерти не в змозі зрозуміти його авторську техніку. Ці витончено естетичні твори зачаровують неймовірними образами і світами.

Художні твори майстрів знаходяться у приватних колекціях та музеях всього світу, всі вони брали участь у багатьох виставках. Кожен митець — окрема творча історія, у кожного тільки йому притаманний погляд на оточуючий світ. Відчути цей погляд, настрої та емоції художників можна переглянувши їхні роботи.

— Починаємо виставковий сезон 2020 року нашим улюбленим проєктом «Сімейні цінності — родинні зв’язки». Цей проєкт існує вже багато років, ми завжди звертаємо особливу увагу на творчі родини, — наголосила мистецтвознавець Ірина Алексєєва. — Напевне ті, хто часто відвідує наш музей, добре пам’ятають виставку «Покоління», на якій ми познайомили з творчістю чудових художників-ровесників. Саме тоді виникла ідея представити сім’ю Олега Єржиковського. Це дуже цікаво, адже батьки художника відомі митці Сергій Єржиковський і Ніна Котек. І цей родинний ланцюг продовжується до сьогоднішнього дня. Мені здається, що всім нам дуже цікаво більше дізнатися про цю творчу родину, яка в такому складі вперше представлена на виставці. За останні роки представники цієї родини створили багато нових робіт, частина з яких представлена в експозиції.

Коли дивишся на роботи Сергія Єржиковсього та Ніни Котек, то ніби заглиблюєшся в атмосферу того часу, коли вони творили. Цікаво знайомитися з біографіями цих людей. Як вони зустрілися, створили сім’ю, як дух свободи творчості проник у кожного з них. Звичайно, вони не могли не передати цю жагу творчості, вибір життєвого шляху сину Олегу та племіннику Ігорю. Батьки і вся творча атмосфера вплинули на вибір хлопців, які нині стали маститими і знаними художниками.

Твори Бориса Приймака, що представлені в одному з залів нашого музею, дозволяють глядачам здійснити подорож багатьма країнами світу. У перспективі ми плануємо ширше представити творчість цього художника. Щиро вітаємо ще одного представника цієї родини В’ячеслава Снісаренка з присудженням йому звання заслуженого художника України.

Сподіваємося, що у перспективі зможемо розширити виставкові зали нашого музею і тоді об’ємніше представлятимемо творчість мистецьких родин.

Олег Єржиковський у своєму виступі зазначив, що нова виставка з одного боку це вшанування старшого покоління, а з іншого — можливість представити роботи молодших митців. А кожна з виставок, яку організовує Музей сучасного мистецтва України унікальна й неповторна по-своєму. Ігор Чамата згадав якими неймовірними людьми були його дядько Сергій Єржиковський та тітка Ніна Котек, яке величезне значення на його формування як митця мали творчі поїздки до села разом зі своїми близькими родичами, де він опановував ази малювання. В’ячеслав Снісаренко зізнався, що щасливий належати до такої родини, день відкриття виставки «Погляд у часі» назвав одним з найщасливіших у своєму житті. А художник і педагог Едуард Межул нагадав, що багато років тому його дід — теж відомий художник Ілля Штільман товаришував з Сергієм Єржиковським і ця творча дружба триває вже кілька поколінь.

Вже традиційно на завершення відбувся концерт талановитих виконавців під керівництвом Павла Колпакова, а всі, хто не зміг побувати на відкритті виставки, матимуть змогу відвідати її до кінця березня.