У заметах торішнього снігу

Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса продовжує популяризувати сучасну українську драматургію. Нещодавно тут поставили виставу «Торішній сніг» за п’єсою Олега Миколайчука-Низовця «Зніміть з небес офіціанта, або Навіщо нам торішній сніг».

— Задумав цей твір приблизно 10 років тому, як моно-п'єсу, — згадує автор. — У центрі п’єси герой нашого часу, офіціант, який згадує свої минулі досягнення через знакових жінок, які зустрічалися на його життєвому шляху і для яких, на його думку, він залишився вчителем мистецтва життя. Чому мистецтва? Тому що потім він змінив професію офіціанта і став митцем. Цим власне, хотів підкреслити свій задум щодо того, як у мистецтво потрапляють випадкові люди, дуже часто взагалі недотичні до нього. Альфонсо, так звати головного героя, має в собі дуже багато символічного. Він ототожнюється з сучасними проблемами: егоїзм, бездуховність, зневіра, які мають все більший вплив на наше суспільство. Саме таких людей як Альфонсо сьогодні багато на теренах мистецтва.

Як писалася п’єса? Напрочуд дуже швидко. У виставі мав бути один актор і ляльки. Але з часом відбулася зміна поглядів як в автора, так і героїв цього твору. Напевне, самому Альфонсо захотілося якось оживити ляльок, він прагнув діалогу.

Майже відразу після написання п’єса була поставлена у Білорусі, трохи згодом — у Білій Церкві. Публіка сприйняла ці вистави добре, але вже тоді автор звернув увагу на те, що у п’єсі чогось бракує. Потім зрозумів, що бракує саме живих жінок, живого спілкування.

Спочатку такі жінки з’явилися наприкінці твору, а далі став їх вести по всій п’єсі. А вже під час здійснення цього проєкту режисер вистави Ірина Калашникова взагалі відмовилася від ляльок, вони стали живими артистками. Це був досить цікавий хід і, як потім з’ясувалося, вистава від цього тільки виграла.

Дуже радий співпраці з Іриною Калашниковою та Сергієм Мельником. Хоча зізнаюся, що вона була непростою. Ірина — неймовірно цікава і як актриса, і як режисер, і як педагог. У неї своєрідний стиль. Вона вимагала від автора розтлумачити всі метафоричні вислови, які він подає у своїй роботі. Протягом кількох тижнів ми розбирали саму п’єсу. Говорили, чому герой у цій ситуації вчинив саме так, чому героїня пішла таким шляхом, чому далі сюжет повертається саме так. Думаю, що такою і має бути співпраця між режисером і автором.

Такою ж вимогливою Ірина була і до всіх інших учасників проєкту, своїх колишніх студенток, які і нині працюють зі своїм педагогом. Це стосується артисток Олександри Польгуй та Мальвіни Смалійчук. Але найнещаднішою режисер була до головного персонажа, який як атлант на своїх потужних плечах тримає всю виставу — свого чоловіка, актора Сергія Мельника. Дуже часто бував на їхніх репетиціях і бачив, що іноді режисер виступає в іпостасі ледь не тирана чи деспота, який постійно вимагає повної віддачі.

Загалом російськомовному Сергію Мельнику спочатку було важко працювати з україномовним матеріалом, але він зумів довести, що якщо людина має бажання, за щось береться, то ніякі перешкоди йому не завадять. Сергій успішно подолав мовний бар’єр. За усіма відгуками його робота захоплює своєю оригінальністю.

Раніше бачив за участю Сергія Мельника виставу «Птаха», яку Ірина Калашнікова поставила в Арт-центрі імені Івана Козловського. Вона мені дуже сподобалася. Там грала і одна з учениць І. Калашнікової Олександра Польгуй. Вдруге побачив цю виставу на театральному фестивалі у Дніпрі. Цього разу більшу вагу звернув на професійні моменти. Тоді й виникла ідея проєкту за п’єсою «Зніміть з небес офіціанта, або Навіщо нам торішній сніг». Сценічне рішення вистави здійснила Ірина Калашникова. Над костюмами кожен з виконавців працював самостійно. Хореографією займалася Анастасія Андрієнко, музику написала композитор Марія Лагута.

Приступили до роботи над виставою ще на початку року. Прем’єру запланували на квітень, але всі ми знаємо, що цієї весни відбулося в нашій країні. Через жорсткий карантин всі заклади культури тривалий час були взагалі зачинені. За ці місяці практично готова вистава була перероблена. Змінили музику, частково декорації. Прийшовши на прем’єру я побачив багато в чому вже іншу роботу, ніж та, що була у березні.

Думаю, що ця вистава приверне увагу театрознавців і всієї театральної спільноти, якщо потрапить на якийсь фестиваль, коли ті вже будуть проводитися.

А наразі у Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса підготовлений до друку черговий номер наукового збірника «Курбасівські читання». Там зібрані дуже цікаві аналітичні та наукові статті. Будемо сподіватися, що він побачить світ до Нового року. Також розпочалася робота над виставою за п’єсою Оксани Танюк «Сон Лакшмі», режисер театрального проєкту Мирослав Гринишин.

Щодо видавничих планів сучасної вітчизняної драматургії, то оскільки не маємо на це окремого фінансування, шукаємо спонсорів на подібні видання. Цього разу за підтримки КМДА готується до друку антологія «Часо&Простір». Це буде перша в Україні антологія історичної драми. Сюди увійде 12 п’єс дев’яти авторів — Олександра Гавриша, Ярослава Верещака, Анатолія Покришеня, Олега Миколайчука-Низовця, Олександра Мірошниченка, Неди Нежданої, Надії Марчук, Ігоря Юзюка, Анни Багряної та Богдана Жолдака.