«Таємнича Україна» готується до всеукраїнської подорожі

— Над цим проєктом працюю вже давно, — розповідає Дмитро Коваль. — «Таємнича Україна» — це серія, присвячена зокрема забутими місцинам, або зруйнованим містам нашої держави.

Неодноразово доводилося бувати у Слов’янську на Донеччині — місті, звідки почалася війна. Не можна спокійно дивитися на розвалини Слов’янська, що їх залишила ця війна. А оскільки художники все сприймають надзвичайно гостро і тонко, то побачене не могло мені не краяти серця. Я народився на Західній України, але саме на сході з’явилася думка підняти цю тему і вивести її на загальнонаціональний рівень.

Продовжував мандрівки різними регіонами країни. Поступово збирав матеріал — спершу у вигляді натуралістичних замальовок, етюдів, перші враження переносилися на швидкоплинні творчі пошуки. Згодом, вже у стінах майстерні, став переходити від натури до пошуку досконало вираженої і максимально загостреної художної форми. Своїми картинами цього циклу, а також іншими полотнами, створеними в останні роки, намагаюся підтримати у серцях наших співвітчизників дух національної єдності, патріотизму. Впевнений, якщо матимемо згуртовану націю, то нам ніякий ворог не буде страшний. Як художник вважаю себе відповідальним за духовне збагачення нашої нації. Відчуваю велику відповідальність за кожну роботу, яку представляю широкому загалу.

З цим проєктом отримав Грант Президента України для видатних діячів у галузі культури. Держава мене підтримала, виділила певні кошти для його реалізації. Результат — виставка «Таємнича Україна. Нарис історії та сьогодення» у Музеї історії міста Києва, що відбулася наприкінці 2019 — початку 2020 року і складалася з 70 картин. Вона мала широкий розголос. В її рамках відбулася презентація каталогу моїх робіт з однойменною назвою. Вже коли відкривалася ця виставка, народилася концепція створення пересувної експозиції. На разі багато українських музеїв готові її прийняти.

Спершу планувалося, що виставковий тур розпочнеться у 2020 році, але у зв’язку з пандемією його довелося перенести. А зараз прийшов час, коли треба реалізовувати цю ідею і виносити її на загальнодержавний рівень. Перша виставка туру має відкриватися 9 лютого у Чернівецькому обласному художньому музеї. Присвячую цей проєкт тридцятиріччю нашої держави, до речі, я теж не так давно відзначив своє тридцятиріччя, а країною мандруватимуть тридцять моїх робіт.

Вирішив розпочати тур з Чернівців не випадково, адже Буковина — це моя мала батьківщина. Пригадую, у 2007 році представляв свою першу персональну виставку в галереї Київської організації НСХУ «Митець». Вже тоді почав думати про той час, коли зможу приїхати у рідні краї, аби прозвітувати про зроблене. І ось, нарешті, зможу втілити цю мрію в життя. До того ж Чернівецький обласний художній музей давно чекає мене у своїх стінах.

Попри карантинні обмеження музеї продовжують працювати, (принаймні з 25 січня), і люди, які цікавляться мистецтвом, відвідують виставки і зараз. Тому я вирішив не відкладати з проведенням туру. Адже ця тема актуальна для мене саме сьогодні.

Виставка в Чернівцях триватиме три тижні. Після цього мене запрошують до Вінницького обласного художнього музею. Також експозицію готові прийняти в Тернополі, Хмельницькому, Харкові, Дніпрі та локаціях інших міст. Думаю, що проєкт триватиме кілька років. Представимо його в більшості обласних центрів держави. Хотілося б показати виставку і за кордоном. Можливо це буде Чехія, Німеччина, Франція, Хорватія чи Польща. Але для цього потрібна допомога з боку держави, або меценатів. А поки здійснюю проєкт на волонтерських засадах. Однак він не був би можливий без підтримки моїх друзів, колег. Насамперед маю на увазі МВЦ «Музей історії міста Києва», мистецтвознавця Станіслава Бушака, лауреата Шевченківської премії Василя Чебаника, дизайнера Андрія Будника, який розробив верстку каталогу «Таємнича Україна», народного художника України Василя Перевальського, директора Головної дирекції виставок НСХУ Ігоря Волощука, заслуженого художника України Анатолія Марчука, заслуженого діяча мистецтв Романа Петрука, моїй коханій музі Лілії Скляровій. Вдячний усім, хто повірив у мене.

Маю також багато інших планів. Найближчим часом хочу представити свої нові твори на виставці в Києві, над якими працюю понад кілька років та які до цього часу не бачив ніхто окрім мене у моїй майстерні. Крім цього активно працюю в царині реформи середньої художньої освіти у столиці. У коледжі Національного університету технологій і дизайну, де я працюю викладачем, у цьому році вперше робитимемо набір на нову спеціальність — «Мистецтво живопису». Звісно, що художня освіта сьогодні потребує перезавантаження, нових рішучих кроків і дій, а тому розумію, що попереду складний, але надзвичайно цікавий і важливий шлях.

У мене сьогодні близько 100 студентів, також активно спілкуюся й з іншими вихованцями нашого коледжу та університету, в яких безпосередньо не викладаю. Серед них є дуже талановиті діти. Вірю, що з роками вони стануть потужними художниками. Намагаюся їм передати увесь свій життєвий і творчий досвід. У той же час нічого не нав’язую, аби не зруйнувати особистість, а дати їй вихід назовні. Коли приходиш і працюєш у навчально-творчій майстерні поруч зі своїми вихованцями — духовно збагачуюсь і сам, забуваю про життєві перешкоди. Відбувається взаємообмін, а це найголовніше.

Нещодавно у нашому коледжі відбулася виставка-конкурс студентських робіт «Осінній букет», яку присвятили 90-річчю університету. У ній взяли участь 90 студентів. Раніше виставок такого рівня тут на було.

Життя йде у своєму ритмі і щастя таки полягає у щоденній невтомній праці мистця, справжнього громадянина і мудрого наставника юних вихованців Дмитра Коваля, в майстерні якого царить істина мистецька, духовна і втаємничена.