Театральна палітра Марії ЛЕВИТСЬКОЇ

У виставковій залі столичної галереї «Митець» відкрили персональну виставку народної художниці України, лавреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, головного художника Національної опери України Марії Левитської.

Майбутня художниця народилася у місті Києві, закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури України — факультет живопису, відділення сценографії під керівництвом професора Данила Лідера. Як художник-постановник і художник по костюмах працювала на Кіностудії імені Олександра Довженка. Зокрема, співпрацювала з режисерами Романом Балаяном (фільм «Поцілунок») та Олегом Фіалком («Повернення Батерфляй»).

З 1989 року Марія Левитська — головний художник Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка. Нею створені сценографія та костюми до більш ніж 160 опер, балетів та драматичних вистав в Україні, Канаді, Словенії, Польщі, Японії. На сцені Національної опери України вона є автором декорацій і костюмів до опер «Попелюшка» Дж. Россіні, «Любовний напій» Г. Доніцетті, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Джоконда» А. Понкіеллі, «Алєко» С. Рахманінова, «Любов до трьох апельсинів» С. Прокоф’єва, «Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова, «Мазепа», «Пікова дама», «Іоланта» П. Чайковського, «Манон Лєско», «Турандот», «Богема» Дж. Пуччіні, «Бал-маскрад», «Макбет», «Дон Карлос», «Набукко» Дж. Верді; балетів: «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик» П. Чайковського, «Попелюшка» С. Прокоф’єва, «Шехерезада» М. Римського-Корсакова та ін.

На новій виставці художниця представляє ескізи театральних костюмів та ескізи до вистав Національної опери України останніх років. Родзиною експозиції стали манекени з костюмами до опери Дж. Верді «Набукко», створені для зірки світової сцени Людмили Монастирської. Ці вбрання створювалися вручну з використанням унікальних технік шиття. За словами художниці, це вміння говорити мовою драматургії, де кожен елемент вбрання є невід’ємною складовою частиною персонажа, тісно пов’язаний з його характеристикою, а також зі зміною настрою чи поведінки у виставі. Працюючи над ескізами до спектаклю, Марія Левитська прагне гармонійно поєднати історію костюму та стилю з музикою і сценічним рухом.

Окрім театральних робіт, Марія Левитська репрезентувала свої станкові твори — живописні роботи з серії «Мій чарівний сад» — квіти та пейзажі мальовничої Чернігівщини. Марія Левитська надихається природою не лише для свого живопису, а й для втілення художнього образу спектаклю.

— Для того, щоб написати небо в театральних декораціях, його потрібно написати з природи, — розповідає художниця. — Так само як і квітучі гілки, воду, траву. Я дуже люблю постояти на природі, вслухаючись впродовж тривалого часу в тишу і вивчати, як змінюється колір, форма, освітлення дерев, квітів, неба. Всі мої поїздки світом теж пов’язані з творчістю. Коли я вперше працювала з італійським режисером над оперою «Турандот», то спеціально поїхала до Китаю. Склала собі маршрут подорожі починаючи з Пекіна. Повернулася і зробила спектакль. Кажуть, що дуже красивий. Потім були інші вистави та інші подорожі… Такі поїздки — моя віддушина.

Вдячна всім, хто завітав на виставку, це мої друзі. З деякими з них співпрацюю 25 і більше років. Приємним сюрпризом стало відвідання виставки першим заступником міністра Міністерства культури та інформаційної політики України Ростиславом Карандєєвим. Ми вже встигли з ними обговорити питання щодо подальшої співпраці. Поруч зі мною — головний режисер нашого театру, народний артист України Анатолій Анатолійович Солов’яненко. Це унікальна людина і режисер, з яким ми зробили разом багато вистав. Сподіваюсь, що спільна робота нас чекатиме і попереду.

— Пишаюся тим, що маю поруч плече Марії Сергіївни і вже 21 рік ми працюємо разом, — зізнався Анатолій Солов’яненко. — Починаючи з першої моєї роботи. Це було поновлення опери «Лючія ді Ляммемур», яку поставила Ірина Молостова, а сценографія і костюми були Марії Левитської. І закінчуючи новими роботами та тими постановками, які нас чекають попереду.

Марія Сергіївна — унікальна особистість, яка не працює в якихось нових програмах відомих дизайнерів і представників сучасного мистецтва, а творить із пензлем в руках. Без будь-яких новітніх досягнень науково-технічного прогресу. Хіба що з’явилися нові фарби.

Я знаю стільки часу вона приділяє підготовці до кожної нової вистави. І це не тільки робота вдома з альбомами, з якимись нарисами чи нотатками. Це й поїздки туди, де мали відбуватися події тієї чи іншої опери. Художниця намагається пройти кожну сходинку, яка потім буде відображена у виставі.

На зміну образотворчому мистецтву у ХІХ столітті до театру прийшла сценографія, тобто — образно-дієве мистецтво. І всі представлені на виставці роботи є не просто картинкою, вони не є учасниками сценографічної дії.

— Україна багата на талановитих художників, — переконаний Ростислав Карандєєв. — Але Марія Сергіївна є унікальним митцем. Вона обрала шлях творчої реалізації, який під силу опанувати дуже не багатьом. Та робота, яка сьогодні є сенсом її життя, продиктована натхненням інших митців — музикантів, вокалістів, хореографів, людей, які представляють інші види мистецтва. І для того, щоб глядач консолідовано сприйняв витвір, який створювало багато митців, треба докласти чимало сил. Дуже важливою є робота головного художника-постановника, що додає тих барв, які ми бачимо відвідуючи наші національні театри.

Хочу звернути особливу увагу на те, що Марія Сергіївна є не просто вузько спрямованим митцем. Для мене стало справжнім сюрпризом побачити на виставці інші сторони її таланту. Це роботи, створені в жанрі натюрморту, жанрі мистецької елегії, романтизму. Дивлячись на ці квіткові композиції можна дещо розслабитися, зайти у свій внутрішній світ, зрозуміти, що мелодія м’якої тональності, яка лине з цих картин, теж властива нашій сьогоднішній героїні.

— Щоб створити сценографію до опери «Дон Карлос» художниця об’їздила всю Іспанію, — зазначив мистецтвознавець Олександр Федорук. — Вона глибоко вивчила іспанське бароко. І я відчув це бароко в опері.

Згадую як Марія Левитська захищала свою дипломну роботу «Стійкий принц». Це був початок великої мистецької, творчої кар’єри майбутньої головної художниці Національної опери. Тоді Данило Лідер, який був членом комісії сказав: «Ми ставимо відмінну оцінку не тільки тому, що ви гарно оформили цю виставу, а тому, що вже здійснили оформлення десяти вистав по всій Україні». Це був унікальний випадок, коли студентка вже оформлювала вистави. За цим стояла копітка праця, постійні поїздки.

Згадую слова видатного нашого художника Федора Нірода, який сказав, що головним у музичному театрі є не лібрето, а музика. І цю музику відчувають головний режисер, головний художник, артисти і публіка.

Я плакав, коли нещодавно дивився оперу «Набукко». Костюми і декорації були надзвичайно красиві. Це просто казка. А до цього була опера «Макбет», теж щось неймовірно хвилююче.

Сьогоднішня виставка дає уявлення про талант однієї з найкращих художниць театрального світу Європи. Дякую галереї «Митець», завдяки якій ми можемо сьогодні все це побачити.

Також про творчу співпрацю з Марією Левитською розповіла одна з найвідоміших українських оперних співачок, народна артистка України Людмила Монастирська.

Фото Ксенії Панченко

Друковану версію читайте в газеті «Слово Просвіти».