Що передчуває Андрій Чебикін?

Художник розпочав роботу над графічним твором «Передчуття» у 2015 році, в непростий час для всієї країни та особисто для майстра. Політичні потрясіння в державі, анексія Криму, війна на сході та внутрішня духовна криза митця «сплелися» в складний клубок рефлексій і передчуттів автора, які потребували емоційного виплеску на папір.

Митець, який зростав у спустошеному Другою світовою Гайсині і добре пам’ятає зранених війною людей, емоційно і глибоко відреагував на драматичні події, у вирі яких Україна опинилася нині, в ХХІ столітті.

У 2015 році митець створює центральний образ композиції — коловорот хаотично нагромаджених людських тіл, колесо життя, яке підіймає на гору одних і кидає в прірву інших. Художник-філософ у своїй творчості, він завжди бачить «за деревами ліс», тож і в цій композиції підіймається на найвищий рівень художнього узагальнення. Митець знеособлює людину, позбавляє її індивідуальних рис. Ані облич, ані фарб: лише чорно-білі ламані лінії оголених тіл, каліграфічно прописані майстром китайською тушшю. Більшість з цих графічних «натяків» на людину намагаються втриматися в потоці буття, деякі ж приречено летять у безодню… Тим часом шар котиться далі: як грізна невідворотна доля чи невловимий час. Як жорна історії, що перемелюють цілі народи і в яких крихкій людській істоті так важко вижити і майже неможливо зберегти своє право на просте людське щастя.

Впродовж наступних чотирьох років композиція стояла «обличчям до стіни». Художник шукав фінальний акорд, він не квапився завершувати важливу, етапну для нього роботу. Людина ренесансного світовідчуття, Андрій Чебикін, ймовірно, не зміг змиритися з апокаліптичним сценарієм, намальованим його уявою, передчуттям.

Художник повернув роботу на мольберт наприкінці 2019-го. За словами майстра, «рубіж» 1919−1920 дав надію на позитивні зміни та привніс в роботу елементи колажу, які символізували любов. «Ця мить була як сон наяву — і цей сон допоміг ясно зрозуміти: щоб там не діялося у світі чи в нашому житті, чистий ефір любові здатен врятувати все…»

Андрій Чебикін створює акварельні листівки на планшеті, друкує їх на кальці і «рятує» ними експресіоністичну композицію від суцільного мороку. Закохані пари, злиті в обіймах, це острівки рожевої мрії, прояви людської тілесності іншого ґатунку — вона піднесена, переможна. Це пісня і життю і, вочевидь, відбитки персонального щастя, ностальгічні світлини, що залишили слід у душі самого автора і до яких він повертається як до точки опори. Аркуші-колажі розповідають про особисте і водночас про вічне.

Хлопець із довгуватим, ледь хвилястим волоссям, і дівчина з задерикуватим кінським хвостиком, що сором’язливо ховає обличчя за спиною юнака, кохатимуть в усі часи. Навіть найтемніші…

На відкриття проєкту завітали друзі Андрія Чебикіна, шанувальники його творчості, серед яких багато відомих діячів української культури і мистецтва.

— Сьогодні для нашого музею дуже хвилюючий день, — зазначив директор Київської картинної галереї Юрій Вакуленко, — тому що нині представляє свій проєкт один з найбільших, на мій погляд, стовпів нашої культури, нашого мистецтва Андрій Володимирович Чебикін. Його проєкт «Передчуття», про який ми вже багато чули, разом з ним переживали створення цієї роботи. Це було довго, хвилююче, складно.

У процесі створення цієї роботи змінювалося і ставлення самого автора до всього, що складає зараз цю роботу. Потім ми довго обговорювали у музеї, майстерні художника, як її представити. Сьогодні хочемо показати, настільки нам це вдалося.

Вважаю, що це один з найважливіших проєктів нашого музею. Тим більше, що Андрій Володимирович дуже важлива для нас людина. Коли він вперше вирішив зробити свою виставку в нашому музеї, то в нього спочатку були сумніви. Тому що ми тоді ще називалися «Музей російського мистецтва». Але доля склалася так, що ця виставка, на яку він погодився, була першою у музеї, відколи він став називатися «Київська картинна галерея». Вочевидь, це не просто так, це доля.

Проєкт має інтригу. Андрій Володимирович вирішив зробити щедрий дар у фонди нашої галереї. Роботи, які він нам дарує, знаходяться за цією стіною. Але сьогодні ми їх не покажемо. Це буде тема окремої презентації.

— Коли готувався цей проєкт, я занурилася у творчість нашого видатного художника і, власне, у цю роботу, — згадує співавтор концепції, директор Музею української діаспори Оксана Підсуха. — Для мене завжди дивовижним є те, як художник вміє передчувати тектонічні зміни, які відбуваються у суспільстві і з людьми.

Робота розкриває те, чим ми зараз живемо. Художник писав її кілька років. Довгий час не міг закінчити. Для нас дуже важливим є його повернення до цієї роботи і той прекрасний романтичний образ, з яким він жив весь цей час. Це образ любові, яка здатна врятувати світ, вона оживає попри все, у будь-яких умовах. В часи криз і, навіть, коронавірусів.

— Я не мистецтвознавець, а просто любитель мистецтва, — зізнався український дипломат Володимир Огризко. — Так склалося, що з Андрієм Володимировичем ми вже багато років разом духовно. Мені страшенно приємно, що від образів він переходить до філософії, до вершини, з якої дивиться на те, що відбувається, зовсім з іншого боку. Ця робота і є уособленням зовсім іншого і, разом з тим, дуже цікавим поглядом на те, що з нами відбувається, де ми знаходимося, куди ми йдемо. Історія створення цієї картини є відтворенням нашої вічної надії. А надія не може бути поганою. Вона буде яскравою, тому що любов обов’язково переможе.

— Хочу подякувати всім, хто зміг знайти час і завітати на цю зустріч, — наголосив Андрій Чебикін. — Особливо вдячний Київській картинній галереї, всім, хто долучився до створення цього проєкту. А знятий про цю картину фільм змусив мене по-новому на неї подивитися. Нещодавно завершив роботу над ще одним проєктом — вийшла друком книжка творів Овідія, в якій використано більш ніж 60 моїх ілюстрацій. Працював над цими проєктами паралельно. Можливо саме це й допомогли мені завершити картину «Передчуття».

У публікації використані матеріали мистецтвознавчої розвідки Оксани Підсухи