Дорогами Катерини Кричевської-Росандіч

Експозиція знайомить із творчою лабораторією художниці в контексті її професійного розвитку, мистецьких впливів та доленосних зустрічей. Уперше оприлюднені ранні українські акварелі Катрусі Кричевської 1941−1943 років та графічні роботи її близького друга Георгія Малакова, що розкривають маловідомі сторінки життя в окупованому Києві. Серія ню, європейські пейзажі та урбаністичні американські краєвиди 1950−1960-их років демонструються поруч з акварелями Миколи Кричевського — відомого французького аквалеріста, дядька та вчителя мисткині. Дереворити ті лінорити Якова Гніздовського допомагають дослідити культурний контекст, в якому формувалася художниця, а також відкривають цікаву сторінку її біографії — співпрацю зі всесвітньовідомим графіком. У центральній залі музейного простору представлені найяскравіші краєвиди мисткині, написані в еміграції та після відвідин України в 1993 році. На виставці також експонуються твори Василя Кричевського (Молодшого), Петра Холодного (Молодшого) та Людмили Морозової.

— З життєвих доріг Катерина Кричевська-Росандіч вийшла людиною світу та самобутньою художницею, — розповідає кураторка виставки, мистецтвознавиця Оксана Підсуха. — Європа сформувала художній смак і стиль мисткині. Америка стала для неї другої батьківщиною, де Кричевська змогла вільно дихати й працювати. Україна ж лишається для художниці духовним якорем й усвідомленим вибором. Успадковане почуття відповідальності перед Батьківщиною, а також екзистенційна любов до рідної землі повсякчас рухають помислами її душі…

До експозиції увійшли близько 70 робіт із колекції Музею української діаспори, Національного художнього музею України, зібрання родини Малакових та інших приватних колекцій.

Виставка здійснюється в рамках проєкту «Катерина Кричевська-Росандіч. Дороги. StraBen. Roads» спільно з Міжнародним благодійним фондом світових українців «Діаспора» за підтримки Українського культурного фонду.

Експозиція розповідає, що життєпис Катерини Кричевської-Росандіч розгортався на великій історичній сцені — двох сторіччях та на двох континентах. Її мистецьке формування відбувалося українськими, європейськими та американськими дорогами: вони загартували її, розширили світогляд, надихали на творчість. Стежки та вулиці, міські бульвари та мальовничі краєвиди, що зустрічалися митскині на шляху, стали також її улюбленими «персонажами», які змінювалися, дорослішали та реагували на трансформацію особистості й життєві зигзаги.

Особистість та творчість мисткині сформувало і блискуче коло української національної еліти, до якого вона належала від народження. За спиною художниці стояло два покоління мистецької династії Кричевських, що заклали фундамент незалежної української держави та прикрасили національну культуру на еміграції. Змалку Катрусю оточували творчі дідусі та бабусі, їхні колеги та приятелі, яких пізніше визнали класиками, творцями українського модерного мистецтва. Шляхами еміграції Кричевська розширювала своє коло спілкування, до якого увійшли відомі українські митці в еміграції Микола Кричевський, Яків Гніздовський, Петро Холодний (Молодший), Людмила Морозова.

У своїй творчості ренесансно світла натура художниці наслідувала і безупинно шукала гармонію в природі та в діяльності людини, а найчастіше — в збалансованому поєднанні того й іншого. Ці острівці прекрасного й надихали Катерину Василівну на творчість. Морські, гірські чи міські краєвиди списані нею з натури, завжди наповнені почуттям любові до Всесвіту і захватом перед його високою красою й таємницею.

Великою надією в житті та творчості мисткині стала подорож до України у 1993 році. Впізнавання, душевний щем, нові відкриття, захоплення, розчарування, сум втрат, надії — уся ця гамма вибухнула на полотні зрілим творчим злетом.

А найбільшим мистецьким університетом для Катерини Кричевської стали дороги еміграції. У 1943−1944 роках вона вчилася у Празькій художньо-промисловій школі, у 1947−1948 роках відвідувала Гайдельберзький університет, писала з натури краєвиди повоєнної Європи. Втім, у ці драматичні роки навчання було уривчастим, тож художниця не мала можливості систематизувати свої професійні навички та послідовно вдосконалювати власну техніку.

Така можливість у неї з’явилася у 1950-ті роки, вже в еміграції у США. 1954 року мисткиня приїхала у Нью-Йорк. Там вона познайомилася зі своїм дядьком, вже відомим на той час аквалерістом Миколою Кричевський з Парижа. Художниця опанувала техніку дядька й радо пристала на його пропозицію відвідати Європу та продовжити навчання.

У 1959 році прибула до Франції. У Парижі та Венеції вона відвідувала пленери з Миколою Кричевським, які стали для неї неоціненною школою. «Мені мій дядько Микола дав дуже багато. Як учитель — строгий і безкомпромісний, як дядько — щедрий і уважний», — згадувала художниця. Під його впливом вона наповнювала свої пейзажі повітрям та ставала дедалі вільнішою у своїй творчості.

Представлені в експозиції краєвиди Миколи та Катерини Кричевських дають можливість прослідкувати вплив майстра на ученицю. Разом з тим твори 1950-х років демонструють і формування творчої індивідуальності мисткині, її молодий енергійний темперамент, що виявляється в захопленні індустріальною тематикою, створенні низки яскравих урбаністичних пейзажів.

У публікації використано матеріали Музею української діаспори.