Сторінками Книжкового Арсеналу

У Києві відбувся ювілейний Х Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал», який став помітною інтелектуальною подією, що об’єднує довкола книги різні мистецькі середовища. У книжковому ярмарку взяли участь понад 200 видавців, ілюстраторів, інституцій культури. У рамках фестивалю відбулося більше 300 подій — презентацій, дискусій, концертів, перформансів, лекцій, виставок.

Сторінками Книжкового Арсеналу

Видавництво Києво-Могилянської академії представило книжки з історії України, серед яких праці Сергія Павленка «Військо Карла ХІІ на півночі України» та «Оточення гетьмана Івана Мазепи», Тараса Чухліба «Козаки та яничари» та «Козаки і татари», Олега Репана «Іржа на залізі». Видавництво «Либідь» — видання «Право на сміх. Антологія сатири та гумору української діаспори у двох книгах», збірку Ліни Костенко «Скіфська Одісея» та Уляни Кравченко «Хризантеми». Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» переклади українською мовою шедеврів світової літератури «Тарас Бульба» Миколи Гоголя, трагедій «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Король Лір» Вільяма Шекспіра", роману «Портрет Доріана Грея» Оскара Вайльда, а також романи Юрія Щербака, прозу Марії Матіос та твори інших сучасних українських письменників. Галерея «Білий світ» презентувала кілька збірок з творами сучасного українського мистецтва, а Довженко-Центр — «Антологію української кінокритики» у трьох томах.

***

Одним з перших заходів на вуличній сцені стала дискусія про роль ветеранської літератури у протидії війні Російської Федерації проти України, яку організувало Міністерство у справах ветеранів.

— Коли ми говоримо про ветеранську літературу, то цю розмову потрібно починати з таких прізвищ як Сервантес, Ремарк, Юрій Горліс-Горський, — переконаний радник міністра у справах ветеранів Василь Павлов. — Ця ветеранська література у різні часи ставала тією літературою, яка пізніше формувала свідомість суспільства і цілих поколінь. Якщо спробувати визначити якусь квінтесенцію ветеранської літератури, то можна для неї використати гасло, яке минулого року стало гаслом перших спільних військових навчань військово-повітряних сил Німеччини та Ізраїлю: «Пам'ятаючи минуле, формуючи майбутнє».

Ветеранська література фактично є тим базисом, на якому ми можемо формувати історію сучасних подій, історію сучасної війни. Саме ветеранська література називає речі своїми іменами. Саме ветерани почали першими називати ворога — ворогом у своїх літературних творах, спогадах, наукових дослідженнях. Чим потужнішою буде така література, тим сильніший опір ми зможемо чинити у війні, яку проти нас веде Росія. Наше міністерство виступило ініціатором цієї дискусії. Ми долучилися до організації ветеранського намету на Книжковому Арсеналі. Будемо й надалі брати активну участь в усіх заходах з пропаганди і поширення ветеранської літератури.

— Політика Російської Федерації — це переписування історії, — підкреслив заступник головного редактора журналу «Український тиждень» Юрій Лапаєв. — Робитися це різними каналами. Це не лише художні твори, а й кіно, наукова література, музика, інші види популярної культури. Багато хто чув про російський фільм «Крим», який зняли у 2017 році про те, як Крим нібито повернувся додому. На його зйомки витратили 6 мільйонів доларів, офіційним замовником виступило Міністерство оборони Російської Федерації.

У них існує Російське історичне товариство — державна організація, яка позиціонує себе як благодійна і гуманітарна. Вона підтримує різноманітні проєкти, в тому числі й культурні. Річний бюджет цієї організації 500 мільйонів доларів, це більше, ніж бюджет на рік всього Міністерства культури України. А таких організацій у Росії кілька. Ці цифри не можуть не насторожувати.

У російській художній літературі стали популярними сюжети, коли люди повертаються в минуле і там боряться з фашизмом на території України, або навпаки — з минулого приходять у сучасність. Це фантастична альтернативна історія про те, як «гордые русские витязи» перемагають український фашизм під Києвом та ін. До цієї літератури не можна ставитися зверхньо, вона знаходить свого читача. Ми повинні протиставити з нашого боку щось проти цієї так званої літератури. Маємо заполонити наш простір якісною ветеранською літературою, яка подає об’єктивний погляд на події, що відбуваються в Україні з 2014 року і донині.

У нас ветеранська література розвивається доволі непогано. Принаймні про це можна судити по кількості книжок. І йдеться не лише про книги. Приміром, випущено чудовий комікс про кібогрів Донецького аеропорту. Якщо ми не будемо утверджувати наш погляд, нашу правду, то цю нішу дуже швидко заполонить ворог. Має бути державна підтримка української патріотичної літератури і, зокрема, такого її різновиду, як ветеранська література. Від цього виграють і суспільство, і ветерани.

