Він і вона

Це вже третій спільний проєкт Арт-центру та режисерки Олени Щурської. Починалося все з вистави «Мина Мазайло» за Миколою Кулішем, яку створювали разом з випускниками курсу Богдана Бенюка з Національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Спочатку цю виставу показували у Навчальному театрі, а потім вона рік йшла на сцені Арт-центру, знайшла свого глядача.

Другою роботою стала вистава «Додому», зі студентами, які зараз навчаються на четвертому курсі університету. Вона зібрана з документальних монологів, які студенти принесли зі своїх міст. Коли починалася ця робота, то вони ще навчалися на першому курсі. Переважно це були діти, які приїхали до Києва здалеку. Дуже скучали за своїми домівками. Вони познаходили багато людей, які поділилися з ними своїми душевними ранами. Склали з цього виставу, що по суті є документальною. Ця історія вже два сезони викликає інтерес у глядацької авдиторії. А наразі маємо вже третю виставу.

— З акторами Маргаритою Бахтіною та Віталієм Іванченком товаришуємо давно, ще відтоді, як вони працювали в Національному академічному театрі імені Лесі Українки, — розповідає Олена Щурська. — Захотіли зробити щось спільне, шукали матеріал, який би чіпляв. На створення вистави надихнула п’єса одного з сучасних драматургів. Загалом дуже відійшли від цього тексту. Залишили лише 20 відсотків з написаного автором. П’єса дуже просякнута радянським минулим. Вирішили цю радянськість скоротити. Перенесли події в сьогодення, наче вони відбуваються десь під Києвом у невеличкому містечку.

Зробили історію про двох людей з різних стихій. Він — актор, дуже самотній і нікому не потрібний у цьому світі. А вона — господарка, теж самотня. Глядач слідкує за тим, чи будуть ці двоє людей разом. Ми додали до цієї історії багато автобіографічного, а також документальні монологи з життя наших знайомих. Вийшла замальовка, яка сіла на каркас цієї п’єси.

Вже готову виставу показали два рази в Центральному будинку офіцерів ЗСУ. Згодом переробили цей матеріал, а через рік запропонували його керівнику Арт-центру імені Козловського Володимиру Голосняку. Він з радістю нас прийняв.

Як я вже зазначила, з акторами дружимо давно. Маргарита Бахтіна — актриса театру і кіно. В останні роки стала частіше зніматися, але сьогодні український кінематограф лише починає по-справжньому її відкривати. Це цікава актриса з обдаруванням драматичної клоунеси. Вона ніколи не буває байдужою до матеріалу. Все пропускає через себе. Маргарита мов потужний магніт резонує з усім, що відбувається в цій історії.

Її героїня ніби проста жінка, але насправді з вишуканим нутром. Вона вся просякла в буденних справах. Але коли щось торкається її серця, то може виявити, ким є насправді, що в неї благородна душа.

Зробили з цієї історії невеликий трилер. Жінка намагається показатися жорстокою, аби відлякати чоловіків, щоб вони дали їй спокій. Адже багато хто, знаючи, що ця жінка самотня, хочуть на дурняк у неї пожити, і при цьому безкоштовно харчуватися. Вона прагне тримати чоловіків у страху і прізвище в неї специфічне — Фарш.

Віталій Іванченко вже досить відомий актор, багато знімається в кіно. Його герой — комедійний персонаж, який має потужне драматичне нутро. Спершу здається, що це просто комедіант, циркач. Але насправді це людина, яка пережила у своєму житті болі, втрати і переживання. Та він намагається все це приховати через зовнішню веселість.

Віталій має хорошу фактуру, фантастичне почуття гумору. Йому ця тема близька ще й тому, що свого часу він навчався в естрадно-цирковій академії. Від нього постійно народжуються якісь цікаві речі на злобу дня. Він подає свого героя в розвитку. Загалом Віталій Іванченко глибоко драматичний актор. Думаю, що цей його талант вдалося розкрити в цій виставі.

Актори дуже люблять цю виставу, брали участь у створенні декорацій. До нас приєднався звукооператор Театру Лесі Українки Влад Тененбаум, який написав музику до постановки. Крім цього використали багато хітів 90-х років.

Сценографічне рішення робили разом з акторами. Показали світ, який розсипається і не можна зібрати його пазли. У центрі сцени велика сорочка, а посередині — вікно в душі, а може просто дірка. Це вже як вирішить глядач.

У костюмах намагалися передати різні світи персонажів. Вона й досі носить якісь старі речі, перешиває їх, ремонтує. Має лише одну парадну сукню. А в персонажа є тільки те, що на ньому. Він не має ні дому, ні валізи.

А пластично намагалися їх поєднати. Як би це дивно не звучало, але цирк є і в житті цієї простої господині. Вона факір на своєму поприщі. Вистава обростає напівцирковими номерами, а герої немов на парапеті, з якого можуть зірватися. Пластичних рішень шукали у природі почуттів.

Саме камерна сцена Арт-центру Івана Козловського ідеально підходить для цієї вистави. Сподіваюсь, що будемо її тут грати і в наступному театральному сезоні. Звісно, хотілося б показати цю виставу і на інших сценах. Але як складеться, покаже час. Думаємо про новий наступний спільний проєкт з Віталієм і Марго, але через їхній щільний графік зробити це не так просто. Нині ми в пошуку матеріалу, який би нас знову зачепив.

Нині працюю в Київському академічному Молодому театрі над виставою за п’єсою Карела Чапека «Засіб Макропулуса». Це одна з найвідоміших його п’єс, фантастично прекрасна і цікава. Її багато ставили, проте скорочували важливі, як на мене, моменти. Серед них — смерть одного з героїв. Переважно робили з цієї п’єси розважальну історію. Дійсно, вона має розважальну основу, але там є дуже цікавий соціальний пласт. Тема про цінності, про їхнє знецінення. Наступає такий момент, коли відмирає щось старе — цінності, орієнтири, способи співіснування і приходить нове. Анонсували цю прем’єру ще півтора роки тому, але через локдауни вона затримувалася. Сподіваємося, що врешті зможемо її показати у вересні.

Хотіла б поставити щось новеньке і в Арт-центрі Івана Козловського. Але спершу треба завершити роботу в Молодому театрі.

Фото з сайту Арт-центру Козловського