Тетяна МАТАСОВА: «У театрі „Берегиня“ чарівна акторська трупа, з якою приємно працювати»

За свою понад тридцятирічну історію в Київському академічному театрі українського фольклору «Берегиня» поставили десятки музичних вистав. А з приходом до театру молодого режисера Тетяни Матасової у репертуарі «Берегині» почали з’являтися і драматичні спектаклі. Сьогодні пані Тетяна наш гість.

— Чому для своєї першої постановки обрали саме повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»?

— Цю повість люблю з дитинства, на ній мене виховували мої батьки. Ще в дитячі роки почула від них багато гуцульських казок і легенд. Перечитувала твір безліч разів. Він настільки багатогранний, що людина у будь-якому віці знаходить у ньому щось суголосне стану своєї душі на час прочитання.

Задум вистави поступово формувався у моїй уяві, до того ж почала розуміти, настільки актуальною повість залишається сьогодні. Серце підказало: цю виставу треба ставити саме в «Берегині». Моя ідея тут сподобалася, колектив мене підтримав.

Репетиційний процес тривав лише півтора місяця. Потім вистава доопрацьовувалася, обростала новими творчими задумками. Дуже подобався сам процес роботи з колективом, актори все схоплювали з півслова, а драматичний матеріал розуміли через спів.

— Будь-ласка кілька слів про виконавський склад.

— У виставі грає ціле сузір’я талановитих акторів. Роль Івана виконує студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого Олександр Кірік, а роль Марічки в різних складах виконують актриса театру «Берегиня» Катерина Березницька і студентка Мілана Бекова.

Актори «Берегині» створили чимало яскравих образів. Наталка Кучер у виставі є чарівною відьмочкою, Антоніна Бригінець — тримбікарка, одна з нявок — Валентина Гордійчук. Марина Корогода грає дівчину, яка на весіллі напоює хлопців зіллям. А Вікторія Толкачова теж одна з відьом-нявок. Лілія Мілевська зуміла відтворити справжню гуцульську харизму. Олексій Черняк майстерно зіграв чорта, а Валентин Великород — Змія-спокусника. Двічі під час вистави виходить на сцену душа колективу — заслужена артистка України Надія Буравська. Провідний актор театру, заслужений артист України Анатолій Пахомов водночас і Ватаг і Дух Карпат — Чугайстер. Постійно знаходять щось нове у своїх образах Павло Ласкавчук (казкар Микола), Олександр Сердюк (Мольфар), Галина Татуревич (Мати), Роман Скорик (Батько Івана, він же Палійчук).

— Що можете сказати про костюми?

— Спеціально для вистави створювали особливі прикраси. Вишиванки, плахти використовували ті, що були в театрі, але трансформували їх під нову постановку. Шукаючи образи, вивчили велику кількість гуцульських світлин. Водночас намагалися не завантажувати сцену декораціями, аби актори не ховалися за ними, а поставили перед глядачем такими, якими вони є насправді. Жанр вистави — містерія, і ми не могли виносити на сцену купу побуту. Яблуко у виставі використано як символ, що постійно змінюється. Це символ кохання, символ гріха і символ життя, того життя, яке Іван хотів розділити з Марічкою на двох.

Вистава драматична, а музика має в ній надзвичайно велике значення. У мене вже були певні напрацювання, з якими я прийшла до театру. Багато працювала разом з засновником театру, народним артистом України Миколою Буравським. Разом думали, як відібраний матеріал звучатиме в новій виставі. Приміром, «Колискова» спочатку була дуже весела і щаслива. Ми зробили з неї більш мінорний твір. Ця колискова звучить у той момент, коли помирає Іван. Багато працювали з оркестром, намагалися відійти від прямого побуту. Деякі вокальні партії з’явилися безпосередньо під час репетицій.

До роботи над виставою запросили балетмейстера Валерія Кирилюка. Він досить чітко окреслив місце, де має бути пластика. І рухи гармонійно вписалися в драматичну складову вистави.

У завершальних акордах «Тіней забутих предків» намагалися показати, що життя без світлого, справжнього кохання — це лише вертеп. Іван та Марічка зустрічаються і це, власне, й є їхнє весілля.

Після одного з перших показів виставу нагородили дипломом Незалежного інтерактивного містичного фестивалю авторів за музичну містику вистави.

