Психологічний детектив від Івана Франка

Київський академічний драматичний театр на Подолі неодноразово звертався до творчості Івана Франка. Багато років у репертуарі театру була вистава «Таїна буття» Тетяни Іващенко, в якій розповідається про життєвий шлях Каменяра, нині в афіші спектакль за однойменним твором Івана Яковича «Сойчине крило». А нещодавно на камерній сцені (театральній вітальні імені Ігоря Славинського) Ігор Матіїв поставив виставу «Імітація» за повістю Івана Франка «Для домашнього вогнища».

Для багатьох найактуальнішим є питання де взяти гроші. Можна влаштуватися на роботу, продати майно, купити лотерейний квиток або??? Героїня вистави знайшла своє рішення. Тепер її чоловік жадає з’ясувати яке. Хто його обманює: ліпший друг чи кохана дружина. Але щось точно не чисто, коли твоє життя здається імітацією. Актори разом з глядачами намагаються подолати лабіринти минулого, знайти докази і відкрити лицемірів у нетиповому детективі від Івана Франка.

— Це вже моє четверте звернення до української класики на професійній сцені, — розповідає Ігор Матіїв. — До цього були «Лісова пісня» в Івано-Франківському музично-драматичному театрі, «Мина Мазайло» в Донецькому українському музично-драматичному театрі та «За двома зайцями» у Київському театрі на Подолі.

Я народився в Івано-Франківську. З дитинства цікавлюся творчістю свого видатного земляка. Моєю студентською роботою на третьому курсі була постановка «Украденого щастя». Франко — це справжня глиба. Ті теми, які він піднімав, та манера в якій він їх розробляв і опрацьовував дуже мені близькі. Свого часу передивився телевиставу за цим твором з Ольгою Куксенко та телевізійний фільм з Богданом Ступкою. А тепер пропонуємо свою, альтернативну версію цієї повісті.

Задум цієї вистави виношував кілька років. Врешті написав інсценування і став пропонувати художньому керівникові нашого театру Віталію Малахову взяти її до постановки.

Мені подобається ідейна складова цього твору і сам жанр. Це водночас і драма, і психологічний детектив, що майстерно зроблений як екшн. І звісно ж проблематика, яку Франко порушує в цій повісті.

Репетиції розпочали ще у березні. Потім їх кілька разів відкладали. Спочатку через локдаун, а потім через те, що актори були зайняті в інших виставах. Регулярно стали репетирувати в жовтні. Атмосфера під час репетицій була приємна, безконфліктна, ми добре попрацювали. Після прем’єри залишився гарний присмак. Звичайно ж, хотілося б ще попрацювати з цими акторами.

В Івана Франка є дуже детальний опис головних героїнь — Анелі і Юлії. Коли прочитав твір, то був вражений настільки наші актриси Катерина Шенфельд і Катерина Вайла схожі на героїнь повісті. «Чорнява, з ямочками» -це Шенфельд (Анеля), емоційна — Вайла (Юлія). Подібність не лише зовнішня, але й характерів була потрясаюча.

Якщо з цими акторками я працював раніше, то з Ігорем Ніколаєвим (Антось), Станіславом Мельником (Гірш) і Євгеном Ковирзановим (Барон) — це наш перший спільний проєкт, хоч вже давно хотів з ними попрацювати. Редліха мав грати Костянтин Темляк, однак він захворів і довелося вводити на цю роль Юрія Філіпенка. Думаю, що Юрій добре впорався зі своїм завданням, а в наступних показах гратиме і Костянтин.

У виставі є багато тем, про які можна говорити: на що здатна людина заради того, аби вижити, про суспільство, від якого ми залежимо і яке досить часто керує нашими вчинками та ін. У Антося конфлікт — дружина, яку він любить і суспільство, що засуджує її вчинки. Врешті він стає на бік суспільства.

Ми назвали виставу «Імітація», бо тут головна тема — дволикість людей. Хто найчастіше кричить «Ловіть злодія!» — сам злодій. Так само й тут. У схемі замішані багато людей, а коли все починає відкриватися, то винними, звичайно ж, залишаються виконавці. Але ніколи не судять замовників. Це глобальна тема, яка стосується і наркотиків, і проституції і всього того, що у нас твориться. Натхненники та організатори всіх злодіянь ніколи не несуть кари. Думаю, що це актуально для нас дотепер.

Художник-постановник та художник з костюмів Таїсія Карась. Працюємо разом вперше. Спочатку у нас було кілька рішень. Перший макет на художній раді не прийняли, сказали, що таке рішення підійде для будь-якої вистави. Врешті зупинилися на найбільш нейтральному рішенні, мінімалізмі. Нам хотілося повністю змінити малу залу, зробити абсолютно інший сценічний простір. На такому мінімалізмі зіграли цю детективно-психологічну історію.

Що стосується костюмів, то ми не хотіли історизму, не прагнули повернутися в 90-ті роки ХІХ століття. Водночас не одягали героїв у сучасні строї. Костюми стилізовані, недостовірні, певною мірою зберігають смак позаминулого століття. Всі вони вирішені в темних тонах, а головна героїня — світла пляма на темному тлі.

Помітно, що глядач дивиться виставу зосереджено, не втрачає увагу. Це важливо. Людям подобається, а раз задоволений глядач, то задоволений і режисер. Можливо робитимемо якісь незначні корегування, але не думаю, що будуть якісь кардинальні зміни.

Мені подобається багато творів Івана Франка. Хотів би поставити «Перехресні стежки» і «Украдене щастя», але вистави за цими творами вже йдуть у багатьох українських театрах. Також в Івана Яковича безліч цікавих оповідань. Мені, приміром, дуже подобається «Хома з серцем і Хома без серця». Це історія про те, що таке праця і що таке популізм. На прикладі двох чоловіків показано як можна використати свій талант. Його можна кинути на працю, а можна — на дешевий популізм. Можливо колись звернуся до цього сюжету.

Зараз робитимемо інтерактивний детектив. Залучатимемо публіку до розслідування злочину. А за якими автором буде ця постановка, нехай поки залишається таємницею.

Фото з сайта театру

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти»