На побачення з оперетою

Колонний зал імені Миколи Лисенка Національної філармонії України запросив на концерт Національного академічного духового оркестру України «Оперета, оперета». Прозвучали арії, що відомі багатьом з дитинства, а дехто цього вечора, можливо, вперше відкрив для себе всі принади цього музичного жанру.

На побачення з оперетою

За словами Генерального директора оркестру, заслуженого працівника культури України Олександра Піроженка такі програми завжди відбуваються напередодні Дня закоханих. Їхня афіша постійно змінюється і для слухачів, які прийдуть наступного року, звучатимуть вже зовсім інші твори. До проєкту запрошуються різні солісти з Національної оперети, оперних театрів, Національної філармонії. Серед виконавців був народний артист України Фемій Мустфаєв, інші відомі співаки. Сьогодні ми переживаємо далеко не найкращі часи, а цей жанр дає можливість відпочити від негативних думок і мати гарний настрій. Номери оперет включають і в інші концерти Національного академічного духового оркестру. Звучатимуть вони і під час концерту «Від Едіт до Матьє», який відбудеться 7 березня.

А цього вечора у виконанні оркестру прозвучали увертюри до оперет Й. Штрауса «Летюча миша», Ф. Легара «Весела вдова», Ф. Зупе «Легка кавалерія» та «Пікова дама», Т. Хрєннікова «Сто чортів і одна дівчина», Ж. Оффенбаха «Орфей у пеклі». Солістка Національної оперети України та Київської опери (Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва), заслужена артистка України Тамара Ходакова разом з оркестром подарувала вихідну Сільви з однойменної оперети І. Кальмана, пісню Джудітти з оперети Ф. Легара «Джудітта», арії Нінон «Карамболіна, Карамболєта» з оперети І. Кальмана «Фіалка Монмартру» та Маріци з однойменної оперети цього ж композитора. Чимало теплих оплесків отримав дует Сільви та Едвіна з оперети «Сільва» І. Кальмана, який пані Тамара виконала разом лауреатом міжнародних конкурсів Романом Лещовим. Також Роман заспівав пісеньку Боні з цієї оперети.

— На сцені Національної філармонії України було чимало концертів, фестивалів, різних заходів, ця сцена дійсно стала рідною, — розповідає Тамара Ходакова. — А з Національним академічним духовим оркестром України це наш третій спільний концерт. З художнім керівником цього оркестру ми знайомі давно. Михайло Григорович Мороз багато років пропрацював в Київській опері, де поставив чимало оперних вистав. Хочеться сказати, що це надзвичайно талановитий музикант, який сам має дуже гарний голос, відповідну освіту, знає специфіку роботи з вокалістом і чудово розуміє всі її нюанси. Він і запропонував зробити цю програму. Ідея сподобалася, але, скажу чесно, я трохи побоювалася. Адже духовий оркестр має свою специфіку, свій жанр, свою нішу. Хвилювалася, як зазвучить класичний репертуар саме у виконанні духового оркестру. Але вже на першій репетиції оркестр мене просто зачарував своїм чудовим звучанням, інтелігентністю, високим професіоналізмом. Тим, як вони слухають соліста, як спілкуються і відчувають диригента. Насправді цей колектив зараз на такому рівні, який робить можливим працювати абсолютно якісно в кардинально різних жанрах.

На першому концерті зі мною виходив соліст Національної філармонії Анатолій Юрченко, на другому — соліст Національної оперети Дмитро Шарабурін, а на третьому — соліст Київської опери Роман Лещов (усі баритони). З Романом уже співали разом у Київській опері. Під час концерту «Рідна мова над світом лунає» виконували дует Сільви та Едвіна в українському перекладі Семена Торбенка. А до цього концерту підготували в тому перекладі, в якому «Сільва» йде у Національній опереті України.

Програму концерту готував Михайло Мороз, а вів концерт Олександр Рудько, якого глядачі можуть побачити і почути також на сцені Київської опери. Саша насправді не тільки майстер слова, але й чудовий співак і актор, тому за тексти можна було не хвилюватися. Арії та дуети були підібрані найпопулярніші, саме ті, які дуже любить публіка.

Співала в концерті кількома мовами, щось мовою оригіналу, щось в перекладі. Але для того, щоб працювати тією чи іншою мовою, потрібно хоча б розібратися з азами: правильне читання, вимова та ін. Тому обов’язково починаю вчити ту мову, якою збираюся співати. Я маю розуміти, про що співаю, що маю сказати глядачам. Насправді це надзвичайно цікаво. Мудрі люди говорили, що чим більше ти знаєш мов, тим більше знаєш світів. З вивченням нової мови твій світогляд розширюється.

— Тридцять років тому розпочався процес переходу Київського театру оперети на українську мову. Але, напевне, в цьому питанні є ще над чим працювати?

— Переклади — це справа дуже складна. Людина, яка їх робить, має бути добре підготовленою і мати величезний інтелект. Досконало володіти українською мовою і тією мовою, з якої робить переклад. На жаль більшість з тих перекладів, які ми сьогодні маємо, робили не з оригіналу, а з російської. Ми не можемо відповідати за досконалість текстів, що були зроблені цією мовою. А потім перекладаємо з російської на українську і це вже зовсім інший твір, який не рідко не має жодного відношення до першооснови. Сьогодні не вистачає таких перекладачів, яким був Микола Лукаш.

До того ж недостатньо зробити переклад дуже близький до першооснови. Вокальний переклад складний ще й тим, що є вокальна специфіка, яку не всі розуміють. Людина, яка робить вокальні переклади, має знати як голос звучить на високих і низьких тонах, яку специфіку мають артикуляція, дикція, побудова та співпадіння фраз, наголосів та ін. Специфіка оперети полягає в тому, що майже в усіх країнах вона йде в перекладах, тому що глядач має відразу розуміти, що відбувається в той чи інший момент. Але оперета займає особливе місце, бо поєднує в собі багато жанрів: це і драматична гра, і танець, і співи. Все це потрібно враховувати. З року в рік поступово зростає рівень перекладів у Національній опереті України і це не може не радувати. Особливо вдалими, на мою думку, є переклади мюзиклів «Труфальдіно із Бергамо» та «Цілуй мене, Кет», автором яких є Яна Іваницька.

— Повернемося до концерту? Наскільки Ви задоволені своїм виступом?

— Це вже третій наш спільний концерт з Національним духовим оркестром України. Програма майже не змінилася. Тими самими творами людям треба було донести щось нове. Це надзвичайно складно. Але публіка сприймала нас дуже тепло. Не зменшується потреба людей у такій музиці, а це для мене дуже цінне. Водночас, чим далі, тим більше розумієш, як багато потрібно над собою працювати і наскільки краще ти міг це зробити в даний момент.

Маю безліч планів. Хочеться запросити всіх в березні на «Білу ворону» до Національної оперети та на веселу оперу «Viva la mamma» Г. Доніцетті в Київську оперу. А на майбутнє? У нас так багато невивченої музики. Наша нація наскільки багата, має стільки талановитих композиторів. Кожного року з’являються нові музичні твори, які мають звучати не лише в Україні, а й по всьому світові. Маємо дякувати Богу за нашу професію. Нам треба працювати, працювати і працювати. А глядачам — слідкувати за афішами.