Володимир КОШУБА: «Мрію якомога довше дарувати своє мистецтво людям»

Помітною подією нового концертного сезону в Національному будинку органної та камерної музики став концерт «Органні та камерні твори Баха та Вівальді» у виконанні народних артистів Володимира Кошуби (орган) та Івана Кучера (віолончель). Сьогодні наш гість український виконавець, чиє ім’я широковідоме за межами країни — Володимир Кошуба.

— Як готуються програми Ваших концертів?

— Репертуар до сольних програм виконавець підбирає сам, оновлює його. Публіка у Києві досить вимоглива, аби її зацікавити потрібно постійно змінювати репертуар. Приміром, зараз працюю над програмою «Від Баха до сучасності», яку планую представити в листопаді. А якщо це програма для кількох виконавців, то ми зізвонюємося, домовляємося, які в кого будуть номери, щоб були цікаві переходи. Тобто, цим питанням займаються самі виконавці. Також у нас є тематичні концерти, наприклад «Музика бароко», «Від класики до джазу» та ін.

— Розкажіть будь-ласка про концерт «Органні та камерні твори Баха та Вівальді».

— Йоганн Себастьян Бах дуже шанував творчість Антоніо Вівальді. Як відомо, Вівальді писав твори для камерного оркестру. А Баху вони настільки сподобалися, що він зробив обробку усіх шести його концертів для органу соло.

У новому концерті ми з Іваном Кучером виконали 6 сонат для органа та віолончелі. Ці сонати написані для фортепіано, їхні обробки я робив сам. Крім цього ми виконували різноманітні твори Баха. Думаю, програма була дуже цікавою.

— Що можете сказати про свого колегу по сцені Івана Кучера?

— Разом дали багато концертів у різних містах України. Особливо запам’яталися виступи в Харкові і Чернівцях. З теплотою згадую нашу поїздку до Білорусі, міста Гомеля. Через добре відомі всім події тепер не знаємо, коли зможемо ще побувати в цій чудовій країні. Іван — геніальний музикант. Ми дуже добре розуміємо один одного на сцені і в житті.

— Своїм виступом Ви розпочали концерт «Парад органістів», яким Національний будинок органної та камерної музики України відкрив свій 40-й концертний сезон.

— Коли відзначалося 20-річчя встановлення дипломатичних відносин між посольством України та Ватиканом, мав щастя ще раз побувати в цій країні. Головний органіст Ватикану Хуан Парадель Соле допоміг організувати та провести концерт в академічному залі Інституту релігійної музики при Ватикані, де в 1932 році був встановлений великий п’ятимануальний орган для організації святкових концертів. На цей концерт запросили співробітників закордонних представництв багатьох країн. Площу перед цією залою звільнили для машин дипломатичного корпусу за дві години до початку концерту. Він і подарував мені збірник органних творів священика Антонні Марторелла, який був надрукований невеликим тиражем у друкарні Ватикану. Це дуже цікавий музичний матеріал. Під час концерту виконав чотири твори цього композитора з циклу «Безтурботні години», які в Україні прозвучали вперше. Думаю, що музику цього композитора виконуватиму у своїх наступних програмах.

До речі, цей концерт приурочили до 50-річчя створення органної школи в Україні.

— Чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?

— У творчому й особистому плані я щаслива людина. Закінчив Київську консерваторію (нині Національна музична академія України імені П. І. Чайковського), як піаніст. За направленням працював піаністом-концертмейстером у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Познайомився, співпрацював з народними артистами СРСР та України Аркадієм Гашинським, Володимиром Дальським, Нонною Копержинською, Поліною Нятко і багатьма іншими видатними акторами.

Ще коли навчався у Київській консерваторії, то кілька місяців проходив курс органа у професора Арсенія Котляревського. Захопився цим інструментом.

У 1974 році художній керівник камерного оркестру Київської державної філармонії, мій однокласник по Київській музичній школі ім. М. Лисенка Олександр Осадчій, запропонував мені грати на електрооргані у складі цього колективу. Оркестр працював із видатними митцями ХХ століття — Дмитром Гнатюком, Юрієм Гуляєвим, Костянтином Огнєвим, Анатолієм Солов’яненком, Юрієм Багатіковим, Діаною Петриненко, Миколою Кондратюком та ін.

Ми виступали на провідних концертних майданчиках багатьох міст колишнього Радянського Союзу. Під час цих поїздок я дуже багато для себе взяв як музикант і це дуже знадобилося мені у подальшій сольній концертній діяльності.

У 1968 році у малому залі Київської державної консерваторії збували орган за сприяння професора Арсенія Котляревського. Вдруге вступив до консерваторії в 1975 році по класу органа у професора Котляревського, яку закінчив через 4 роки.

5 серпня 1981 року разом із видатною співачкою Ольгою Басистюк мене зарахували на роботу солістом-органістом щойно відкритого Будинку органної та камерної музики. І вже сороковий рік незмінно виступаю на цій сцені.

— Роботу на столичній сцені поєднуєте з гастролями?