Якщо в суспільстві існує єдиний погляд на події, що відбуваються навколо, то це сприяє консолідації цього суспільства, зменшує кількість конфліктів в його середині. Коли ж поглянемо на останні соціологічні дослідження, то побачимо, що далеко не всі громадяни розуміють, що у нас й досі йде війна, з ким і чому ми воюємо. Саме ветеранська література може багатьох переконати, популяризувати нашу точку зору.

Для самих ветеранів така література це спосіб психологічної реабілітації. Думаю, що в перспективі вона могла б стати для них бізнесом. Впевнений, що ветерани можуть і мають заробляти на книжках.

— Наше видавництво невелике. За два з половиною роки роботи видали не так багато — лише 30 книжок. Близько 20 з них про сучасну війну, — розповіла директорка видавництва «Білка» Ірина Білоцерківська. — Називати цю літературу ветеранською насправді не зовсім коректно, бо про війну пишуть не лише ветерани, а й волонтери, професійні письменники. Про війну може писати будь-яка людина. Якщо її позиція патріотична, то ці твори можуть зацікавити видавця. Коли ж говорити про власне ветеранську літературу, то вона має кілька складових: ті, хто пише тексти, хто їх видає, хто продає і просуває, а найголовніші люди в цьому процесі ті, хто ці твори читає.

Мені говорили, що ми видаємо цікаві книжки, але вузька ніша читачів, чи не варто з неї виходити. Відповідаю: «Ні, я хочу розширити цю нішу». Для того, щоб ветеранська література зайняла достойне місце, нам потрібно не тільки більше видавати книжок. Ці книжки мають бути найвищого ґатунку в усіх жанрах, в тому числі жіночі романи і детективи. До речі, представляємо на Книжковому Арсеналі і детективний роман на цю тему. Видавець повинен відчувати відповідальність за рівень книжок які видає, адже книжка — відбиток нашої сучасної історії.

Останнім часом для мене важливими є бібліотеки. Країна купує книжки для бібліотек, у тому числі й сільських, які формують світогляд людей. Однак, переважно це переклади зарубіжних авторів. А треба насамперед пропагувати свою літературу і свою культуру.

Мені здається, що саме через літературу ми можемо знаходити те, що нас єднає, більше дізнаватися одне про одного. Намагаюся використати будь-яку нагоду, аби донести книжки нашого видавництва до читача.

— Ветеранський намет представляє близько 200 книг, всі вони різні, але їх об’єднують їхні автори, люди які пройшли війну, — зазначив ветеран російсько-української війни, письменник Гліб Бабич. — У них є відчуття війни, яка ще не закінчилася. Вони продовжують воювати, але вже на іншому фронті. Їхні книги — це запобіжник для тих, хто хоче переписати нашу історію. Чим більше буде таких книг, тим більше гарантія, що матимемо історичну пам’ять.

Мають бути люди, які підтримуватимуть таку літературу. На жаль на рівні окремих осіб і держави в цілому такої підтримки поки що немає. У нас продовжує бути досить популярним телебачення. Але на жодному телеканалі ви не знайдете передачі, до хоча б щось говорили про ветеранську літературу.

Маємо невеликий прошарок людей, які цікавляться цією літературою. Маю надію, що суспільство врешті почне розуміти значення таких книжок. Але на це можуть піти роки.

***

Відриваючи ювілейний «Книжковий Арсенал» генеральна директорка Мистецького арсеналу Олеся Островська-Люта підкреслила, що два останніх роки допомогли зрозуміти, настільки важливо бути разом, збиратися, бути однодумцями. Два роки велика команда, майже 100 чоловік, готувала цей книжковий форум. Минулого року велику провели онлайн-програму для видавців. Весь цей час думали над тим, яким має бути Книжковий Арсенал під час пандемії. Головним гаслом під час підготовки були слова: «Дочекаємося Книжкового Арсеналу», а нове гасло: «Ми дочекалися, давайте жити далі!»

Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко зізнався, що вже встиг переглянути продукцію багатьох видавництв, придбав кілька книжок, закликав всіх зробити те саме, аби не йти з Книжкового Арсеналу з порожніми руками. Висловив подяку команді, яка не дивлячись на всі перешкоди проводить це свято книги, аби читання стало доступнішим. Побажав організаторам наснаги, а видавцям комерційного успіху.

Відразу після відкриття Книжкового Арсеналу відбулося оголошення переможців конкурсу «Найкращий книжковий дизайн». Цього разу на конкурс подали більше 200 книжок створених українськими дизайнерами та ілюстраторами від серпня 2000 року до травня 2021-го і не були заявлені на конкурс раніше. Цей вже шостий такий конкурс. Він відбувався навіть минулого року, хоча Книжкового Арсеналу тоді не проводили.

За словами кураторки проєкту Оксани Хмельовської за ці роки конкурс став брендовим, як і сам Книжковий Арсенал. Без цієї події вже неможливо уявити книжкового форуму. Завдання конкурсу — поєднувати літературу і мистецтво, зміст і естетику. Як і в минулі роки на конкурсі представили багато прекрасних робіт. Як не дивно, найкраще оформлення книг роблять саме маленькі видавництва.

