Палітра Василя Гуріна

Народився Василь Іванович у Криму. Навчався у Сімферопольському художньому училищі у М. Писанки, Київському державному художньому інституті (навчально-творча майстерня К. Трохименка) та творчих майстернях Академії мистецтв СРСР під керівництвом С. Григор’єва. З 1966 року активно займався виставковою діяльністю.

Педагогічну роботу у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури України розпочинав як викладач, потім доцент, а згодом отримав високе звання професора. З 1989 року і до останніх днів життя був завідувачем кафедри живопису і композиції, а з 1993-го — ще й керівником навчально-творчої майстерні станкового живопису.

Олександр Федорук писав про майстра: «…Василь Гурін для мене у мистецтві шукач істинного, можливо, не для усіх прийнятного, не усім до подобизни, бо його переживання — у палітрі, на полотні, з його немолодим мольбертом, коли на сході сонця він виходить на славетну для усіх художників-письменників ріку Козинку… Це є для нього ранкова молитва, самоочищення, як і для кожного митця, живописна сповідь на самоті, і ту ранкову молитву він, художник, незабаром перенесе з щемним хвилюванням на полотно і збереже цю його вразливу понятійну назву «молитва» — таїну його розспіваної душі.

Художник знаходить своє рівне місцестояння в етюдності, коли з настроєвого виринає настроєве і коли «дихання» природи набігає потоками хвиль на його «дихання»… Не слід шукати таємниць поетичного у складних медитаціях про народження поетичного: воно у відчутті-сприйнятті Козинки і усього того, що в ній, з нею і поза нею — в останніх поетичних пленерних пошуках Гурін Збагнув: щедрота колористичої палітри у вмінні дивитись на світ і вмінні той світ сприймати.

Отже, Василь Гурін репрезентує поетично-ліричну прошаровість київської живописної палітри, де професійний ґрунтовний вишкіл невід’ємний від емоційного сприйняття. Немало в його творчій біографії портретів, квітів, натюрмортів, — скрізь щоразу він «о-кей», бо він художник і знає своє мистецтво…

За своєю веселою, усміхненою вдачею Гурін приховує емоційний відблиск внутрішніх переживань, які щедро вихлюпує на полотна, коли сам-на-сам стоїть на березі своєї улюбленої Козинки, де його думкам спокійно, ці думки тихі, стишені спалахують на пленерних годинах барвами, і тоді ми погоджуємося з ними, в цих полотнах присутні лад і гармонія".

Серед відвідувачів виставки — рідні, друзі, колеги по роботі, колишні студенти Василя Івановича, широке коло шанувальників українського образотворчого мистецтва.

— Це велика подія, що син Василя Гуріна Володимир зробив виставку творів свого батька, — переконана народна художниця України, професор, академік Віра Баринова-Кулеба. — Наша творча дружба з Василем тривала з 1959 року. Саме в цьому році ми вступили до Київського художного інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури України). Обоє були селянськими дітьми, добре пам’ятали воєнне лихоліття. Разом шість років навчалися в інституті, разом захищали дипломні роботи. Після цього нас зарахували до творчих майстерень Академії мистецтв СРСР, якими керував Сергій Григорє’в. Також багато років разом викладали в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури.

На виставці представлена одна з ранніх робіт Василя Гуріна, де ми бачимо батька, який повернувся з фронту додому. Пам’ятаю, коли цю картину вперше представили широкому загалу. Тоді всі були вражені. Також ми тут бачимо портрет його першої дружини Галини, цілу низку інших портретів, створених протягом 60-х — 70-х років минулого століття.

На початку нового тисячоліття він написав багато ліричних картин. На одній з них через осіннє листя ледве просвічуються портрети тих художників, які вже пішли від нас Яблонської, Примаченко, Пламенецького та інших. Кожному з них присвячений окремий листочок, а найбільший листок — музиці. На картині «Українська ніч» зображений Гоголь, тут видатний письменник чимось подібний на Василя Івановича. На картині «Ветеран» з одного боку бачимо ветерана війни, а з іншого — представників тієї частини молоді, яка не шанує пам’ять воєнних часів. Хоча від часу створення цієї роботи вже минуло багато років, але вона не втратила своєї актуальності.

Пам’ятаю як Василь Гурін малював портрет Леніна, але зображення «вождя», що виходило не влаштовувало ідеологів від культури, тоді художник замалював зроблене і створив на цьому полотні автопортрет, що став однією з кращих його робіт. Інший автопортрет напевне виставляється вперше, принаймні я його раніше ніколи не бачила.

Митець часто бував у селі Козинка, де в нього була дача. Там створив цілу низку пейзажів, кожен з яких по-своєму унікальний і неповторний. Також дуже любив малювати сонце, зранку вже був біля етюдника, де народжувалися його полотна «Ранкова палітра», «Ранок».

Особливе місце на виставці посідає картина «Яблуневий спас». Він її написав у себе на дачі у 2018 році, коли вже дуже хворів. А вже зовсім скоро смерть забрала Василя Івановича від нас…

— Представляємо творчість мого батька від його перших професійних робіт, до картин, які він створив в останні роки свого життя, — розповідає син Василя Гуріна, художник Володимир Гурін. — Тут зібрано все краще з його художнього доробку, те, завдяки чому він навіки увійшов в історію українського образотворчого мистецтва. Не випадково обрали для проведення виставки Національний музей «Київська картинна галерея», тут панує неповторна атмосфера, просякнута духом творчості. Саме в таких галереях потрібно представляти творчість знакових українських художників, одним з яких був Василь Гурін. Я виростав у атмосфері творчості і не уявляю, що міг би бути кимось іншим ніж художником. Намагаюся гідно продовжувати започатковані батьком традиції і розвивати їх.

— Василь Іванович Гурін — людина духовно красива і щира, такими є і його твори. Він завжди вирізнявся гарним гумором, витонченим смаком, глибоким розумінням живописної матерії. Цікавою, пізнавальною і осяжною є ця виставка, багато полотен показано вперше. Варто відзначити наскільки вдало побудована експозиція (автором концепції якої є мистецтвознавиця Олена Боримська).

Враження справляє і широта стилістичного діапазону творів майстра — видно як формувався і розвивався його стиль ще від 60-х років минулого століття. Експозиція є дуже корисною для перегляду студентам, котрі обрали образотворче мистецтво своїм фахом, бо тут представлена велика школа живопису, — зазначив заслужений діяч мистецтв України, учень Василя Гуріна Роман Петрук.