— В СРСР існувала чітко продумана система концертно-гастрольної діяльності. Був досить жорсткий відбір щодо професійності музикантів.

Лише через три з половиною роки після того як я став солістом-органістом, Міністерство культури України затвердило для мене право сольного концерту в одному відділі в Києві та на гастролях, а ще через два — давати сольні концерти у двох відділах. Зараз ця вимога на жаль, знівельована.

У мене були творчі зв’язки з багатьма філармоніями колишнього СРСР. За рік давав по сто і більше органних концертів у різних куточках країни.

Закордонні поїздки у ті часи були нечисленними. Перший творчий виїзд відбувся 1985 року до Кракова (міста-побратима нашої столиці), де саме були дні культури Києва. Як соліст-органіст виступав у Болгарії, Чехословаччині, Угорщині, НДР.1989 року мене запросили на престижний фестиваль органістів СРСР та США до ФРН у місто Аахен.

1992 року після здобуття Україною незалежності розпочалася активна концертна діяльність за кордоном. Якщо у Росії, Молдові та Білорусі за ці роки я був лише декілька разів, то відкрилися широкі можливості виступати в країнах Західної Європи та Америки.

Назавжди залишиться у пам’яті 1994 рік. Тоді я дав 12 концертів у США, звідти переїхав до Бразилії, потім Уругваю і закінчив свої виступи в Аргентині.

У місті Монтовідео (Уругвай) мене зустрічали у вишиванках представники української діаспори. Я був першим українським музикантом, який сюди завітав. До цього тут лише встигли побувати Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки та Національний ансамбль танцю України ім. П. Вірського. Ще більше представників української діаспори зустрічало в Сан-Паулу (Бразилія).

Вразило, як бережуть українські народні традиції представники діаспори в Аргентині. У місті Ла-Плата, багато років активно працює «Просвіта».

Протягом останніх 15 років неодноразово виступав на гастролях США та Канаді. Мої концерти там організовує та проводить професійна американська гільдія органістів (AGO).

— Також займаєтесь громадською діяльністю?

— Більше десяти років тому мене обрали президентом асоціації органістів і органних майстрів Національної всеукраїнської музичної спілки. У нашій Спілці не так багато органістів, але всі вони виконавці дуже високого творчого рівня. Проводимо різноманітні фестивалі, але через недостатнє фінансування останнім часом маємо певні труднощі. Протягом багатьох років активно співпрацювали з головою Національної всеукраїнської музичної спілки Анатолієм Авдієвським. Зараз Спілку очолює харизматична людина — народний артист, Герой України Євген Савчук. Наша творча співпраця триває.

— Ви вже майже чотири десятиліття один із провідних солістів-органістів України. Чи змінився за цей час наш глядач?

— У перші роки люди відвідували нас, аби просто подивитися і послухати орган. Зараз публіка досить вибаглива, обізнана. Добре знають кожного музиканта. У всіх виконавців є своє коло шанувальників. Але нині дивляться не лише на прізвище артиста, а й на те, що він виконуватиме. Вже не можна жити з одним репертуаром, а мати 5−6 концертних програм. Треба постійно оновлювати свій репертуар. У мене доволі велика нотна бібліотека. Я завжди привозив із зарубіжних поїздок багато музичної літератури. Цікаві концертні програми — дуети для органу та фортепіано ми робимо з заслуженою артисткою України, піаністкою Катериною Баженовою, ця програма постійно оновлюється. Не так давно до нашого колективу прийшов талановитий скрипаль Назарій Пилатюк. Ще 17 років тому ми разом виступали на гастролях у Німеччині. Тоді цього музиканту було лише 13 років. Я радий, що він зараз працює в Києві.

— А чи звертаєтесь Ви до української музики?

— Співпрацював і співпрацюю з багатьма українськими композиторами: Мирославом Скориком, Миколою Колесою, Володимиром Губою, В’ячеславом Самофаловим, Віктором Степурком та ін. Також плідно співпрацюю з Жанною Колодуб. В Україні та під час закордонних гастролей завжди виконую твори українських композиторів.

У ХVІІІ-ХІХ століттях в Україні музику для органа не створювали. Але маємо багато чудових музичних творів для хору того часу. Я зробив чимало обробок. Мав можливість долучитися до унікальної бібліотеки Володимирського собору в Києві. Саме тут знайшов твори Веделя, Бортнянського, Березовського, виконання яких в Україні було заборонене. Серед цих видань хотів би виділити «Хорові твори» Артемія Веделя, видані 1911 року. Я створив окрему програму з творів цих композиторів.

А ще в Національному будинку органної та камерної музики України щомісяця відбуваються концерти української музики. Це спонукає до пошуку зв’язків з композиторами та виконання музичної спадщини українського народу.

— Що скажете про стан сучасної української культури?

