Подарунок сонячної Херсонщини

У Центрі української культури та мистецтва відкрили виставку «Дерева з казкових снів». На ній представлено понад 50 робіт, що презентують родинну творчість Миколи Кафтана та Інни Красновської-Кафтан.

Інна Красновська-Кафтан понад 30 років працює бібліотекарем у Каланчацькій ЦБС, що на Херсонщині. Учасниця багатьох місцевих, обласних, міжнародних та всеукраїнських виставок, фестивалів і мистецьких проєктів. У 2016 році стала членом Національної Спілки майстрів народного мистецтва України. Своїм творчим запалом захопила чоловіка Миколу Кафтана, який понад 20 років працював в правоохоронних органах. Микола створює вироби в техніці пірографії та різьблення. Деревом подружжя почало займатися з 2018 року. У серпні 2020 року, до Дня Незалежності України, відбулась перша презентація спільного проєкту «Чари степового краю», яку організував Херсонський обласний Центр Народної Творчості. Вдруге проєкт був представлений у Києві, в Музеї гетьманства. Головний лейтмотив виставки — «Без любові чудес не буває!».

— Це одна з виставок, яка відкриває наш новий сезон, — зазначила заступниця Генерального директора Центру Української культури та мистецтва Ольга Музиченко. — Дуже рада, що осінь починається саме цією виставкою декоративного мистецтва. Вона йшла до нас кілька років. Від усіх робіт віє світлом і теплом. Думаю, що те ж саме відчуває кожен відвідувач виставки.

— Насамперед хочу подякувати всьому колективу Центру, а також постійним нашим відвідувачам, зокрема, Галині Яровій, яка багато років поспіль була директором Музею гетьманства. Люди, які хоча б раз побували на наших виставках, хочуть потрапити на них знову. Нам це дуже приємно, — розповів Микола Кафтан.

Інна займається мистецтвом з п’яти років, а я останні два роки. До цього своїм головним завданням вважав забезпечення оформлення її робіт. Знаходив тверді породи дерев. Найскладніше — це дерево висушити. Для цього потрібно два з половиною-три роки. Потім його треба підготувати до роботи. Знаходив цікаві зразки дерев, почав їх сам оформлювати. Частину з них Інна розмальовувала, інші залишали у первозданному вигляді. Згодом став робити випал по дереву. Нове моє захоплення — годинники. На деяких природа сама створила різні образи — лінії пташок, риб, інших тварин.

Маю багато планів. Постійно знаходжуся в творчому пошуку.

Кожному з нас Бог поклав на душу багато талантів. Але ми рідко їх розвиваємо. Бажаю, щоб кожен мав якесь захоплення, займався тим, що лягає йому на душу. Тоді у вас виникне бажання подивитися на своє життя по-іншому, у ньому з’явиться більше радості.

— Ми привезли роботи, які насичені нашим херсонським сонцем і морем. У нас особливий регіон — Чорне і Азовське моря, Сиваш, Рожеве озеро, якому мільйони років, — продовжила розмову Інна Красовська-Кафтан. — У своїх роботах намагаюся передати красу всього того, що нас оточує — природи, сонця, людей. Як би нам важко не було, але серед усіх проблем треба бачити оту перлину щастя, радості. Вона може наповнити нашу душу світлом, і тоді нам на цьому світі стане краще жити. Все це є в моїх картинах.

Зізнаюся, з яким душевним настроєм митець створює свої роботи, така від цих робіт відчуватиметься й енергетика. Або вона радісна, щаслива, підіймає нам настрій, дарує позитив, або дивлячись на ці роботи не відчуваєш абсолютно нічого.

Мені завжди цікаво пізнавати якісь нові види мистецтва. Малюю на папері, полотні, кераміці, камені. У творчому процесі створила свій авторський стиль — «цвітиці». Картина «Цвітиця щастя» надихнула на створення нових віршів. Цвітиця — це портрет душі, цвітиця — це стан природи. У кожної людини я бачу свою цвітицю, яку можна намалювати, або виліпити з пластиліну.

Ми прокинулися, ми можемо подивитися на сонце, ясне небо, вдихати свіже повітря. Здавалося б звичайні речі, але насправді вони надзвичайні. Все це треба цінувати, берегти і любити.

Разом з чоловіком ми привезли киянам подарунок із сонячної Херсонщини. Запрошую всіх прийти і зарядитися цим позитивним настроєм. Щоб у вашій душі була радість, гармонія, щоб ви жили в гармонії зі своєю душею.

Ми беремо участь в багатьох виставках, часто спілкуємося з людьми. У процесі творчого спілкування з глядачами дуже важливо надихнути людей, аби вони розкривали свій творчій потенціал. Вважаю, що головне в житті вірити в диво, казку, мріяти, бути в душі дітьми. Бажаю кожному, аби щастя було з вами. І не тільки в якийсь момент, а завжди.

На виставці представляю серію «Риби». Почали її з «Доісторичної риби». Поруч — «Риба філософ», «Загадковий краб», «Здивована риба», яка побачила якусь красу на морському дні, символ достатку — «Черепаха». А ще «Риба-батіг», що є символом чоловічого захисту. Насправді таких риб у світі не існує, це витвір авторської фантазії. Думаю, що працюватиму над цією серією і далі.

Поруч триптих — «Гармонія душі». Дуже люблю духовні свята: «Різдво», «Великдень», «Трійця», «Покрова». На цю тему в мене багато картин. На центральній роботі триптиху символічні писанки, а з двох сторін символ Берегині, який оберігає нашу душу.

У роботі «Охоронці дива» хотіла показати, що у кожного є своє диво, свої заповітні мрії. Намалювала двох містичних пташок, які оберігають це диво, щоб воно обов’язково збулося.

Ми назвали виставку «Дерево з казкових снів». А розпочалося все зі звичайних стовпчиків дерев. Беру їх до рук і бачу, що кожен стовпчик має свої лінії, свій характер, свій настрій. Я їх розписую так, ніби відчуваю душу цих стовпчиків. А деякі фігурки так і залишаються чорно-білими. Це так як і сни, що бувають кольоровими, або чорно-біліми. Тепер я дістаю з корзини дровиняки, оглядаю кожну. Якщо щось зачепило, то прибираю його від каміну і починаю з цього творити нову казку.

А ще я розписую дерев’яні писанки. На одній з них пташка, яка оселилася в дереві, сама природа створила для цієї роботи око і хвіст. Далі розписи: «Берегиня», «Радість», «Дві пташки», «Зелені квіти», «Рух — це життя», «Цвітиця — мрія». Беру деревину і вже бачу, що там живуть ці образи.

Духовним святам присвятила роботи «Медовий спас», «Яблучний спас» і «Горіховий спас». Саме на горіховий спас пекли перший хліб з нового врожаю. Тут я намалювала і горіхи і рушники.

Кожну роботу створюю по-різному. Але ніколи не знаю, якою вона буде вкінці. Сама природа підказує, як я маю її робити.

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».