Безмежне поле української класики

Одним із завершальних акордів 101-го театрального сезону у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка стала прем’єра вистави «Комедія на руїнах» за п’єсою Марка Кропивницького. Постановку цієї вистави на Камерній сцені імені Сергія Данченка здійснив заслужений діяч мистецтв України Петро Ільченко.

Безмежне поле української класики

Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840−1910) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка».

— У цієї п’єси майже немає сценічної історії, — розповідає режисер-постановник. — Колись її ставили в контексті вечора водевілів, а самостійно ніколи. Мій вибір припав на цей твір, коли постало питання, що треба щось робити на камерну сцену театру. Цей рік Марка Кропивницького. Серед його малих творів саме в цій п’єсі є сучасна тема приходу нових «володарів світу». На цю тему Кропивницький дивиться з іронією та гумором. Так виник задум поставити «На руїнах». Але така назва могла б відштовхувати глядача і ми вирішили назвати нашу виставу «Комедія на руїнах».

Перекомпонували композиційну побудову. Робили якісь сценки, але обов’язково з текстів самого Кропивницького. Самостійно працювали над композиційною побудовою, однак самі не дописали жодного рядка. У виставі є пару сцен, яких немає у п’єсі, але вони теж змонтовані з текстів самого Кропивницького. Створили сцени з євреями і німцями. Хотіли, аби глядач познайомився з ними раніше, до того, як вони з’являться на сцені. Така сама мета й зачину, який знайомить з героями на початку вистави.

Над постановкою працювали трохи більше трьох місяців. Планували її показати на місяць раніше. Але локдаун не дав цехам вчасно зробити матеріальну частину — костюми і декорації. Цією виставою ми завершуємо театральний сезон. А 102-й сезон на камерній сцені відкриємо саме «Комедією на руїнах».

П’єса недостатньо вивірена, тому що Кропивницький не здійснив її постановку, вона не пройшла горнила Театру Корифеїв. Тому я запропонував варіант студійної роботи, до якої підключили всю творчу групу. Ми імпровізували певні речі, а потім обирали кращий варіант. Так само свого часу працювали і над «Кайдашевою сім’єю».

Головну роль Смородіни у виставі виконує Андрій Романій, який прийшов до нашої трупи сім років тому з Донецького театру. Він блискуче про себе заявив, прикрасив наш театр. Разом з ним на ролі Олег Терновий. З яким я працюю вже не в перші виставі. Друга головна роль Шклянки, яку виконує блискучий комедійний актор Володимир Ніколаєнко, а в іншому складі — Олексій Зубков. Один варіант каскадно-комічний, а другий — комедійно-соціальний. Ми пропонуємо декілька варіантів однієї й тієї ж історії, а глядач обере той, який йому найбільше западе в душу.

Маму грає Валентина Ілляшенко і Анастасія Добриніна. Дочку — дві Марини Кошкіна і Веремійчук. Кулика грають блискучі актори Володимир Коляда і Валерій Дудник. Пару євреїв — Олексій Паламаренко і Сергій Калантай та Вадим Полікарпов і Дмитро Завадський. Слуг — Олексій Петухов та Олександр Логінов і Павло Піскун та Ренат Сєттаров. Німця — Володимир Нечепоренко і Ярослав Гуревич.

Вперше працюю з Мариною Веремійчук, не великий досвід роботи і з Мариною Кошкіною. З іншими акторами вже не раз зустрічався на сценічному майданчику. А з Володимиром Колядою і Володимиром Нечепоренком співпрацюємо 40 років.

Це вже наша друга спільна робота з художницею-постановницею Анною Духовичною. Першою була вистава «Сторонні серед нас» — досить серйозна драма про людей, хворих на хворобу Альцгеймера, а зараз — комедія. І в першій і другій роботі Анна мислить динамічним простором. Вона учениця Данила Лідера, від нього перейняла простір, який змінюється на очах глядачів. Мені здається, що Аня блискучий сценограф. Вона завжди приносила кілька варіантів, з яких ми обирали кращий. А художниця по костюмах Катерина Маркуш досить тонкий спеціаліст візуального вираження вистави.

Також хотів би відзначити режисерку з пластики Ольгу Семьошкіну, яка дуже добре відчуває різні жанри як драму, так і комедію. Вона здійснила величезну роботу з мізансценування сценічного малюнку цієї історії.

Музичне оформлення взяв на себе виконавець ролі Смородіни Андрій Романій. Була вибрана тільки одна мелодія — пісня сербських циган «Бубамара», яка має більше 20 варіацій, обробок, покладена і на вальс, і на мазурку.

Камерна сцена, на якій поставлена вистава, у першу чергу передбачає пошук, експеримент, перевірку нетрадиційних засобів виразності. Тут обов’язково є якісь ризиковані речі, тому ми взяли п’єсу, яка не має сценічної історії. Камерна сцена має свою специфіку і призначення.

Процес роботи над виставою був для мене цікавим, творчим, каскадним. Йшов не завжди рівно, а це ознака творчого процесу. Настільки довгим буде життя вистави залежить від того, як її сприйматиме глядач. Поки що зіграли її лише два рази. Як на мене, глядацький інтерес великий. Хотілося, аби він був таким довго. Коли у виставу увійде Андрій Романій, то думаю, що ми будемо робити нову редакцію. Вистави, які живуть довго, весь час змінюються. Хто їх змінює? Час.

Це моє перше звернення до творчості Марка Кропивницького. Коли ще художнім керівником нашого театру був Сергій Данченко, я дуже хотів поставити «Дай серцю волю, заведе в неволю». Але тоді керівництво не виявило інтересу до цієї драматургії.

Вважаю, що українська класика обов’язкова для національного театру. Якщо деякі проблеми можемо прогнозувати за допомогою світової класики, то є певні больові моменти, на які маємо дивитися саме через призму національної драматургії. Для повноцінного погляду на світ національна класика є обов’язковою умовою.

Завжди з великим задоволенням працюю з українською класикою. Для мене це безмежне поле діяльності. Дехто говорить, аби звернутися до класики треба повернутися назад. Але насправді класика має дивну специфіку, вона завжди йде далеко попереду нас. Вона обганяє час.

Інші кажуть, що українська класика не користується популярністю. Ще й як користується. Нещодавно у Театрі Франка ми в 300-й раз зіграли мою постановку вистави «Кайдашева сім’я», добирається до цієї цифри «Шельменко денщик». А «Мартина Борулю» вже показали більше ніж 200 разів…

Продовжую займатися педагогічною діяльністю у Національній музичній академії України. У цьому році три мої вихованки здійснили постановки у професійних театрах. Олександра Черевата-Зіберт поставила оперу Шарля Гуно «Ромео і Джульєтта» у Київській опері. Постановка мала досить широкий резонанс. У цьому ж театрі Лада Шиленко здійснила постановку опери Джоакіно Россіні «Шлюбний вексель». А Розана Чабанова є ініціатором постановки і автором лібрето опери «Ведмідь». Над цим проєктом вона разом з композитором Романом Смоляром працює в театрі «Маскам рад».

А мені як режисеру хотілося б попрацювати у галузі поетичної драматургії. Також із задоволенням створив би щось у царині музичного театру.

Фото з сайту театру.