Юрій БОВА: «Тростянець — культурна столиця Східної України»

— Як з’явилася ідея проведення у місті фестивалів?

— Вона виникла у той час, коли ми працювали над створенням стратегії економічного і соціально-культурного розвитку міста. Ми бачили, що в нашому місті є багато пам’яток історії, а також дендропарк, туристичні місця. Нашим завданням було долучити такі місця до цієї стратегії.

Виникла ідея на майданчику архітектурної пам’ятки ХVІІІ століття Круглого двору проводити різні фестивалі. Спочатку була «Стара фортеця», потім додався «Схід-рок», змінив свій формат «Чайковський-фест». Проводили ці фестивалі щороку. Це стратегічна робота для посилення місцевої спроможності з наявних у місті пам’яток історії та архітектури.

— Якою була перша «Стара фортеця»?

— Це був навіть не фестиваль, а презентація. Приїхали мої знайомі з під Києва і на День міста зробили театралізовану виставу часів Вітовта і Київської Русі. Показали цю виставу у Круглому дворі. На другий день зробили міні-турнір у парку Чайковського. Говорили про те, що цікаво було б робити подібні речі і в наступні роки, але вже в іншому форматі. З такою пропозицією до нас також приїхали друзі з Сумського державного університету. Ми поєднали наші зусилля і наші ідеї. А 2008 року вже відбувся перший фестиваль «Стара фортеця».

З кожним роком він набував все нових обрисів. Ми ставили перед собою більш чіткі і амбітні завдання. Організаційною роботою та медійною підтримкою починали займатися за півроку до проведення фестивалю. Це дало можливість проводити його на якіснішому рівні, залучати тисячі туристів. В останні роки він став один з найпотужніших фестивалів історичної реконструкції в Україні.

Навіть цього року телефонували і запитували чи буде фестиваль. Приємно, що й за умов короновірусу люди з інших населених пунктів цікавляться фестивалем, хочуть приїжджати в Тростянець.

Кожен фестиваль по своєму унікальний і неповторний. У дні їхнього проведення змінюється образ міста, тисячі туристів гуляють Тростянцем, парками, відпочивають. Працює великий ярмарок.

І попри шалене навантаження, яке лягає на всіх організаторів, кожен фестиваль наш заряджає і змушує готуватися до наступних фестивалів.

У багатьох містах пробували започатковувати подібні фестивалі, але за рік-два вони занепадали. Дуже складно багато років розвивати і вдосконалювати будь-який фестиваль. І це при тому, що вони не приносять великих прибутків, а іноді — навіть збитки. Доводиться вишукувати можливість як всі ці речі компенсувати.

— Чому для музичного фестивалю Ви обрали саме рок?

— У той час як у Львові, Тернополі, інших містах Західної України відбувалося багато таких фестивалів, на сході їх майже не було. Ми розуміли, що більшість наших земляків не поїде на рок-фестивалі до Києва чи західних міст, тому подумали, що можемо запропонувати молоді такі фестивалі тут.

Ми розуміли, що не зберемо 100 тисяч глядачів, але зібрати 4−5 тисяч — цілком реально. У фестивалі «Схід-рок» брало участь багато відомих українських («Воплі Водоплясова», «Друга ріка», «Без обмежень», «The Hardkiss» та ін.) та зарубіжних («Ляпіс Трубєцкой» та ін.) рок-груп. Приїжджали й російські гурти, які адекватно ставляться до України, гості зі США, країн Західної Європи.

Також «Схід-рок» став стартовим майданчиком для багатьох виконавців з Тростянця і Сум. А Сумський гурт «Декаденс», який у нас дебютував на великій сцені, нині вже досить відомий.

Фестиваль щороку виростав. Але економічна криза б’є по кишені молоді, особливо студентів, а фестивальна авдиторія — здебільшого молоді люди. Тому сподіватися на величезну кількість глядачів не доводиться. І проводити фестиваль складно фінансово. Та ми не складаємо руки і переконані, що попереду в нас ще багато таких фестивалів.

— Після року Ви звернулися до класики. Маю на увазі фестиваль «Чайковський фест».

— Насправді цей фестиваль з’явився раніше ніж «Схід-рок». Просто змінився формат. Раніш він проводився ще в одній нашій пам’ятці архітектури — Палаці Голіцина (садибі Кеніга) і був відомий як «Дні Чайковського в Тростянці». Це був більш камерний фестиваль, які відбувався у травні. Починався він у міському парку, де грав оркестр. Потім були музичні вечори. Цій традиції вже більше десяти років.

Звичайно, проводити такі заходи на відкритому повітрі більш ризиковано. Не завжди сприятлива погода. Але у приміщенні його може відвідати обмежена кількість людей. Коли побачили, що Палац Голіцина не вміщує всіх бажаючих, спробували змінити формат. Вирішили перенести фестиваль знову ж таки в Круглий двір з його унікальною акустикою. Тут вже грали потужні оркестри з Харкова і зі Львова. Харківський театр опери та балету у нашому місті вперше за свою історію виступав на відкритому повітрі. Харків’яни показали оперу «Мазепа» і балет «Лускунчик» тростянчанам та гостям міста. Приємно, що за два дні фестиваль відвідують біля тисячі людей. І тут не безкоштовний вхід, а за квитками.

А в Палаці Голіцина залишилася конкурсна частина. Ми зробили змагання юних музикантів, які виконують твори Чайковського. Цей конкурс також з кожним роком ріс, а кількість бажаючих взяти в ньому участь перевалила за сотню. Був уже попередній відбір, який треба було пройти, щоб виступити в палаці. А гран-прі лауреати отримували вже на великій площі і грали перед великою публікою в Круглому дворі. Це поштовх для юних музикантів, а нашим завданням було відкрити їх для України.

Протягом двох років фестиваль чудово проходив у новому форматі. Чекали гостей і 2020 року, але коронавірус вніс корективи у ці плани. Маємо надії на майбутнє.

— У Вашому місті побував Петро Чайковський.

— Можливо він би не став великим композитором, якби не Тростянець. Саме тут Петро Ілліч написав свій перший симфонічний твір. Коли ми говоримо будь-якому музиканту, що у нього є можливість виступити там, де свого часу творив Чайковський, побувати у цьому будинку, то багато з них погоджуються приїхати і дати концерт за символічну плату.

Також протягом року ми проводимо концерти класичної музики. І люди розуміють настільки це важливо.

— Напевне підготовка фестивалів це командна робота.

— Завжди задіємо багато людей. Це відділ культури і туризму, музейно-виставковий центр «Тростянецький» і вся міська рада. Приємно, що до цієї справи долучаються і громадські активісти. Серед них — мій син Руслан Бова, який допомагає на волонтерських засадах. Він веде сторінки цих фестивалів у соціальних мережах, займається рекламою, зв’язками з гуртами.

Такі речі не може робити 3 чи 5 чоловік. Задіяні десятки людей, які працюють починаючи від концепції і завершуючи зустрічами артистів, туристів, питаннями стоянок для машин, розстановкою торгівлі та ін. Все має значення. Турист, який до нас приїде, не повинен відчувати дискомфорту. А якщо він у нас добре відпочине, то наступного року знову приїде на фестиваль.

— У чому унікальність вже згадуваного Круглого двору?

— Він збудований як амфітеатр. Звук з нього майже не виходить. Людина відчуває, що знаходиться всередині самого звуку. Це унікальна атмосфера, що змушує трохи по-іншому налаштовувати всі музичні інструменти. До нас з Дніпра приїздить дуже професійна група операторів. Вони допомагають якісно налаштувати апаратуру всім музичним колективам. Завдяки акустиці неповторно звучать всі музичні твори.

— На початку нового тисячоліття відбулася реконструкція Круглого двору.

— Ця пам’ятка архітектури руйнувалася, мала непривабливий вигляд. Тут неможливо було проводити якісь заходи, бо всередині все було зруйновано.

Завдяки тому, що нам вдалося пояснити важливість цієї справи підприємцям, колективам, залучити громадськість, протягом 2006 — 2007 років провели там багато толок. Треба було відчистити пам’ятку від бруду і дерев, що росли всередині неї. Була велика громадська активність. Вдалося за невеликі кошти відремонтувати Круглий двір.

Зараз вже готуємося до повномасштабної реконструкції цієї споруди з внутрішніми будівлями — музеями, ресторанчиками, кафе. Але це вже буде наступна епоха відновлення. Ця споруда є на гербі міста. А нічна підсвітка стін Круглого двору створює неповторну ауру.

— У багатьох містах навіть місцеві жителі не знають, що у них є краєзнавчі музеї. А до Музейно-виставкового центру «Тростянецький» приїжджають гості і з інших областей України.

— Це питання також входить до розвитку стратегічної сфери нашого міста. Шоколадній фабриці «Монделіс Україна», що знаходиться в Тростянці не цікаво створювати музей на своєму підприємстві. Але люди хочуть дізнатися як виготовляють шоколад. З’явилася ідея створити музей шоколаду. Ми її втілили в життя. Сьогодні сюди приїздить багато гостей не лише з Сумської, але й Полтавської, Харківської, інших областей.

Краєзнавчим музеєм займаємося лише два роки, раніше він був у підпорядкуванні райдержадміністрації. Ще не дійшли до його перебудови. Але вже є думки, як зробити цю експозицію більш цікавою.

Також маємо картинну галерею. Її завдання — показати красу нашого краю. Зрозуміло, що це можна зробити за допомогою пленерів. Проводили їх практично щороку восени, навесні або влітку. До нас приїздило по 10 — 20 художників, які малювали краєвиди і залишали по дві свої роботи в нашій галереї. Зараз тут більше 100 полотен. Створюємо художникам умови — транспорт, проживання, харчування. Багато хто з них хотів би ще приїхати до нашого міста.

Музейно-виставковий центр також знаходиться в історичній будівлі.

— Це панська садиба Леопольда Кеніга. Тут творив Петро Чайковський. На другому поверсі розташовані музейні кімнати Чайковського і цукрозаводчика Кеніга. Також у будинку знаходяться вже згадувані музей шоколаду, краєзнавча експозиція і картинна галерея.

Зазначу, що у 2006 році в цій будівлі були вибиті вікна, вона не опалювалася, протікав дах. Ми провели ремонт, дали будинку нове життя. Зараз він приймає тисячі туристів. За минулий рік музеї і фестивалі відвідало 30 тисяч туристів. Користується популярністю сувенірна продукція. Тут відбуваються шлюбні церемонії. Тобто, палац зажив своїм життям.

У цьому році виготовили проєкт на повну реставрацію палацу. Сподіваємося, що найближчим часом знайдемо кошти на цю справу, аби він став таким, як у часи коли був панським маєтком.

— Також оновили бібліотеку.

— У нас в останні роки змінилася не лише бібліотека, але й школи, стадіон, лікарня, міський парк, зони відпочинку. Отримуючи бібліотеку від районної ради ми розуміли, що вже не може бути класичної бібліотеки. Сьогодні нікому не цікава бібліотека, яка працює з 8 до 17 години, у вихідні дні зачинена, а записи в карточці роблять кульковою ручкою. Це вже минуле століття.

Подивилися як діють такі заклади за кордоном, зокрема у Польщі. Спробували щось подібне зреалізувати і в Тростянці. Нам це вдалося. У 3 — 4 рази збільшилася кількість відвідувачів. Це вже не просто бібліотека, а публічний простір. Тут проводять лекції, тренінги, семінари. Люди просто приходять поспілкуватися за філіжанкою кави. Працює соціальне кафе, де кава коштує 3 гривні, а чай 1 грн. 50 коп.

Ми розуміємо, що все це змінює філософію і підходи до цього об’єкта. Зараз подібні речі ми робимо у мікрорайонах міста. Зокрема — у цукрозаводському.

— Доводилося чути про розкопки у селі Зарічному поблизу Тростянця.

— Ми розробляємо стратегію розвитку вже не міста, а територіальної громади. Побачили сильну сторону однієї з наших територій. Це село Зарічне, в якому практично немає промислового потенціалу, але є потужна історична спадщина. Це скіфські кургани, городище часів Київської Русі.

Але там нічого немає для туристів, навіть елементарних покажчиків. Ми розробили концепцію створення там музейно-історичного комплексу часів Київської Русі і скіфських часів. Для того, щоб зрозуміти минулі епохи, хто жив на цих територіях, яку вони мали культуру, побут, чи воювали. Ми зі спеціалістами Інституту археології проводимо ґрунтовні дослідження.

Розкопки почали минулого року. А цього — проводимо їх більш ґрунтовно на певних ділянках, аби мати цілісну концепцію і уявлення про розвиток цієї території.

Не всім відомо що у 1399 році відбулася найбільша за часів середньовіччя — Битва на Ворсклі. Тут союзні війська під проводом Вітовта за участю Київської Русі, Польщі, Німеччини, Литви билися проти татарської орди.

Ці події відбувалися біля нас. Можливо на нашій території розташовувалася якась частина військ на кордоні у фортеці, що була на річці Ворскла.

Проводимо ці дослідження, щоб більше дізнатися про ті події. Можливо знайдемо якісь історичні підтвердження, історичні артефакти та ін. Щороку нам відкривається щось новеньке. Однак ще зарано говорити про повне дослідження цієї території, його потрібно проводити ще не один рік.

У селі є клуб ще з радянської епохи, наполовину зруйнований. Ми хочемо перетворити його на музейний центр, в якому буде розміщено центр давньоруської культури, показуватимемо якою була наша територія в середньовічну добу.

Робота вже почалася. Зараз ремонтуємо покрівлю. Пізніше вставимо вікна. А в наступному році проводитимемо роботи вже в середині будівлі по влаштуванню музею. Сподіваємося мати на той час вже більше експонатів.

На здійснення всіх цих планів потрібні великі кошти і значний проміжок часу. Адже треба займатися і реставраціями, і фестивалями, і новими проєктами. Все це дуже великий пласт роботи…