Про правила руху і справжню дружбу

За сюжетом до Тузика — песика з Києва — на всі літні канікули приїжджає друг із села — півник Павлик, і можливо він був би і радий старому другові, якби витівки Павлика не призводили до небезпечних ситуацій. Адже півник зовсім не знає, як поводити себе у великому місті. Тому веселі канікули опиняються під загрозою. Добре що нашим героям вчасно зустрівся інспектор Петренко! А він завжди з радістю підкаже як діяти у різних небезпечних ситуаціях.

— У нашому театрі є ціла серія вистав-уроків, — розповідає Марина Смілянець. — Спочатку з’явилася вистава про етикет для малят «Абетка гарних манер». Її мета — змалку привчати дітей до хороших манер, аби вони знали коли казати «дякую», «будь-ласка», «доброго дня» тощо.

Потім з’явилася казка «Мій домашній дикий лис» про екологію. Вона вже для дітей трішки старшого віку. Тут ми говоримо про наше довкілля, природу загалом. Також йде мова про цирки, де знущаються над тваринами. А звірі повинні жити у природних для них умовах.

У репертуарі театру є й казка «Пригоди гномів у місті Світлофорську». Вона теж про правила дорожнього руху, як і «Канікули у великому місті».

Написала її рік тому. Прем’єра мала відбутися ще в березні, але через карантин перенесли на липень.

Намагаюся, аби мої п’єси для малечі обов’язково мали освітній характер. Це повинні бути не просто розважальні історії. На меті по-перше морально-етичне виховання. А кожна вистава — веселий урок, але на серйозну й важливу тему. Допомагаємо дітям засвоювати те, про що їм, сподіваюся, розповідають батьки вдома та вчителі у школі.

У планах зробити казку про професії. Хочеться, щоб дитина змалечку замислювалася над тим, чим вона хотіла б займатися у майбутньому. Будемо говорити про професії, вони бувають різними, але кожна з них приносить якусь користь. Є ідея зробити казку англійською мовою, аби діти могли закріпити свої знання з англійської. Якщо цей досвід буде вдалим, то можливо звернемося і до інших мов.

— Перше наше знайомство з Мариною Смілянець як драматургом відбулося коли ми працювали над її п’єсою «Країна серйозних», — продовжує Віталій Кіно. — Її п’єси брали до постановки в Театрі на Михайлівській й інші режисери. Лариса Семирозуменко поставила виставу «Методи виховання малих засранців» за п’єсою «Собача будка», а Поліна Кіно обрала п’єсу, що стала відома глядачам під назвою «Кефір, зефір і кашемір». Мені, як художньому керівнику театру, подобаються ці історії. Вони дуже людяні, сучасні, зрозумілі, глибокі, з цікавим другим планом. На сьогодні — це найпопулярніші наші вистави, на які завжди аншлаги, а квитки розкуповуються наперед.

Виникла ідея разом створити низку навчальних вистав для малюків, в яких брати якусь серйозну тему з життя суспільства і розкривали її через казку. Перед тим, як показувати ці вистави на сцені театру, домовляємося з навчальними закладами, дитячими клубами для того, щоб, так би мовити, «перевірити» їх на юних глядачах вже під час цих перших показів. Після кожного такого «до прем’єрного» показу вносили правки в текст, змінювали виставу. Навіть іноді скорочували або додавали нові сцени. Таким чином спектаклі ставали більш зрозумілими і цікавими дітям.

Використовуємо інтерактив. До речі, під час таких показів вистави «Канікули у великому місті», самі дітки запропонували ідею показати у виставі, як слід поводити себе у громадському транспорті. Ми й додали веселу сцену у трамваї! З неї малеча дізнається, що треба триматися за поручні, поступатися місцем, не смітити тощо. Такі прості речі для діточок — це пізнання життя, виховання відповідального громадянина. На сцену театру вже виносимо той результат, який отримали після публічних показів для дитячої аудиторії.

У виставі три чоловічі ролі. Їх виконують наші наймолодші артисти. Нині вони студенти-випускники 4 курсу Національної Академії керівних кадрів культури і мистецтв. А дитячі вистави — це саме той матеріал, на якому найкраще вчитися. Діти-глядачі не дають можливості тобі збрехати, розслабитися. Постійно тримають актора у «залізних» ручках. Весь час мусиш працювати на повну.

Думаю, що такий тренінг майстерності буде корисним для наших молодих акторів Євгена Ющука, Данііла Кіно та Владислава Сведенюка. Хлопці завзято взялися за цю казку. Під час репетицій багато придумували самі, багато пропонували.

Діти не тільки слухають ці історію, а й беруть участь у тих моментах, які вони мають запам’ятати, важливі речі безпеки у місті і на дорозі.

Декорації та костюми у виставі прості і зрозумілі. Навіть найменші дітки відразу впізнають півника і песика. А інспектор Петренко — це вже хрестоматійний персонаж, наш супергерой, український аналог радянського дяді Стьопи.

І далі працюватимемо над виставою, бо через карантин не мали можливості до прем’єри більше її показати в навчальних закладах і перевірити на глядачеві. Думаю, ми зможе це зробити з початком навчального року, якщо не завадять карантинні обмеження.

Маємо багато ідей нових постановок. Але перебуваємо у скрутному фінансовому й економічному становищі. Говорити про дату нової прем’єри — великий ризик. Маємо ще відпрацювати за ті вистави, які відмінили в березні-квітні, але на них були продані квитки. Багато втратили через те, що не працювали три місяці. Ми незалежний театр, і єдине джерело нашого фінансування — наші глядачі…

І тим не менш, життя триває й «шоу має тривати»… Тож, нині у Театрі на Михайлівській йдуть репетиції вистави «Люди «Форбс». Теж за п’єсою Марини Смілянець, але цього разу — для глядачів дорослих. Це буде авантюрна комедія. Вистава торкатиметься теми різноманітних бізнес-тренінгів і пірамід, що обдурюють людей. Намагатимемося застерегти глядачів, аби ті були більш уважними, адже «безкоштовний сир буває тільки у мишоловці».