Нова візитівка театру

На Новій сцені Національного академічного театру імені Лесі Українки відбулася прем’єра вистави «Три кохання», яку присвятили 150-річчю від дня народження видатної української письменниці та громадського діяча, однієї з центральних постатей національної культури, ім’я якої театр носить 80 років.

— Двадцять років тому у нашому театрі ми робили вечір, присвячений ювілею Лесі Українки, в якому були представлені уривки з «Камінного господаря», — згадує режисер-постановник Олег Нікітін. — Художній керівник театру Михайло Резнікович тоді сказав, що потрібно робити повноцінну виставу. Створили її за 2 місяці. Тоді взяли до театру учнів Михайла Резніковича — випускників театрального інституту (нині Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого). Вони отримали ролі у виставі «В полоні пристрастей» («Камінний господар»). Вже 19 років ця вистава у репертуарі театру. Змінилися деякі актори, а спектакль продовжує жити.

Думали над тим, як гідно відзначити 150-ліття Лесі Українки, але через карантинні обмеження не знали як втілити цей задум у життя. Працювали над виставою лише місяць. Звісно, за такий короткий термін не могли втілити у життя всіх своїх задумок. Сподіваюсь, що зможемо це зробити вже в наступному проєкті.

Керівник постановки — художній керівник нашого театру Михайло Резнікович, він також брав участь у написанні сценарію. Не можу сказати, що це робота однієї чи двох людей. Це результат діяльності всіх, хто брав участь у підготовці цього проєкту. Кожен вигадував свою виставу, кожен вносив свою частку, допомагали одне одному. Результат роботи — це сплетення наших думок та ідей.

Ми ще повністю не відійшли від радянської, комуністичної ідеології, яка приписувала Лесі Українці те, чого в неї насправді не було. З неї робили соціалістичного борця і, водночас, слабку жінку. Насправді вона була дуже сильною людиною, любила життя. Недаремно Леся Українка писала: «Щоб не плакати, я сміялася». Звичайно, ми не могли висвітлити в нашій виставі всі сторони її життя, тому вирішили зупинитися на найяскравішому, що в неї було, коханні. Адже кохання, навіть нещасливе, мало яскравий відбиток в її творчості.

У виставі поруч з народними артистами України грають студентки 4 курсу студії нашого театру. І це не випадково. Ми з нашим художнім керівником довго думали якою має бути ця вистава. Він назвав Лесю Українку багатоликою. У кожному образі, який створювала письменниця чи то Анна, чи Долорес, чи Мавка, чи Лукаш була вона сама. Для втілення цього проєкту потрібна була молода кров.

Композитор Олександр Шимко написав хорошу музику. Ми підібрали молодих актрис, голоси яких би підходили до цієї музики, а також, щоб вони могли виконувати текст в русі. У центрі всієї композиції артистка Олександра Барстюк. Вона співає арію з опери «Пер Гюнт». Мало хто б ще зміг її так виконати. З іншого блоку — в дівчини хороша пластика, з чотирьох років вона займалася гімнастикою і танцями, а ще 10 років вокалом. До того ж ще й талановита артистка. Спробували, аби вона все це поєднала. На наш погляд у неї це вийшло.

Серед інших молодих студійців це Катерина Шкода, Дар’я Каташинська, Дар’я Хвостенко (Мавка). Роль грузина Габарашвілі грає Ілля Ісаєнко. Це студенти, які вже задіяні в репертуарі. Олександра Барстюк та Ілля Ісаєнко два роки грають у виставі «Ігри на задньому дворі». А Ольга Узун виконує роль Джульєтти в виставі за трагедією Шекспіра. Два роки тому з цим же складом робили вечір, присвячений Тарасу Шевченку, який за складністю не поступається новій виставі.

Спочатку планувалося, що у виставі буде дві ведучі — Олександра Єна і Олександра Барстюк. Потім вирішили, що ведучою буде лише О. Єна. Це досвідчена артистка, яка допомагає своїм молодим колегам по сцені. Анна Гринчак викладає у студентів сценічну мову. Вона не тільки грає у виставі, але й виправляє їхні помилки. Спрямовують у правильному напрямку наших студійців і народні артистки України Наталія Доля та Ольга Кульчицька, а також їхній викладач Дмитро Савченко, який теж грає у виставі.

З самого початку вирішили, що вистава буде музичною. Ми знаємо, що Леся Українка з 6 років захопилася музикою і якби не хвороба, з неї могла б вийти яскрава піаністка. Тому вистава про Лесю Українку, яка і у своїх віршах була надзвичайно музичною, не могла бути без музики.

Спочатку хотіли задіяти великий екран, але побачили, що він би відволікав від того потужного дійства, яке актори створюють на сцені, тому відмовилися від цієї ідеї. У центрі вінок, що є символом світлого і чистого кохання, але насправді глядач може побачити лише пів вінка, бо перших два кохання в Лесі Українки були нещасливими.

Щодо костюмів ми рухалися у двох напрямках. З одного боку — хотіли відтворити українську автентичну вишивку, а з іншого намагалися показати епоху кінця ХІХ — початку ХХ століття, коли жила Леся Українка.

Вистава сподобалася глядачам. Дехто її назвав візитівкою нашого театру. Хотілося, щоб вона жила і далі. Також хочемо показати «Три кохання» жителям інших міст України.

Як я вже сказав на початку розмови, ми збираємося продовжити цю тему. Є кілька п’єс про Лесю Українку. Вони нас не влаштовують. Будемо створювати свою п’єсу, в якій крім теми кохання йтиметься про стосунки Лесі Українки з матір’ю, Ольгою Кобилянською, Агатангелом Кримським, розширимо тему стосунків Лесі Українки і Квітки. Використаємо її твори і листи.

Розуміємо всю складність цієї роботи. Хочемо, щоб це була не публіцистична вистава, а постановка, яка б змусила глядача по новому відкрити для себе цю особистість. Можливо на втілення цього проєкту в життя піде кілька років.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти»