Нове народження через сто років

Нова вистава стала — результат синергії творчих цехів Українського академічного фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина». Тут переплітається класична музика в обробці геніального композитора Мирослава Скорика з академічним співом Ансамблю «Калина», підкріплена універсальними хореографічними замальовками балетного складу колективу, для створення магічної атмосфери вистави. Все це об’єднав і синтезивував в єдиний проєкт сучасний креативний режисер, народний артист України Олексій Кужельний.

— До музичних жанрів звертаюся не вперше, — розповідає Олексій Павлович. — Вже багато років у репертуарі Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я» представлена вистава «Незвідки з любов’ю», у моїй постановці, жанр якої я визначив як емігрантський мюзикл. Вона створена за піснями тих, хто колись залишив свою Батьківщину.

Що стосується опери, то цей жанр стає все більш режисерським, драматичним. Для мене дуже цікаво, що відбувається у цьому жанрі. Раніше дія в опері відбувалася доволі статично. Сьогодні має бути рух, цікавий відеоряд, вона не зосереджена винятково на звуці. Пам’ятаю, як колись розповів своїй бабусі, що вперше дивився оперу. Вона сказала збентежено: «Боже, дитино, оперу не дивляться, оперу слухають». А сьогодні оперу і дивляться, і слухають.

До постановки цього твору зверталися різні митці, намагаючись відтворити на сцені різні його моменти. Працювали разом з Ансамблем «Калина», де є народний хор і чудова танцювальна група. Здалося, що на основі ритуалу Русальчиного Великодня можна зробити поєднання фольклору і класичної музики. Це й стало метою нашого творчого експерименту. Також нова постановка — це проба пленерної вистави. Думаю, що у теплі пори року зможемо її показувати десь у парках чи на галявинах.

З Ансамблем «Калина» знайомий багато років. Коли цей колектив лише починав свою творчу біографію, то деякий час був його художнім керівником. Тоді як режисер працював над втіленням обряду весілля, нас цікавило, як цей обряд відбувається у різних регіонах. У ті роки саме відбувалася так звана боротьба з алкоголізмом (часи горбачовської перебудови) і ми повинні були довести, що правдиве українське весілля безалкогольне. Я не був впевнений, що зможу виконати таке ідеологічне завдання, саме тоді організовував театр «Сузір'я» і пішов з «Калини». Але дружні стосунки з колективом залишилися. А тепер дійшла справа і до спільного проєкту.

Репетиції тривали півтора місяці. Музичний матеріал був готовий, але потрібен був певний час для пошукової роботи. Хотілося, щоб опера виглядала світлою, аби зробити її по-новому, не повторювати своїх попередників. Колектив «Калини» і сьогодні готовий до творчих пошуків, Тут ніколи не зупиняються на досягнутому. Ансамбль живий і активно розвивається, а це найголовніше. Щасливий, що мав можливість знову з ним попрацювати.

В одній з головних арій опери «Русальчин Великдень» є слова: «нащо жити». У казці Бориса Грінченка русалки — це жінки, які пішли з життя, в якому зазнали страждань і випробувань. А в народній творчості ці дівчата намагаються знайти собі пару, щасливу долю, віру в сили природи і життя.

Ці дві позиції кожна людина щодня відчуває у своєму житті. Адже з одного боку життя — це величний подарунок, а з іншого — велике випробування. Звичайно ж, наш заклик у виставі оптимістичний. Все, що робить мистецтво і все, про що воно говорить має надавати людині віру в життя, майбутнє варте того, аби до нього прагнути.

Костюми використали ті, що були в ансамблі, бо не мали ні часу, ні грошей, аби щось переробляти. Серед декорацій — гілки, лоза, листя, все дуже просте. Як відомо, лоза гнеться, але не ламається. Це якраз і стало образом вистави. Адже треба вміти вистояти перед усіма випробуваннями. Це також історія про ту лозу, яку тільки варто вкинути в землю і вона розквітне.

Спочатку хотіли показати цю виставу у театральній вітальні Київської опери (Муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва). Але було дуже багато бажаючих побачити прем’єру і ми обрали для першого показу схожу за конструкцією сцену — напівкруглу залу. Адже саме коло покладене в центр всіх мізансцен, всіх рухів і вся ця історія життєвого кола важлива для календарного свята. Це все те, що говорить про безконечність життя і безкінечність життєвого кола.

Головне, чого ми змогли досягти у виставі — поєднати фольклор і класику, оперне і народне мистецтво. Нову виставу прекрасно сприйняла публіка. Сподіваюся, що будемо продовжувати цю роботу.

Також дуже сподіваюся поставити оперу в театрі «Сузір'я». Олександр Бондар грає в «Сузір'ї» у виставі «Таємниця Шопена». Крім того, що він прекрасний музикант, ще й фантастичний режисер. Думаю, що попрацюємо з Олександром у цьому напрямку. Можливо я буду не режисером, а керівником постановки. Сьогодні камерна опера мало розповсюджений жанр. Сподіваюсь, що саме театр «Сузір'я» заповнить цю прогалину. Ми створимо красиву музичну історію.

Фото Руслана КАНЮКИ з сайта газети «День».

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти»