Драматурги пишуть історію

Антологія складається з чотирьох розділів: «Прадавня історія. Міфопростір», «Давня історія. Козаччина», «Нова історія. Війни», «Новітня історія. На межі». Книжка побачила світ у видавництві «Саміт-книга». Автори антології: Анна Багряна, Ярослав Верещак, Олександр Вітер, Олександр Гаврош, Богдан Жолдак, Надія Марчук, Олег Миколайчук-Низовець, Неда Неждана, Анатолій Покришень, Ігор Юзюк. Упорядник — Надія Мірошниченко.

— Антологія «Часо&Простір» є проєктом Центру Курбаса і підтримана департаментом суспільних комунікацій КМДА. Це вже наш третій проєкт у цій програмі. У найближчих країн Європи немає такої кількості антологій драми у різних форматах і напрямках, як в Україні, — розповіла Неда Неждана. — До цього вже відбулися чотири презентації у різних містах країни та одна у столиці. Отож, сьогодні маємо шосту презентацію «Часо&Простору».

У той карколомний час, який Україна переживає сьогодні, збільшується інтерес до історичної літератури та історичної драми зокрема. Маємо очиститися від бруду брехні, подивитися в очі наших проблем і помилок. З одного боку для того, щоб не повторювати цих помилок, а з іншого — побачити паралелі з сучасністю. Про що б не писали драматурги, скільки б віків не минуло від описаних подій, вони пишуть про сучасне і про майбутнє.

Розмірковували над тим, представити в антології тільки Україну чи зробити ширше коло, охопити інші території. Зрозуміли, що потрібен розширений погляд. Адже, приміром, хоча Шекспір і писав про Данію, але насправді Гамлет є англійським. Можемо писати про античність, середньовіччя, давні часи, але все одно це буде пов’язано з нами сучасними, нашим поглядом з одного боку, а з іншого — такий підхід дає універсальність.

Говоримо не тільки про минуле і теперішнє, але й про майбутнє. Представлені драми — це не лише діагноз, але й прогноз…

Також пані Неда розповіла про дві свої п’єси, шо були включені до антології. У драмі «Час чорного сонця» використано конкретний факт сонячного затемнення, а все інше авторська вигадка. Події відбуваються у середньовічній Італії — як мандрівному актору «сірий кардинал» пропонує стати королем, і що з цього вийшло. Твір писався до останніх виборів президента в Україні, а потім авторка стала спостерігати, як здійснюється написане… Після відвідин Волині зрозуміла, що вистави за цією п’єсою можна грати у замках.

Друга п’єса — рок-опера «Повернення в ніколи», написана за мотивами повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». До цього твору драматургиня додала багато свого. П’єса «феміністична» — авторка спробувала поглянути на події з жіночої точки зору. Неду Неждану цікавило питання, чому козаки, які були одними з найпотужніших воїнів, яких наймали по всій Європі, програли свою державу. На її переконання фатальна любов до ворога і ненависть до ближніх — це страшна небезпечна правда, яку нам треба осмислити для того, щоб рухатися вперед. П’єса має сценічну історію, музику до неї написав Іван Небесний.

Олег Миколайчук-Низовець розповів про свою п’єсу «Амазономахія». На його думку актуальність цієї п’єси полягає в тому, що сучасне людство переживає таку саму кризу патріархату, як і в часи наприкінці матріархату. Вистави за цим твором поставили у кількох театрах. Найвідоміша постановка у Волинському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка.

До написання ще однієї п’єси — «Алхімія Карла ХІІ» Олега Миколайчука-Низовця спонукав фільм Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу». Зацікавився цією тематикою, почав вивчати ті події, життя самого Мазепи. П’єса має два варіанти. В одному 25 дійових осіб, а в іншому — 4, і вона може гратися на камерній сцені. Твір побудовано двома лініями. Перша — як Карл ХІІ по життю йшов до зустрічі з Мазепою, а друга — як Мазепа до зустрічі з Карлом ХІІ. Після Полтавської бити були знищені дві потужні європейські держави, які могли стати ядром майбутньої Європи, але історія пішла іншим шляхом…

— Історична драма — базова річ для драматургії, — переконаний Олександр Вітер, автор «Яблука Помони», притчі про Майдан, яка писалася диптихом з реалістичною драмою «Лабіринт» відразу після Революції Гідності. — А п’єси, які пережили віки, часто писалися про історичні події, починаючи від Софокла, Еврипіда, Шекспіра до Лесі Українки. Дуже важливим є пошук історичних паралелей. Історія нас вчить тому, що немає нічого нового. Змінюються обставини, одяг, музика, а люди — ні. Коли ми говоримо про якісь серйозні речі, то неважливо, мова йде про людину, яка зараз проходить вулицею чи стародавніх римлян, або греків. Через історію ми намагаємося зрозуміти себе.

— Свою п’єсу «Гойдалка, або Є в ангелів від лукавого» написала 15 років тому, — зазначила Анна Багряна. — Її важко назвати історичною. Прагнула показати жіночу долю на тлі історичних обставин. Коли працювала на радіо, записала на диктофон розповідь мами моєї хрещеної з села Борова Фастівського району, що на Київщині. Цю жінку репресували за те, що була коханою і матір’ю борців за незалежність України, зокрема в арміях УНР і УПА. Історія мене дуже вразила, вирішила, що вона не може просто так зникнути. Частково використала її у своїй творчості. Намагалася показати долю жінки, якій не байдужа доля своєї Вітчизни…

Також під час презентації йшла мова і про п’єси інших авторів, представлених в антології «Часо&Простір».