На побачення з оперетою

Колонний зал імені Миколи Лисенка Національної філармонії України запросив на концерт Національного академічного духового оркестру України «Оперета, оперета». Прозвучали арії, що відомі багатьом з дитинства, а дехто цього вечора, можливо, вперше відкрив для себе всі принади цього музичного жанру.

За словами Генерального директора оркестру, заслуженого працівника культури України Олександра Піроженка такі програми завжди відбуваються напередодні Дня закоханих. Їхня афіша постійно змінюється і для слухачів, які прийдуть наступного року, звучатимуть вже зовсім інші твори. До проєкту запрошуються різні солісти з Національної оперети, оперних театрів, Національної філармонії. Серед виконавців був народний артист України Фемій Мустфаєв, інші відомі співаки. Сьогодні ми переживаємо далеко не найкращі часи, а цей жанр дає можливість відпочити від негативних думок і мати гарний настрій. Номери оперет включають і в інші концерти Національного академічного духового оркестру. Звучатимуть вони і під час концерту «Від Едіт до Матьє», який відбудеться 7 березня.

А цього вечора у виконанні оркестру прозвучали увертюри до оперет Й. Штрауса «Летюча миша», Ф. Легара «Весела вдова», Ф. Зупе «Легка кавалерія» та «Пікова дама», Т. Хрєннікова «Сто чортів і одна дівчина», Ж. Оффенбаха «Орфей у пеклі». Солістка Національної оперети України та Київської опери (Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва), заслужена артистка України Тамара Ходакова разом з оркестром подарувала вихідну Сільви з однойменної оперети І. Кальмана, пісню Джудітти з оперети Ф. Легара «Джудітта», арії Нінон «Карамболіна, Карамболєта» з оперети І. Кальмана «Фіалка Монмартру» та Маріци з однойменної оперети цього ж композитора. Чимало теплих оплесків отримав дует Сільви та Едвіна з оперети «Сільва» І. Кальмана, який пані Тамара виконала разом лауреатом міжнародних конкурсів Романом Лещовим. Також Роман заспівав пісеньку Боні з цієї оперети.

— На сцені Національної філармонії України було чимало концертів, фестивалів, різних заходів, ця сцена дійсно стала рідною, — розповідає Тамара Ходакова. — А з Національним академічним духовим оркестром України це наш третій спільний концерт. З художнім керівником цього оркестру ми знайомі давно. Михайло Григорович Мороз багато років пропрацював в Київській опері, де поставив чимало оперних вистав. Хочеться сказати, що це надзвичайно талановитий музикант, який сам має дуже гарний голос, відповідну освіту, знає специфіку роботи з вокалістом і чудово розуміє всі її нюанси. Він і запропонував зробити цю програму. Ідея сподобалася, але, скажу чесно, я трохи побоювалася. Адже духовий оркестр має свою специфіку, свій жанр, свою нішу. Хвилювалася, як зазвучить класичний репертуар саме у виконанні духового оркестру. Але вже на першій репетиції оркестр мене просто зачарував своїм чудовим звучанням, інтелігентністю, високим професіоналізмом. Тим, як вони слухають соліста, як спілкуються і відчувають диригента. Насправді цей колектив зараз на такому рівні, який робить можливим працювати абсолютно якісно в кардинально різних жанрах.

На першому концерті зі мною виходив соліст Національної філармонії Анатолій Юрченко, на другому — соліст Національної оперети Дмитро Шарабурін, а на третьому — соліст Київської опери Роман Лещов (усі баритони). З Романом уже співали разом у Київській опері. Під час концерту «Рідна мова над світом лунає» виконували дует Сільви та Едвіна в українському перекладі Семена Торбенка. А до цього концерту підготували в тому перекладі, в якому «Сільва» йде у Національній опереті України.

Програму концерту готував Михайло Мороз, а вів концерт Олександр Рудько, якого глядачі можуть побачити і почути також на сцені Київської опери. Саша насправді не тільки майстер слова, але й чудовий співак і актор, тому за тексти можна було не хвилюватися. Арії та дуети були підібрані найпопулярніші, саме ті, які дуже любить публіка.

Співала в концерті кількома мовами, щось мовою оригіналу, щось в перекладі. Але для того, щоб працювати тією чи іншою мовою, потрібно хоча б розібратися з азами: правильне читання, вимова та ін. Тому обов’язково починаю вчити ту мову, якою збираюся співати. Я маю розуміти, про що співаю, що маю сказати глядачам. Насправді це надзвичайно цікаво. Мудрі люди говорили, що чим більше ти знаєш мов, тим більше знаєш світів. З вивченням нової мови твій світогляд розширюється.

— Тридцять років тому розпочався процес переходу Київського театру оперети на українську мову. Але, напевне, в цьому питанні є ще над чим працювати?

— Переклади — це справа дуже складна. Людина, яка їх робить, має бути добре підготовленою і мати величезний інтелект. Досконало володіти українською мовою і тією мовою, з якої робить переклад. На жаль більшість з тих перекладів, які ми сьогодні маємо, робили не з оригіналу, а з російської. Ми не можемо відповідати за досконалість текстів, що були зроблені цією мовою. А потім перекладаємо з російської на українську і це вже зовсім інший твір, який не рідко не має жодного відношення до першооснови. Сьогодні не вистачає таких перекладачів, яким був Микола Лукаш.

До того ж недостатньо зробити переклад дуже близький до першооснови. Вокальний переклад складний ще й тим, що є вокальна специфіка, яку не всі розуміють. Людина, яка робить вокальні переклади, має знати як голос звучить на високих і низьких тонах, яку специфіку мають артикуляція, дикція, побудова та співпадіння фраз, наголосів та ін. Специфіка оперети полягає в тому, що майже в усіх країнах вона йде в перекладах, тому що глядач має відразу розуміти, що відбувається в той чи інший момент. Але оперета займає особливе місце, бо поєднує в собі багато жанрів: це і драматична гра, і танець, і співи. Все це потрібно враховувати. З року в рік поступово зростає рівень перекладів у Національній опереті України і це не може не радувати. Особливо вдалими, на мою думку, є переклади мюзиклів «Труфальдіно із Бергамо» та «Цілуй мене, Кет», автором яких є Яна Іваницька.

— Повернемося до концерту? Наскільки Ви задоволені своїм виступом?

— Це вже третій наш спільний концерт з Національним духовим оркестром України. Програма майже не змінилася. Тими самими творами людям треба було донести щось нове. Це надзвичайно складно. Але публіка сприймала нас дуже тепло. Не зменшується потреба людей у такій музиці, а це для мене дуже цінне. Водночас, чим далі, тим більше розумієш, як багато потрібно над собою працювати і наскільки краще ти міг це зробити в даний момент.

Маю безліч планів. Хочеться запросити всіх в березні на «Білу ворону» до Національної оперети та на веселу оперу «Viva la mamma» Г. Доніцетті в Київську оперу. А на майбутнє? У нас так багато невивченої музики. Наша нація наскільки багата, має стільки талановитих композиторів. Кожного року з’являються нові музичні твори, які мають звучати не лише в Україні, а й по всьому світові. Маємо дякувати Богу за нашу професію. Нам треба працювати, працювати і працювати. А глядачам — слідкувати за афішами.