Вистава про людську душу
У Львівському академічному духовному театрі «Воскресіння», який відзначає 30-річчя від дня заснування, нещодавно відбулася прем’єра вистави «Америка» Б. Србляновіч, що була створена за допомогою інституційної підтримки Українського культурного фонду.
П’єса підіймає актуальні гостросоціальні проблеми пошуків своєї сутності й свого місця в житті в умовах еміграції в країні мрії, країні грошей, де платять навіть за посмішку офіціанта, Сполучених Штатах Америки. Головний герой Карл — типовий представник класу багатіїв-одинаків, котрий приховував початок свого фінансового падіння. Відтак у центрі уваги перебуває руйнування усіх стосунків після того, як імператив успіху і грошей втрачає силу. Вистава демонструє справжню вартість фальшивого світу успішного життя.
— Самогубство — це слабкість, — зазначила режисерка та сценограф, заслужена артистка України Алла Федоришина. — Попри те, що й для нього треба трохи сміливості — ця сміливість слабка і не викликає поваги. На мою думку, щоб не сталося треба боротись і шукати вихід. Люди сильної волі його завжди шукають. Життя — не мед. Якщо людина не бореться, нічого не буде. Гляньте на природу, де все живе бореться, щоб жити. Ми, як люди маємо ще й прагнути жити достойно. П’єса «Америка» не тільки про фальшивий світ, так би мовити, успішного життя, а також про самотність, про те як важливо залишатись людиною. Адже без доброти, людяності нічого не буває. А цих простих понять сучасному суспільству дуже бракує. Тому знову і знову говоримо про їхню потребу своїми постановками. Будь-яка наша вистава саме про це — про людську душу.
А ось що розповіли про виставу виконавці головних ролей:
Володимир Чухонкін — (Даніель):
«Образ Даніеля — це обгортка з цукерки, яскрава обгортка, яка всередині порожня, або це наче будинок без фундаменту, зрозуміло, що такий будинок зруйнується. На жаль, Даніель — це людина, яка не має мрії, не мала мети і тому його засмоктав цей вир подій, швидка річка під назвою „Америка“. Не можна сказати, що Даніель — це негативний чи позитивний герой — це просто слабка людина, яка не опанувала себе вчасно і не зупинилася. Я гадаю, що мені як актору вдалося втілити цей образ на сцені, але вистава також складається з нюансів тому що те, що я сказав — це як фабула, це те, що треба нести. Акторові дуже важливо бачити живого партнера на сцені, що він тобі хоче сказати, як він це тобі говорить і це уважно треба слухати, щоб був діалог, щоб реагувати на ту емоцію, аби вловити її».
Марія Ковалик (Мафі):
«Кожна робота над роллю це завжди нова історія. Треба розповісти її цікаво і неоднозначно. „Поселити“ на певний час персонажа у свої серце і голову. Моя героїня впевнена жінка, котра знає, що все в житті має свою ціну. Іноді надто високу. Вона сама обирає, які розділові знаки ставити у тексті долі. Чи щаслива вона? Про це немає часу думати, треба діяти».
Надія Агєєва-Швед (Ірена):
«Як на мене образ Ірени — це віддзеркалення молодих дівчат, які, закінчивши університети, не бачать в нашій країні майбутнього і прагнуть іншого життя, заможнішого і розкішного. Вони виїжджають у пошуках себе, думаючи, що їх чекають в іншій країні. Але не завжди стається так, як гадається, і бувають у житті обставини (в моєї героїні — це смерть брата та примусова депортація з країни, якщо в неї не буде документів, що дозволили б залишитися в Америці), які змушують її йти на певні неприємні для неї речі, адже стан самотності у великому місці не завжди призводить до хороших вчинків. Часто людей зламують наркотичні засоби, за якими вони приховують себе справжніх і вдаються певних негативних наслідків. Так сталася і з моєю героїнею Ірен у Америці. Не можу сказати, що робота над цією роллю була для мене легкою, бо той характер, який довелося втілювати, зовсім чужий для мне, як для людини. Під час роботи над роллю були вагання, чи взагалі зможу подолати внутрішній бар’єр, але наразі по внутрішньому відчуттю я задоволена роботою і десь певною мірою полюбила цей персонаж. Надзвичайно цікаво фантазувати і втілювати на сцені життя іншої зовсім не схожої на тебе людини».
Тарас Юричко (Карл):
«У постановці „Америки“ ми з режисером намагалися показати те, що авторка вклала в цю п’єсу, і передати це сучасному українському глядачеві. Я багато працював над цим матеріалом, думав, створював, і кожен прогон давав мені нове наповнення. Було дуже приємно працювати партнерами по сцені, ми рухалися в одному напрямку для того, щоб створити якісну виставу, яка буде нести хороший месендж. Хочеться, щоб люди після перегляду вистав краще розуміли себе, це і є метою акторів нашого театру».
Фото Руслана ЛИТВИНА
Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти»