Пісенна сповідь Ігоря БОРКА

У творчому набутку співака виступи з усіма провідними музичними колективами України. А найбільше концертів зробили разом з ансамблем «Рідні наспіви» і ця співпраця триває вже понад два десятиліття. Усі важливі віхи творчої біографії Ігор Борко зустрічає у концертних проєктах разом з «Рідними наспівами». «З голосу землі моєї» — таку назву мала програма нового концерту. А створити святковий настрій допомогла ведуча концерту — заслужений діяч мистецтв України Світлана Корецька, яка відкрила багато таємниць з творчої майстерні співака.

Розпочали вечір «Гуцульською фантазією» Анатолія Дубини у виконанні лауреата всеукраїнських та міжнародних конкурсів, володаря гран-прі міжнародного фестивалю «Світ музики» в Італії Ансамблю народних інструментів «Рідні наспіви» (художній керівник — заслужений працівник культури України Юрій Карнаух).

Ігор Борко на високому рівні представляє у світі рідну пісенну культуру. Крізь призму свого серця пропускає оперну класику, твори сучасних композиторів і, насамперед, українську народну пісню, з якою тарує свій Богом даний шлях. А цього вечора свій виступ він розпочав історичною козацькою піснею «Зелений дубочку».

Продовжила концерт пісня «Там, де Ятрань круто в’ється», яку довго вважали народною. Але з плином часу пошуковці з’ясували, що ця пісня має свого автора. Ним є сучасник Тараса Шевченка Антін Шашкевич.

Сольний концерт, як театр одного актора. Адже камерно-вокальні твори надзвичайно вибагливі, складні для виконання. А слухати їх велика насолода. Один з таких творів, що прозвучав цього вечора — прекрасний ноктюрн, мелодія, яку більшість знає ще змалечку, що сяє у світлі зірок Чумацького шляху — «Ніч яка місячна» на слова Михайла Старицького.

Народна пісня має бездонну глибину, величезний різноплановий світ. А на концерті до глибини краси української народної пісні додалося буйноцвіття тембрів народних інструментів ансамблю «Рідні наспіви», які подарували «Віночок на теми українських мелодій» композитора Іллі Суховерхого.

Гортаючи сторінки біографії Ігоря Борка спостерігаємо цікаву рису його стилю. Щоразу він прагне брати до репертуару нові твори. Саме з його голосу в музичне піднебесся полетіло багато стрілецьких пісень, пісень лемківського фольклору, пісень Української повстанської армії. Пісня «Нічко цікавая» стала дуже популярною. Її виконують численні хорові колективи, фольклорні гурти, тріо бандуристів. А вперше ця пісня з’явилася саме у виконанні Ігоря Борка. І журналісти українського радіо доклали багато зусиль для того, аби знайти матеріал про цю пісню. Авторка музики і слів — Одарка Романова, яка народилася на Чернігівщині. Вона товаришувала з акторкою Марією Заньковецькою, переписувалася з Іваном Франком, дружила з родинами Лисенків, Косачів і Старицьких. Кажуть, що мелодію цієї пісні Одарка наспівала Миколі Віталійовичу Лисенку. Він записав її і обробив. І врешті на прекрасний вірш Одарки Романової народився маленький шедевр, перлина ліричної української пісні «Нічка цікавая». І саме голосом Ігоря Борка вона полетіла у світ.

Кожна українська народна пісня як маленька симфонія, вона втілює глибоку думку, особливу народну мудрість. Історична козацька пісня «Ой у полі криниченька», яка продовжила вечір, нагадує про перші концерті Ігоря Борка з ансамблем «Рідні наспіви», налаштовує на тональність роздумів про швидкоплинність життя і неповторність кожної миті.

В українських солоспівах оспівано багато жіночих імен, серед них — Ганна. Лише на Закарпатті є до 70 варіантів цього імені. А під час нового концерту звучала весела, життєстверджуюча пісня про красуню-молодичку на ім’я Ганздя.

Цього літа Ігор Борко відзначив свій ювілейний день народження. А на його творчому вечорі прозвучало музичне вітання від відомого баяніста, народного артиста України Сергія Грінченка, з яким вони разом виступали у найбільших концертних залах України. (До речі, Ігор Борко починав свій творчий шлях як баяніст, здобув вищу освіту у цьому виконавському жанрі).

Чимало музичних відзнак Ігор Борко здобув в Італії, Іспанії та Франції. Зокрема, став лауреатом міжнародного оперного конкурсу імені В. Белліні в Сицилії. Привіз звідти сицилійські пісні, яких до цього в Україні ніхто не виконував. Потім їх підхопили колеги співака. Ці пісні відзначаються неповторним колоритом. Одна з таких пісень «Хто тобі сказав» Герой цієї пісні запитує у своєї коханої: «Ну хто тобі сказав, що я тебе залишу? Краще помру, ніж покину тебе. Ти кохання усього мого життя».

А неаполітанська «Мама» не потребує перекладу, адже присвячена найдорожчий людині в житті кожного.

Ведуча концерту нагадала, що Ігор Борко брав участь у багатьох престижних конкурсах, зокрема в Польщі, де кращі тенори світу виконували оперні арії. А замість журі в залі були глядачі, кожен з яких віддавав свій голос трояндою тому співакові, якого вважали найкращим. Таким чином український виконавець отримав майже тисячу троянд і визнання як першого тенора. Місцева преса тоді писала, що оксамитовий голос Борка зворушив слухачів. Як спогад про той конкурс стала пісня Е. ді Капуа та Дж. Капурро «O, sole mio», яка отримала бурхливі оплески вдячної публіки і була двічі виконана на біс.

Співак завжди залишається вдячним учнем свого незабутнього вчителя Костянтина Огнєвого, постійно згадує про педагога в інтерв’ю. А під час концертів виконує з оперного репертуару К. Огнєвого серенаду Смітта з опери Жоржа Бізе «Сицилійська красуня».

Вже восьмий рік поспіль Ігор Борко свою виконавську діяльність поєднує з педагогічною роботою — навчає студентів у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського. На завершення концерту разом з педагогом виступили його учні — студенти з Китайської Народної Республіки, лауреати міжнародних конкурсів Жан Сі та Цао Хоньвен. В їхньому виконанні прозвучала пісня Петра з опери Миколи Лисенка «Наталка Полтавка».

— Склалося так, що я два роки не співав концертів, — зізнався Ігор Борко. — Для мене було важливо відчути в якому стані мій голос, як мене сприйме публіка. Одна справа займатися викладацької діяльністю, а зовсім інша — творчість. До того ж вперше виступав у Національній бібліотеці імені Ярослава Мудрого, зала якої дуже відрізняється від Колонного залу імені Миколи Лисенка Національної філармонії України, де зазвичай відбуваються мої концерти. Був майже аншлаг, я відчув, що людям мій виступ сподобався. На концерті було багато дорогих для мене людей, серед них журналісти з радіо «Культура» Гюзель Сабітова, Людмила Рубан та Валентина Давиденко, а також пані Людмила Кузьмук зі своїм сином Іваном.

Вже у вересні візьму участь у концерті, присвяченому пам’яті Олександра Білаша. Цей рік ювілейний не лише для мене, а й для ансамблю «Рідні наспіви», готуємо кілька цікавих спільних програм. Також заплановані мої сольні програми: у травні велика програма до дня Києва у Колонному залі імені Миколи Лисенка, ще один концерт хочу зробити у Великому залі імені Василя Сліпака Національної музичної академії України.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».