— У нас є поп-культура і професійна класична культура. На жаль, перша заполонила радіоефіри і телевізійний простір. Можливо, тому, що вона доступна для сприйняття. Але я згадую поїздки до США. Там у громадському транспорті постійно звучить класична музика. Я довго мріяв про часи, коли так буде і в нас. Нарешті моя мрія почала здійснюватися, класика зазвучала в Київському метро, але на жаль не на довго. Сподіваюсь, що це починання повернеться.

Мрію про теле- і радіоканали класичної музики. Добре, що працює телеканал «Культура» та такі передачі почали з’являтися на інших телеканалах.

Є в нас прекрасні естрадні виконавці. Поважаю Тараса Петриненка, з яким разом навчався у Київській музичній школі ім. Миколи Лисенка, з нетерпінням чекаю його нових концертів. «Океан Ельзи» і ONUKA конкурентно спроможні колективи та багато інших митців і музичних груп.

З’являється багато молодих цікавих музикантів. Сподіваюсь, що з часом вони стануть популярними далеко за межами України. Також активно розвивається українське кіно.

У той самий час не можуть не хвилювати події на сході країни. В Україні ми маємо 15 концертних органів. Два з них у Луганську та Донецьку. Раніше часто бував у цих містах із гастролями. Ми мали прекрасні стосунки. Але зараз зі зрозумілих причин не можу там бувати.

— Багато киян та гостей столиці запам’ятали Ваш спільний концерт з Вікторією Кошубою.

— Вже чимало років поспіль в Національному будинку органної та камерної музики України діє проєкт «Естафета поколінь». Наші солісти долучають своїх дітей до спільних проєктів. Яскравий приклад — вже згадуваний мій колега, народний артист України Іван Кучер і його син Левко, теж віолончеліст. Також разом виступали піаністка Тетяна Войтех та її син, який грав на кларнеті.

Я вже багато років викладаю у Київській музичній школі імені Миколи Лисенка, намагаюся робити все, аби учні адаптувалися до чудового музичного інструмента — органа. Хочеться, аби наші діти, які здобувають знання і досвід за кордоном поверталися в Україну і служили рідній культурі.

— Можете трохи детальніше розповісти про Вашу викладацьку діяльність?

—  Розпочав свою педагогічну діяльність у 1983 році. Як я вже згадував, закінчив Київську консерваторію у 1973 році. А коли почав займатися органом, то мені вже було 27 років. В органі є 30 клавіш для ніг, які знаходяться на відстані кількох сантиметрів одна від одної. Треба грати всліпу, тобто не дивитися на ці клавіші. Коли почав займатися на органі, то мені було дуже складно поєднувати руки з ногами. А складно було тому, що у 27 вже не та координація рухів, що в дітей. Треба, щоб майбутні покоління українських органістів починали цьому навчатися з дитячих років. Це дуже важливо для швидкого опанування цього технологічно складного інструменту. Те, чого я досягав важкою працею за місяць, мої юні вихованці — за 45 хвилин.

Серед моїх учнів — нині вже моя колега, чудова виконавиця, заслужена артистка України Валерія Балаховська. Тетяна Сєдова — солістка Національної філармонії України. Марина Токаренко зараз працює в Італії. Зараз у мене дві дуже цікаві, перспективні учениці. І цей перелік можна продовжувати. У мене було велике і складне завдання — зробити органний клас у Київській музичній школі ім. Миколи Лисенка. Він і сьогодні єдиний в Україні. Щоправда, моя колега Ольга Дмитренко відкрила факультатив з органа в столичній музичній школі № 5. Там невеликий електронний орган.

— Чим запам’ятався минулий концертний сезон?

— Зробили багато цікавих програм, продовжували оновлювати репертуар. Дуже подобається творчість сучасного аргентинського композитора Мартіна Палмері, вперше у Києві виконали «Месу з Буенос-Айреса» для хору, оркестру, органа в шести частинах. Автор проєкту та диригент Михаель Крістер Вандаловський. Плідно працювали з художнім керівником хору Почайна" Олександром Жигуном .

— Щоб хотіли сказати на завершення нашої розмови?

— Маю багато творчих планів і задумів. Наша професія така, що не можна зупинятися на зробленому. Свій творчий авторитет потрібно підкріплювати щоденною копіткою працею. Після завершення карантину продовжу гастрольну діяльність.

Дуже радий, що наш колектив знайшов порозуміння з римо-католицькою громадою костелу Святого Миколая. Ми і надалі продовжуватимемо співробітництво. Так буде до тих пір, поки в Києві нарешті не збудують Будинку музики, де, звісно ж, буде орган. Сподіваюсь, що чекати лишилося не довго.

Те, чим я займаюся, не робота, а творчість, що приносить велику насолоду. Мрія у мене лише одна, якомога довше виходити на сцену і дарувати своє мистецтво людям. Також хотілося аби було так, як співається у пісні «Щоб наша доля нас не цуралась». І щоб ці слова стосувалися як кожного окремого українця так і всієї держави разом. Маємо, чудову країну, яка заслуговує на світле майбуття.

  • Ви тут:
  • Я-UA
  • Культура
  • Володимир КОШУБА: «Мрію якомога довше дарувати своє мистецтво людям»