Вистава «Тіні забутих предків» минулого театрального сезону отримала «Київську пектораль» у номінації «За кращий режисерський дебют». З цією виставою встигли багато поїздити Україною. Побували на кількох фестивалях — Маріуполі, Сєверодонецьку, Тернополі. Також були на гастролях у Ніжині, Кривому Розі, Бердянську.

— Після цього Ви здійснили постановку за повістю Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма».

— Як і більшість українців познайомилася з цим твором ще під час навчання у школі. Я тоді всю шкільну програму перечитувала наперед. А от з інсценізацією Богдана Жолдака майже шість років тому. Вистави за цією інсценізацією з успіхом йшли у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка та Київському академічному Молодому театрі. Твір дуже вразив, але ставилася до нього обережно. З одного боку — хотіла його поставити, але розглядала його як далеку перспективу. Та колектив театру «Берегиня» підштовхнув мене зробити це швидше.

На репетиції було мало часу, оскільки в театрі паралельно готували виставу «Козацька слава». Актори мобілізували всі свої сили. Бачила, як їм важко. Адже у двох прем’єрах був задіяний весь акторський склад.

— Напевне як режисер Ви намагалися закласти у виставу головну думку?

— Її закладено в кінці вистави. Хотілося сказати, що життя віддаємо Україні, душу — Богу, а честь — нікому. Але кожен має дійти до цієї думки самотужки, через свій асоціативний ряд.

Зовсім трохи переробила інсценізацію Богдана Жолдака. Енергетично постановка передає думку, закладену Григорієм Квіткою-Основ'яненком.

У нашому виконавському складі задіяні і артисти балету. Роль Олени виконує артистка балету Ольга Литвинчук. Ми з нею багато займалися окремо. В іншому складі в цій ролі Вікторія Толкачова — наша артистка-вокалістка.

Яскраві образи Забрьохи і Пістряка. Роль сотника Забрьохи виконує Олексій Черняк, а Валентин Великород — у ролі Пістряка.

Заслужений артист України Анатолій Пахомов спочатку з’являється у ролі Казкаря, а потім перетворюється на покійного Уласа Забрьоху. Тон репетиціям надавав жанр комедії. Працювати було весело і цікаво.

Дуже хотіла, щоб у виставі звучала кобза, але не знала, де її знайти. Кобзу приніс Павло Ласкавчук, який грає Дем’яна Суденка. Ми разом підібрали мелодію, яка, думаю, стріляє не гірше пістоля.

Явдоха Зубиха — найяскравіша відьма нашого колективу. Її грає Олександр Бригінець. Обрали на цю роль чоловіка, бо відьма не є чимось конкретним, це якась мара, якась чутка, якесь нарікання, що його перекидають один на одного люди. Плюс жанр вистави нам дозволяє трішечки бавитися. І вже після перших репетицій зрозуміли, що відьма у виконанні Олександра — щось містичне, незрозуміле.

— Що можете сказати про сценографію?

— Сценографічне рішення вистави здійснила художниця Людмила Повжник. Ми багато спілкувалися, я говорила, що потрібно мені, але не нав’язувала їй чогось конкретного. Людмила взяла на себе дуже велику відповідальність. Як режисер я дуже задоволена і костюмами і декораціями.

Музика і пісні — це колективна робота. Здійснювали її під керівництвом народного артиста України Миколи Буравського. Дещо підшуковувала я, розуміючи як режисер, що так має бути. Пропонували після перших читань пісні й актори. До мене підходили Олексій Черняк та Валентин Великород і говорили: «А ви знаєте, мій герой співає ось таку пісню». Вони дуже відчувають своїх персонажів і відповідно підбирали пісні.

У столичних театрах імені Івана Франка і Молодому виконувався раніше написаний музичний матеріал. Але ми — театр фольклору і маємо показувати фольклор. Вдячна оркестру, який працював над обробкою музичного матеріалу, аби зробити його унікальним.

Завдяки Олексію Черняку наприкінці вистави звучить пісня «Ой, попід гай зелененький», яка передає ті думки, які я хотіла донести, з якими має вийти з вистави наш глядач.

Пластичне рішення — теж колективна творчість. Частково нею займався наш балетмейстер, частково я, деякі рухи пропонували самі артисти балету.

Це чарівна акторська трупа, з якої приємно працювати над драматургічним матеріалом, щось розбирати, щось придумувати, жартувати.

— Після постановок відомих творів Ви вирішили зробити легку театрально-концертну програму?

— У новій концертній виставі намагалися показати більше співу, фольклору. До того ж хотіли, аби це був не лише український фольклор, але й інших народів. Перед початком карантину вже було якесь тривожне передчуття. Можливо ще й тому мали прагнення зробити для людей щось легке і приємне, аби змусити їх усміхнутися.

Музичний матеріал підібрав народний артист України Микола Буравський. А я додала драматичну складову. На написання сценарію надихнув твір Марії Матіос «Кулінарні фіглі». Це дуже цікава книжка, де є пошук кулінарних рецептів і реального життя, реального щастя. Захотіли пошукати свій рецепт. Він у нас кулінарно-музичний. Що треба, щоб бути щасливим? Напевне треба бути коханим.

Репетиції розпочалися трохи більше ніж за місяць до початку карантину. Спочатку займалися вокалом і пластикою, а коли був написаний сценарій, почалися і драматичні репетиції. За тиждень до карантину ми показали перший прем’єрний концерт «Веселощей Кухмістерки», а днями відбувся третій показ.

Репетиції відбувалися у веселій і невимушеній обстановці. Під час репетицій з’явилося багато цікавих творчих знахідок. Дуже подобалася робота з акторами.

— У виставі задіяні як молоді, так і добре знані виконавці?

— У новій постановці вперше в головних ролях артисти балету Ірина Гайворонська і Данило Пащенко. Це яскраві виконавці, які відкриті безпосередньо до своєї професії, так і до драматичної частини. Я їм пояснювала деякі базові принципи театральної майстерності. Вони схоплювали все на льоту.

Часу на підготовку концерту було дуже мало. Паралельно готувалася ще одна вистава, було велике навантаження. До того ж йшли вечірні вистави. Але сам репетиційний процес проходив досить легко.

Переважно п’єси побудовані на чоловічий склад. А ця вистава-концерт — більш жіноча. Ми хотіли побудувати її насамперед на жіночих персонажах, аби кожна артистка могла проявити себе, свій характер. Готували кожен окремий діалог, монолог, з якими вони виходили на сцену. Кожен уривок добирали саме під ту чи іншу актрису нашого театру.

Катерина Березницька і Людмила Болтівець — наші продавчині, які на початку вистави продають грушки і яблука. Далі Катерина — десяток яєць, які пропонує використати під час приготування страви, а Людмила виносить рибу і розповідає про рибну кулінарію.

Галина Татуревич і Анжела Скавронська виконують акапельний номер. Таких номерів у нашій виставі всього два. Спочатку вони дуже хвилювалися, пропонували заспівати пісню у супроводі оркестру. Але ми вирішили залишити цей номер, бо намагалися урізноманітнити програму. Вже після першого прем’єрного показу артистки зізналися, що їм дуже сподобалося, як тепло сприймав їхній виступ глядач.

Валентина Гордійчук у нас продавчиня бурячків. У неї нарешті з’явилася можливість проявити свій характер. Зазвичай артистка створює ніжні образи. А я знала, що в неї дуже яскравий характер, яскравий темперамент, дуже хотілося, щоб вона його проявила. І у Валентини це добре вийшло.

Цікаво проявляють свої характери і наші продавчині скатертинок заслужена артистка України Надія Буравська і Лілія Мілевська. Лілія більш жорстка, дає свої настанови головній героїні, які та сприймає як солдатську муштру. А Надія Федорівна проявляє себе як мудру і ніжну жінку. Її образ засвідчує, що віку у жінки в принципі немає. Вона може бути мрійливою не лише в 16−20, але і в 70−80 років.

Актриса Наталія Кучер настільки цікаво втілюється в образ циганки, що коли вже одягає своє звичайне театральне вбрання, то мало хто з глядачів її пізнає.

Наша «грузиночка» Антоніна Бригінець цього разу вийшла у незвичному для себе образі. У неї вже були характерні ролі, але цього разу вона змогла по-новому розкрити грані свого таланту.

Валентин Великород грає Омелька, який дуже любить травити байки. А роль його коханої дівчини виконує Марина Корогода. Вона за допомогою вареників, а більше своєю жіночою терплячістю, мудрістю і хитрістю здатна закохати в себе навіть такого гультіпаку як Омелько. Дівчина не тільки тримає його біля себе, але з змушує зважитися на «найстрашніший» для нього крок — одружитися. (Сміється).

Віктор Піскун у виставі — це наш «Паваротті» Спочатку його виступ хотіли зробити класичним, а потім зрозуміли, що має бути легкість української мелодії. Він виходить у танговому капелюсі, але з перчиком у руці. Тому що нам близька українська природа, українська романтика. Хай вона буде у чомусь смішною, в чомусь наївною, у чомусь незрозумілою іншим, але для нас вона найніжніша і найрідніша.

Чоловіча частина нашої трупи цього разу більше слухає і співає, ніж говорить. Але весь цей концерт без них не відбувся б. Тому що всі ці рецепти, всі ці пошуки саме для чоловіків, щоб зробити їх щасливими.

Намагалися представити культуру багатьох народів світу?

— Показали у виставі-концерті болгарську, аджарську, італійську, грузинську, циганську культури. Є тут аргентинське танго і угорський чардаш. Думали як краще завершити наше дійство. Багато хто дотримувався думки, що найвищою точкою має бути пісня «Mamma Maria». Але ми театр українського фольклору, тому вирішили завершити гопаком. А головний герой може у цьому танці проявити себе в повній мірі. Він у танку підлітає аж під стелю театру. Глядач має зрозуміти, що талановита людина талановита в усьому.

Значне місце у виставі посідають танці. Їхньою підготовкою займався наш хореограф Валерій Кирилюк. А отриманий результат я вже підлаштувала під загальну концепцію.

Декорації робила Людмила Повжик. Думаю, що вони ще будуть доповнюватися. У нас було мало часу на старті. Потім мали велику паузу через карантин. Поки що лишаємо все як є, але в перспективі дещо змінимо.

Під час першого прем’єрного показу пригощали гостей яблуками, грушками і бубличками, які вони бачили на сцені. Через карантинні обмеження поки що вимушені відмовитися від цієї знахідки. Але, як тільки буде можна, відразу до неї повернемося. Адже так хочеться пригостити глядачів після того, як півтори години говоримо і співаємо про кулінарні страви.

З тих костюмів, що маємо у нашому реквізиті, підбирали саме ті, які найбільше підходять під колорит вистави-концерту. Їх також будемо доробляти.

Після завершення суворого карантину спочатку боялися, чи глядач взагалі ризикне ходити до театру. Думали, як працюватимемо у напівпорожній залі. Адже і так невелику залу нашого театру нині можна заповнювати лише на третину. Переживали, чи не будуть через порожнини в залі порожнини в енергетиці сценічного дійства. Адже багато людей просто соромляться сміятися, а коли сміється зал, то можуть дати волю і своїм емоціям. Однак люди так скучили за мистецтвом, за чимось світлим, що під час вистави була така енергетика, наче в залі було сто чи, навіть, двісті глядачів. Актори бачать ці вдячні очі і їм хочеться працювати. Хоча їх на сцені часом більше, ніж глядачів у залі.

Жінка намагається привернути до себе серце чоловіка різними способами. Часто це буває саме через шлунок. Але головна не сама кулінарія, а бажання зробити кохану людину щасливою.

Фінал у нас відкритий. Не можна одружитися за добре накритий стіл. Не можна закохати в себе чоловіка чи дівчину такими банальними фразами: «Будеш добре готувати, буду тебе кохати» чи «Зробив дівчині пропозицію одружитися і вона вже твоя». Наприкінці вистави ми ставимо три крапки. Швидше за все наші герої будуть разом. Але не через якісь кулінарні секрети, а тому, що їм хочеться бути поруч.

Можливо додамо трохи кулінарії. Але в цілому вистава залишиться такою, якою вона є.

— Над чим працюєте зараз?

— Зараз готуємо до випуску виставу про життя і творчість Марії Приймаченко. Роботу над нею почали ще під час суворого карантину. Перші читки були в режимі онлайн. Одразу, як тільки послабили карантинні обмеження, ми почали репетиції. Зараз нарешті готуємося до прем’єри. Наші актори з нетерпінням чекають на зустріч з глядачем.

Фото надані театром

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Культура
  • Тетяна МАТАСОВА: «У театрі „Берегиня“ чарівна акторська трупа, з якою приємно працювати»