Чи бувають ідеальні шторми?

— Вперше побачив Віталія Скоцика у 2018 році. Він прийшов на прем’єру моєї вистави «Кафе республіка», там і познайомилися, — згадує режисер. — До цього він уже був знайомий з моїм батьком — народним артистом України Анатолієм Гнатюком, який і запросив його на цю виставу.

А під час локдану на початку весни, коли майже все театральне життя завмерло, у моїй творчості відкрилася нова сторінка. Пан Віталій запросив до себе, ми поспілкувалися за філіжанкою кави. Під час нашої розмови пролунала пропозиція: «Пане Богдане, ви знаєте, що я есеїст, пишу наукові роботи. Виходить моя нова книга „Ідеальний шторм“. Хочу зробити театралізовану мистецьку презентацію цієї книжки».

Зазначу, що Віталій Скоцик за освітою економіст. До цього вже дещо читав з його праць. Мені імпонує його бачення, зокрема земельної реформи, й те, як він ґрунтовно роз’яснює і розписує свої думки. А оскільки у нього серце тяжіє до театру, то він захотів через театр якось показати свою книгу.

Я запропонував все робити поетапно. Спочатку напишу викладку, синопсис. Якщо все це затвердить, то вже буду розписувати діалоги. Напевне більш прагматична людина з цим би погодилася. Але ось тут був екстравагантний момент, який напевне запам’ятається мені на все життя. Людина, яка замовляє і згодна фінансувати проєкт каже: «Ні слова більше, роби так, як ти хочеш».

Зізнаюся, у житті вже траплялося не раз, що мені хтось щось пропонував. Приміром, показували якусь книгу, за якою треба створити п’єсу, чи написати про якусь конкретну людину. Переважно відмовлявся. Не хочу на когось працювати, виконувати чиєсь замовлення. Прагну створювати своє.

А цього разу зі мною відбулася якась магія. Дякую за це долі і пану Віталію. Здавалося б аграрна тема, рекомендації щодо стратегії економічної поведінки в умовах світу, який змінюється, в умовах трансформації, ідеального шторму, що тут може зацікавити рафіновану мистецьку людину? Але я знайшов у цьому комфорт і пішов у ліс слів. Краще про це скаже така метафора: «Ось ми бачимо ліс. Нам туди цікаво піти, бо там гарно, співають пташки. Десь можна присісти, десь помилуватися». І я пішов у ліс слів, які написав Віталій Скоцик. Мені було так добре. Я знайшов для себе мотиви та ідеї, я по новому себе відчув.

Вже багато років щось пишу, щось ставлю. Намагаюся грати роль місцевого генія. А ось тут з’явилася можливість просто побути сценаристом, людиною ремесла. Знайшов у цьому матеріалі якісь ниточки, за якими пішов далі. Від процесу роботи отримав справжню насолоду.

Працювати над виставою почали в березні. Мали обмаль часу, бо було завдання встигнути до кінця травня, коли книжка вийде з друку. Специфіка репетиційного процесу полягала в тому, що я не став спочатку писати п’єсу, а потім репетирувати, бо на це пішло б принаймні вдвічі більше часу.

Я писав одну чи дві сцени, роздруковував, приносив акторам, вони репетирували. Потім йшли далі. При цьому нікому не було відомо чим ця вистава закінчиться.

Спочатку не знав, де покажуть виставу. Та для мене це було не дуже важливо. Більш важливим було написати п’єсу, згуртувати колектив. Згодом зайшли розмови про Камерну сцену імені Сергія Данченка Театру Франка. Я подумав: «Прекрасно». Потім пішла мова про велику сцену цього театру. Пропозиція стала несподіванкою. Ставити на головній сцені країни дуже відповідально, але, зізнаюся, і приємно. Ще дитиною виходив на цю сцену в одній із вистав, а тепер сам став тут режисером. Трішки розхвилювався від такої новини.

Олег Терновий який грає Савелія, служить у Театрі Франка вже 14 років. За цей час зіграв багато різнопланових ролей. Олег справжній професіонал, його не треба чомусь навчати, він знає як грати. Йому потрібно лише задати певний вектор і тональність.

Все життя народного артиста України Володимира Ніколаєнка (Борис) пов’язане з театром. Він має величезний досвід. Дуже широкий спектр ролей у театрі і кіно від ультрамистецтва у виставі «Носороги» до поп-культури у серіалі «Великі вуйки». Разом з тим у нього є акторська свіжість. А для мене важливо, аби виконавець, скільки б йому не було років, мав юнацький погляд, весняне почуття душі. Коли ми дивимось по-новому на якісь речі, то відчуваємо себе дітьми. Якщо ж бути в цій справі не дитиною, а циніком, то вона просто втрачає сенс. Маємо зберігати романтику у своїх серцях.

Виступ народного артиста України Анатолія Гнатюка (Макарич) — немов невеликий концерт. Саме так я виписував образ цього персонажа з урахуванням можливостей мого батька. А в кінці вирішили додати трохи свята.

Борис у виставі — це втілення агресивності, прагматизму, технологічності цього світу. Савелій — людина, яка живе мирі, й злагоді, прагне опанувати клаптик землі. Це два антиподи. Також у виставі грають Ірина Сопіт, яка задіяна у моїх попередніх проєктах «Кафе республіка» та «Украдена краса» і молоді актриси Театру Франка Тетяна Кришталь й Марина Веремійчук. Образами дівчат хотів показати, що є ще й третя сила. Крім протистояння добра і зла маємо щось ще незвідане, що живе в уяві українці.

У сценографії мав на вибір два шляхи. Перший — реалістичний. Хотів звести декорації з рослин розміром 10Х10 метрів, можливо це були б стоги. А потім вирішив, що хай буде по центру одна квіточка, а все інше невидиме. Одна рослина, а навколо сконцентровані прилади (на сцені софіти), які спрямовують свою увагу на життя. Що оточує рослину? Метал, світло. Добре це чи погано? Не можу сказати. Але маємо бути насторожі і, головне, залишатися сильними.

Костюми підбирали відповідно до сюжетного контексту. Молодий хореограф Театру Івана Франка Дмитро Лук’яненко ставив танці і дещо підказував щодо пластики — як рухатися на сцені. Під час вистави звучить легке ретро — музика кінця 60-х — 70-х років минулого століття.

Важко говорити про свою роботу, але я зрозумів, що багатьом вистава сподобалася. Дякую всім тим людям, які мені підтримали. Вже згадувані мною актори Олег Терновий, Володимир Ніколаєнко та Анатолій Гнатюк пішли в бій, застосували свій досвід, свій талант, поборолися за мої ідеї. Одне слово — зробили максимум. Хочеться поїхати на гастролі, аби цю виставу побачили мешканці інших міст. Можливо показуватимемо її в іншому вигляді.

Я написав виставу про сільське господарство, а тепер збираюся їхати за місто і опановувати свій клаптик землі. Йдучи стопами свого віртуального героя намагатимусь робити якісь невіртуальні речі. Паралельно можливо напишу якусь нову п’єсу.

— Спочатку у п’єсі з’явилося два персонажі — головний герой Савелій та його антипод — Борис, — продовжує розмову Анатолій Гнатюк. — Я не був призначений на ці ролі, хоча й мав надію, що Богдан згадає про батька і я з’явлюся у цій виставі в якійсь ролі.

Врешті син дав почитати третю сцену, де виходить на сцену мій персонаж, якого він назвав Макарич. Цікавий образ. По духу він мені близький. Я народився і виріс у селі, добре відчуваю сільську тему. Таких як Макарич зустрічав у багатьох селах, у тому числі й на своїй малій батьківщині. Він любить грати на баяні, співати, філософствувати, не проти випити сто грамів. Спочатку може скластися враження, що це легковажний чоловік. Але через декілька сцен виявляється, що цей простий дядько з села, любитель веселих компаній — колишній афганець, пройшов усе те пекло. Це людина, якій не байдужа сміливість, в якийсь момент він рятує головного героя від неминучої гибелі. Образ виписаний дуже цікаво, від смішного до серйозного, глибинного.

Режисер попросив аби у кінці вистави я заспівав пісню «Дай, дай, моя мила, мені надію наче крила». Це найновіша пісня у моєму репертуарі, яку спеціально для мене написав один з найкращих українських композиторів Олег Шак. А хореограф Дмитро Лук’яненко поставив фінальний номер на цю пісню.

— Мій герой Савелій — це людина з цивілізації, яка жила та працювала у великому місті і з якихось внутрішніх причин та мотивів вирішила все кинути і не маючи ніякого досвіду взяти ділянку землі й практично з нуля почати займатися сільським господарством, — завершує розмову Олег Терновий. — Напевне на такий крок його надихнула книжка Віталія Скоцика «Ідеальний шторм». На цьому шляху йому доводиться долати численні перешкоди і переборювати страхи. Задоволений нашою спільною роботою, яка у непростих умовах і незвичайному форматі тривала майже три місяці. Працювати було надзвичайно цікаво від першого дня і до самої прем’єри. Хотілося, щоб це був не разовий показ, а ми могли виходити з виставою до глядача принаймні два рази на місяць.

А Найближчим часом читайте Інтерв’ю з виконавцем ролі Бориса — народним артистом України Володимиром Ніколаєнком.