Гран-прі конкурсу отримала творча майстерня «Аґрафка» (Романа Романишин та Андрій Лесів) за книжку «Куди і звідки» від видавництва Старого Лева. Це ж видання перемогло в номінації «Дитяча книга». За правилами конкурсу, книжки-переможниці матимуть змогу представляти Україну у світовому конкурсі книжкового дизайну фонду «Buchkunst» та увійдуть до колекції «Найкращі книги світу».

У номінації «Книга для читання» перемогу отримало видання «Як будувати на віки. Архітектура поза часом» — видавництво «Основи». «За культурологічне дослідження» — книжка «Польоти уві сні та наяву» (Довженко-Центр). У номінації «Візуальна книга» відзначили видання «Нарбут. Студії. Спогади. Листи» (видавництво «Родовід»).

***

Великий інтерес у відвідувачів Книжкового Арсеналу викликала презентація україномовної версії книжки «Велика президентка маленької країни. Історія Далі Грибаускайте» за участю авторки Дайви Ульбінайте, а також самої героїні — президентки Литви у 2009−2019 роках Далі Грибаускайте.

Як зазначила пані Дайва у книзі розповідається про те, чим жила її країна всі ці роки. Також тут говориться про те, які якості мають бути в кожного лідера. Книжка допоможе глянути на президентку збоку, адже тут подаються висловлювання про Далі Грибаускайте від представників НАТО і Євросоюзу. Український читач зайде розповідь про той шлях, який Литва здолала раніше, а Україна проходить тепер.

— Коли приїжджаю в Україну, то люди мені дякують, а я їм завжди відповідаю: «Це Вам спасибі», — зізналася пані президентка. — Це ви, українці, боретеся за свою країну. Сидите в окопах, по вас стріляють. Коли я бачила, що ви хочете створити нову процвітаючу Україну, то мій обов’язок як керівника був вам допомогти. Якщо українці знатимуть куди йдуть і боротимуться за себе, ми завжди будемо їм допомагати.

У будь-якого лідера чи в бізнесі, чи в політиці, завжди є вибір — куди і навіщо ти йдеш. Якщо політик йде на посаду для того, щоб набити собі кишені грішми, то хай краще не йде. Політика — це не спосіб збагачення, це робота зі своїми громадянами, своїми виборцями. Ця діяльність має сенс, коли ти повністю віддаєшся і жертвуєш всім для цієї мети. Якщо у вас в державі до влади приходять політики аби красти чи обманювати свій народ, або просто заробити грошей, то ви таких політиків знімайте, не дозволяйте, аби вони вас обкрадали.

На сході вашої країни йде війна, люди проливають свою кров, а в Києві принаймні раніше, сиділи ті, хто грабував свій народ. Коли я, як президент, хотіла допомогти вашій країні з амуніцією, то Міністерство оборони України мені тричі відмовляло. Я змушена була звертатися безпосередньо до президента України. Відбувався саботаж, бо частина бюрократів була корумпована. Вони не хотіли приймати подарунки, бо ми контролювали, куди йде наша допомога. А потім українські бійці мені розповідали, як ці подарунки вони повинні були викуповувати.

Але, щоб не відбувалося, наша мета була допомогти тим людям, які допомагають собі, тобто, борються за свою країну. Кожен керівник повинен брати вогонь на себе, приймати рішення і мати мотивацію не для себе, а своїх людей. Це аксіома, так має бути всюди, незалежно від того, в якій країні ми живемо…

Також Далі Грибаускайте відповіла на численні запитання українських читачів. На її переконання авторитарний режим у Білорусі перетворився на диктатуру, а самопроголошений президент Лукашенко робить з країни в’язницю. Вона вважає себе щасливою людиною, бо змогла на високій посаді зробити багато для свого народу. Рідна мова і культура стали стимулом боротьби литовського народу за свою свободу і незалежність, допомагають вони і тепер.

Українській молоді пані президентка порадила не критикувати владу в соціальних мережах, а змінювати свою країну реальними справами і почати з того, що брати активну участь у виборах. На її переконання життя і політика не одне й теж. Не потрібно мати ціль стати політиком. Треба, щоб була мета стати хорошим спеціалістом і хорошою людиною. А політика прийде сама, якщо її неможливо буде уникнути.

У 2009 році Далі Грибаускайте йшла на президентство лише тому, що Литва падала в яму економічної кризи. Вона тоді була міністром фінансів та комісаром з бюджету і вважала своїм обов’язком допомогти країні в тій складній ситуації. А на другу каденцію вирішила йти, бо відбулася окупація Криму і ситуація у Східній Європі стала нестабільною та непередбачуваною.

На завершення розмови пані президентка побажала українцям перемоги в російсько-українській війні. Зізналася, що найкращим подарунком для неї стала каска, розмальована в синьо-жовті кольори, яку їй подарували ветерани цієї війни.